Розділ «Тема 4. Індійська цивілізація»

Попри певний розвиток промисловості Індія залишається аграрною країною, що відповідає типу традиційної цивілізації. У сільському господарстві працює 75 % населення. Середньорічне зростання ВВП коливається: у 1980-1990 рр. воно складало 5,8% на рік, 1995-2000 - 6,5, 2001-2004рр. - 4%. Від 2004р. цей показник тримається близько позначки у 8%. Експерти розходяться в оцінках перспектив індійської економіки. Індійська влада розуміє, що в умовах глобалізації її економіка має включитися до світових процесів, проте їй важко конкурувати з більш розвиненими країнами, тому при вступі до Світової організації торгівлі (СОТ) було обумовлено 10 пільгових років. Індія може запропонувати світу тільки "споживацьку привабливість", тобто величезний ринок, який відкривається для іноземних товарів, а не конкурентоспроможність власних.

Як свідчить історичний досвід, у сучасному світі вражаючих соціально-економічних успіхів країна може досягти тільки у тому випадку, коли в ній обирається стратегія розвитку, що застосовує досягнення і досвід Півночі, але при використанні та суворому враховуванні цивілізаційних особливостей даної країни. За часів колоніального минулого під впливом англійців відбувалася певна вестернізація Індії, проте цього хотіли небагато її мешканців. Традиція ніколи не переривалася. Махатма Ганді організовував ІНК і боровся за невідомі раніше індійській цивілізації форми демократії через посередництво добре відомих кожному індійцю релігійно-філософських постулатів. Існував парадокс: конгрес виступав за демократію, про яку як про феномен азіатське суспільство не мало жодного уявлення, однак оперував пре цьому архетипами національної свідомості. Зерна демократії, її ідеали, а не інститути існували в індійській релігійно-філософській спадщині. Ось чому з'явилися сили, готові добиватися демократії за допомогою традиційних концепцій, зокрема концепції ненасильства.

Узявши курс на демократичний розвиток країни після одержання нею незалежності, ШК прагнув зберегти зв'язок із суспільством, з величезним масивом соціальних низів. Політичне керівництво Конгресу не могло вчинити інакше. Тільки це забезпечувало йому легітимність у суспільній свідомості і, відповідно, можливість залишатися при владі. Традиція збереження тісних зв'язків з народом, з його історико-цивілізаційним корінням продовжувала залишатися важливою частиною політичної культури Індії. Звичайно, і в ній відбувалися суттєві зміни, пов'язані з розширенням ринкових відносин, посиленням індивідуалізму. Однак традиційні, групові, общинні цінності не втратили свого значення. Більшість відомих політичних діячів Індії, у тому числі й ШК, зуміли ідентифікувати себе через масову свідомість, використовуючи зазначені цінності. Проте це не означало, що керівники ШК залишалися лише традиціоналістами або що їм були чужими нові віяння у сфері економіки, ідеології і політики. Завдяки зв'язкам індійської правлячої еліти, або принаймні більшої її частини, із Заходом, що склалися історично, вона виявилася відкритою для впливу різних ідей. Проте ніколи не запозичувала їх сліпо, а завжди пристосовувала до умов своєї країни.

В Індії жорсткими методами придушувалися страйки, припинялася діяльність революційний угруповань, які орієнтувалися на китайську модель розвитку. Індії вдалося уникнути великомасштабних соціально-політичних експериментів, пов'язаних із ломкою традиційних життєвих укладів мільйонів людей, політичними потрясіннями, подібними до китайської "культурної революції". Проводилися деякі експерименти - кампанія боротьби з народжуваністю, націоналізація великих банків, але при цьому величезна маса сільського населення Індії зберігала звичний лад життя. Традиції общинної організації життя, що існували протягом тисячоліть, не були зруйновані. Це стало найважливішим джерелом політичної і соціальної стабільності. Проте за сучасних обставин консервація життя сільських общин на етапі напівнатурального господарства навряд чи можлива на тривалий період часу. Із проникненням досягнень науково-технічного прогресу до аграрного сектору обов'язково виникне питання розорення і безробіття, що ще більше може погіршити соціальне становище мільйонів і мільйонів.

Одним із наслідків кастової спадщини є "елітарна" цивілізаційна парадигма (модель) Індії, яка сприяла вищій, порівняно з переважною частиною країн, що розвиваються, сприйнятливості до досягнень новітньої технології й умінню користуватися ними. Це забезпечує можливість здійснити анклавну, тобто обмеження у просторі, економічну модернізацію в країні. Існує можливість не тільки освоювати імпортні високі технології, але й самостійно розвивати наукові дослідження. З іншого боку, величезного некваліфікованого неписьменного населення (40 %) не дозволяє республіці застосовувати багато моделей розвинених країн. Наприклад, немає необхідності в упровадженні нових ресурсозберігаючих технологій, бо наявні вкрай низька вартість ручної праці, необхідність забезпечувати роботою колосальну кількість населення тощо.

Прикладом здатності індійців приймати виклики науково-технічної революції може бути історія зі створенням власних комп'ютерів. У 1980-х рр. США запровадили обмеження на продаж Індії передових технологій, зокрема комп'ютерних. У відповідь на таку політику індійці створили в м. Пуні (штат Махараштра) Центр високих технологій. Талановитим індійським науковцям й інженерам знадобилося лише п'ять років, аби налагодити виробництво вітчизняних комп'ютерів. У 1998 р. з'явився суперкомп'ютер "Парам - 10 000", здатний виконувати трильйон математичних операцій за секунду. Він "катапультував" Індію на орбіту елітних країн, здатних випускати подібну техніку. У тому ж 1998 р. Індія здійснила випробування власної ядерної зброї.

Останнім часом Індія досягла значних успіхів у розвитку системи вищої освіти, особливо в математиці (давня характерна риса цієї цивілізації - високий рівень розвитку математичних знань і шанобливе ставлення до освіченості). У країні активно розвиваються інформаційні технології, програмне забезпечення і комп'ютерна техніка. Своя Силіконова долина з'явилася в Бангалорі (штат Карнатака). Про успіхи Індії в цій сфері свідчить той факт, що 140 із 500 найбільших компаній світу використовують індійське програмне забезпечення. У 2010 р. в Індії працювало 850 тис. програмістів, а експорт програмного продукту щорічно приносить цій країні 30 млрд дол. Для порівняння: Україна - одна з перших країн, де розвиток комп'ютерних наук було започатковано кілька десятиріч тому, а фахівці вважаються одними з найкращих у світі, продовжує витрачати величезну кількість сировини, енергії, робочої сили на виплавку чорних металів, що дають щорічно тільки 7 млрд дол. при найсприятливішій кон'юнктурі світового ринку. Показовим є той факт, що флагман української металургії - "Криворіжсталь" у 2007 р. придбав індійський мільярдер Лакшмі Міттал.

Отже, попри уявлення про Індію як про державу інертну, скуту традиціями, переобтяжену численними проблемами, вона демонструє здатність до розвитку в непростих умовах сучасного світу. Показовим є приклад подолання країною негативних наслідків "цунамі" фінансової кризи 1997-1998 рр., що вразила більшість країн Азіатсько-тихоокеанського регіону. Завдяки слабкій залученості Індії в систему світового ринку і незначній ролі іноземного капіталу в портфельних інвестиціях вплив кризи виявився для неї не таким руйнівним, як для інших держав. Можливо, саме через це Індія змогла вистояти в тій кризі. Країна й досі має величезну інерційну масу, яка не дозволяє їй досягти приголомшливих успіхів, проте робить її економіку менш ризикованою.

Життєвий потенціал індійської цивілізації є високим. Разом із тим у найближчий час будуть даватися взнаки серйозні проби ми: у політичній сфері - це сильні позиції політичного індуїзму, що можуть викликати прагнення до одноманітності, а саме плюралізм є основою індійської цивілізації. Його підрив може спричинити найсерйозніші політичні наслідки, найгірший із яких - розпад держави. В економічній сфері - Індія навряд чи зможе перейти на постіндустріальну фазу розвитку (величезний масив бідного населення не дає змоги застосовувати чимало моделей розвинених країн), а розвиток індустріальним шляхом має жорсткі екологічні обмеження. У соціальній сфері - розмивання кастової системи вестиме до зростання соціальної напруженості. Парадокс полягає в тому, що представники вищих каст підтримують модернізацію, а нижчі касти - збереження даної системи, бо для них передбачається надання допомоги для забезпечення прожиткового мінімуму. В інтелектуальній сфері - щорічний від'їзд десятків тисяч (деякі дані свідчать про цифру у 50 тис.) найкваліфікованіших фахівців може в найближчий час викликати суттєве послаблення Індії у високотехнологічній сфері, а в перспективі призвести до різкого погіршення культурної динаміки. У зовнішньополітичній сфері існує ймовірність підриву багаторічного консенсусу в зовнішній політиці, якщо лідери, які орієнтуються лише на США, не знайдуть компромісу з прихильниками традиційно незалежного курсу. До речі, Індія збільшує військові витрати, за якими вона посідає одинадцяте місце у світі, постійно модернізуючи свою армію.

Глибинна проблема полягає у зіткненні сучасних модернізаційних процесів із традиціями індійської цивілізації. На тлі антропологічної революції, що відбувається, попри всі успіхи в галузі новітніх технологій, бурхливий розвиток компаній, які їх розробляють й упроваджують, Індія у своїй глибинці залишається країною міфомислення, архаїки. Це країна, що лише частково встигла прийняти західну парадигму. Враховуючи збереження "архаїчного" типу свідомості в широких мас населення, цей процес може затягнутися на довгі роки. Міра його болісності багато в чому залежить від успішності світського проекту, який здійснюється на індійському ґрунті. Індія - країна потужних духовних, інтелектуальних і правових традицій, особливо щодо пристосування до зміни умов економіки, соціальності, культури. Можна лише сподіватися, що традиційне змістовне багатство і гнучкість індійської цивілізації допоможуть пом'якшити існуючі протиріччя. Упродовж свого тривалого історичного шляху Індія не раз зіштовхувалася із великими складнощами, проте вона їх долала і продовжувала свій поступ.