Розділ «Тема 5. Китайська цивілізація»

Одним із характерних моментів конфуціанського вчення і пов'язаних із ним уявлень про суспільство є ієрархічність. Упевненість у тому, що суспільство і держава є строго ієрархічною пірамідою, є міцною в Китаї і нині. Іерархічність тісно пов'язана із конформізмом. Ці феномени багато в чому сприяли китайському економічному зростанню. Дисциплінованість, готовність китайців без ремства, покірно зносити складнощі, без суперечок виконувати накази стали тими чинниками, що забезпечили і політичну стабільність, і високу виробничу дисципліну, які були вкрай необхідними в період швидкої перебудови економіки КНР, що, у свою чергу, залежало від наслідування закордонних технологій і створення сприятливого інвестиційного клімату.

Китайцям притаманний етатизм - особливе ставлення до держави, якає, на їх думку, найвищою цінністю. Держава сприймається не як щось вороже, відокремлене від людини, що є характерним для ліберального світогляду Заходу, а як природна сила, яка здатна захистити свого громадянина. Для виконання офіційних наказів владі не потрібно докладати значних зусиль, хоча вона і володіє потужним апаратом примусу. Показовим е той факт, що 70 % людей, яких страчують у сучасному світі, припадає на Китай. Смертна кара передбачається за широке коло злочинів: від пограбування через Інтернет до крадіжки велосипеда або браконьєрство. Втручання держави в найрізноманітніші сторони життя вважалося не тільки припустимим, а й благотворним. Це стосується і демографічної політики, коли держава визначає, скільки дітей повинна мати родина, й економіки, коли держава здійснює контроль за сучасними ринковими процесами в країні. Учення Конфуція, таким чином, служило зміцненню поваги громадян до влади і підтримки ними влади в розв'язанні завдань добробуту народу.

Конфуцій вимагав від правителя проводити у ставленні до народу "великодушну" політику, тобто малося на увазі надання народу певних матеріальних благ. Він учив, що спочатку людей слід зробити заможними, а потім виховувати їх. На його думку, колі в державі буде достатньо їжі і зброї, тоді народ довірятиме правителю, що й стане запорукою ефективного його (народу) використання. Звідси випливає важлива вимога до правителя: "цінувати народ". Водночас дуже актуальним виявилося конфуціанське трактування людських ресурсів, говорячи сучасною мовою, як вирішального фактора економічного прогресу. Проте для Мао Цзедуна магістральний шлях полягав у максимально широкому усуспільненні праці і побуту "народних мас" села і міста, у відстороненні їх від дріб'язкових індивідуалістичних турбот і концентрації зусиль на безпосередньому творенні всезагального блага. Цей шлях призвів до грандіозних провалів, голоду і руїни, що на десятиріччя дезорієнтувало суспільне життя в країні. Ден Сяопін та його послідовники зважили на уроки поразок і заради досягнення загальнонаціональних цілей вирішили спиратися переважно на особистий і приватний інтерес. "Звільнення свідомості" дозволило відмовитися від тотального одержавлення господарського життя суспільства й узяти курс на створення життєздатнішої та динамічнішої економіки, у якій співіснують та розвиваються різні форми власності: державна і приватна, колективна й індивідуальна.

У свій час Ден Сяопін, спираючись на конфуціанські настанови, сформулював три принципи нації:

o єдність нації: він закликав китайців виходити з того, що всі вони в сукупності є насамперед нацією, тобто треба усвідомити себе єдиною нацією, ставити національні пріоритети та інтереси вище від усіх інших. Особливого значення в цьому контексті набуло проведення Олімпійських ігор у Пекіні у 2008 p.;

o сила нації: заклик до співвітчизників забезпечувати могутність китайської держави, зробити Китай таким сильним, щоб ніхто у світі не міг і подумати його образити;

o багате життя для людини: як головне завдання у внутрішньому житті країни - нехай через десятки років - досягнення хоча б мінімального рівня заможності для всіх китайців, використовуючи досвід усього людства, без поділу його на досвід соціалізму або капіталізму.

Практично всі в КНР знають мету - нсяо канп - "середньо-заможне суспільство". Багато хто із західних оглядачів вказує на те, що подальше зростання споживання в Китаї фактично загрожує планеті. Земля не зможе забезпечити ще 1,3 млрд людей, які захочуть жити за стандартами розвинених країн. На планеті не вистачить металів, нафти й іншої сировини, аби виготовити сотні мільйонів автівок, аби забезпечити ними кожну китайську сім'ю. До того ж Китай дуже сильно погіршує екологічну ситуацію на планеті. Китайці, у свою чергу, висувають контраргумент: коли у другій половині XX ст. гостро стояло питання "Хто нагодує Китай, тобто одну п'яту людства, яка має лише 1/10 частку придатних для сільського господарства земель?" - ніхто не думав, що через нетривалий час після здійснення реформ у КНР не залишиться голодних, бо продовольча проблема буде розв'язана. Дійсно, реформування розпочалося з перетворень в аграрному секторі. Наприкінці 1970-х pp. 80 % населення країни проживало в селі. Селянство не втратило працелюбності, господарських навичок і комерційної кмітливості. Мао Цзедун, незважаючи на неодноразові спроби (масова колективізація 1956, "народні комуни" 1958, "велика культурна революція" з 1966), не встиг довести "справу" до кінця, і селянство збереглося. Селяни одержали землю в оренду, господарство ведеться на основі сімейного підряду. Чітко визначено, що 10 % урожаю слід віддати державі у вигляді податку; 20 % продати їй за фіксованими цінами, які відомі ще під час посівної кампанії і не зміняться до жнив; 70 % залишається в розпорядженні селян, які можуть цю продукцію продати на ринку. Сучасна китайська цивілізація підтвердила істинність того, що немає нічого ефективнішого, ніж особистий інтерес.

Аграрне виробництво, значною мірою малоефективне і низькотоварне, спочатку не дозволяло суттєво поліпшити матеріальне становище значної частини сільського населення. З огляду на це на селі почали створюватися як малі, так і досить великі різноманітні форми промислового виробництва - від колективних підприємств до приватних. Бурхливе зростання сільської промисловості надало потужного імпульсу всій економіці країни. Розвиток промисловості і сфери послуг в аграрних районах сприяв насиченню споживчого попиту як на селі, так і в місті. Це також суттєво розширило експортну базу, забезпечило підвищення зайнятості і рівня життя населення. Паралельно складався прошарок власників і підприємців. Практичне навчання законам ринково! економіки проходили десятки мільйонів людей. У нагоді стали і конфуціанські настанови, які мали міцне коріння в народній свідомості. Зокрема було висунуто гасло: "Добре бути багатим і тим самим стати прикладом для інших". Конфуціанство завжди високо цінувало дисципліну і сувору систему старшинства, відданість тим, хто стоїть вище, а отже, роботодавцям, бережливість і заощадливість, прагнення до знань і підвищення свого професійного рівня.

Слід підкреслити: головним завданням "китайського соціалізму", про який кажуть, що це - "конфуціанський капіталізм", е модернізація при збереженні життєздатності своєї цивілізації. Як казав "батько реформ": "Шокова терапія - не для нас. Переходимо річку, намацуючи каміння". За чверть століття Китай з міжнародного ізгоя і страховиська "культурної революції", "хворої людини Азії" перетворився на країну, що бурхливо розвивається і зміцнила своє становище на міжнародній арені. На думку провідних експертів Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), а також Міжнародного валютного фонду (МВФ), протягом першої чверті XXI ст. Китай за валовим обсягом розвитку основних галузей економіки досягне або перевершить абсолютні показники рівня розвитку Сполучених Штатів Америки. Уже зараз Китай - у першій п'ятірці наймогутніших держав світу, і він нарощує свою міць.

На початку XXI ст. Китай підійшов до наступного вододілу у своїй історії. Про це свідчать рішення останніх політичних форумів, зокрема принципово важливого XVI з'їзду КПК, який пройшов 8-14 листопада 2002 р. На ньому відбулася передача влади від лідерів третього покоління на чолі із Цзян Цземінем до керівників четвертого покоління на чолі з Ху Цзиньтао. З'їзд підбив підсумки розвитку партії і країни в умовах формування "соціалістичної ринкової економіки", проголосив початок нового етапу модернізації і запропонував нові підходи до оновлення усієї системи економіки, політики, культури. З'їзд накреслив такі основні положення стратегії сучасного етапу перетворень:

o продовження ринкових реформ;

o підтримка розвитку недержавного сектору економіки;

o прискорення урбанізації;

o подальша перебудова державного апарату зі зміною державних функцій;

o охорона довкілля;

o поліпшення якості життя населення, що передбачає подальшу боротьбу з бідністю, розвиток освіти, охорони здоров'я, науки і техніки.

Головним став курс на інновації.

Варто зазначити основні фактори, що сприяють економічному піднесенню Китаю. Насамперед свою позитивну роль відіграли успіхи Японії, Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу і Сінгапуру. Постійно здійснювалася і здійснюється відчутна підтримка з боку держави, її регулююча роль. У Китаї кажуть: "економікою керує ринок, а ринком керує держава". У традиціях Сходу люди звикли більше накопичувати, ніж споживати, отже, відсоток накопичення сягнув позначки у 40 %. Населення віддане конфуціанській етиці колективізму, працелюбності й обов'язку. У країні - величезна кількість дешевої робочої сили. Існують сприятливий інвестиційний клімат і довіра населення до фінансових структур, стабільність національної валюти (під час азіатської фінансової кризи 1997-1997 рр. юань не девальвував, утримавши весь світ від ще гірших наслідків). З іншого боку - великий обсяг іноземних інвестицій - жодна країна світу, за винятком США, не отримує стільки іноземних прямих інвестицій. Причому більшість багатомільярдних інвестицій надходить від іноземців-китайців. Здавна в країні накопичений великий потенціал науки і техніки, панує конфуціанський пієтет до освіти. Уміло використовуються спеціальні відкриті зони. Дешеві китайські товари заполонили зовнішні ринки, а зовнішня ситуація є сприятливою, оскільки відсутні військові загрози.

Особливо слід наголосити на вихованні "гоцін", тобто носія національного духу. Сучасна китайська пропаганда постійно проводить мотив: "Працюй, працюй, працюй, будь заповзятливим, учися, і ти піднімешся, виб'єшся в люди, ти станеш багатим, ти одержиш можливість посидіти в чайному будиночку імператора (мають змогу лише багаті люди. - Лет.), у тебе буде своя квартира, свій власний будинок, своя машина, свій комп'ютер. Ти - син або донька Великої країни. Люби її. Пишайся нею!" Здійснюється потужне патріотичне виховання, залучення до цінностей китайської цивілізації, сприяння виробленню громадянами в себе кращих рис національного характеру, що, у свою чергу, впливає на загальний стан речей у країні.