Розділ «Тема 13. Північноамериканська цивілізація»

Дж. Кеннеді також узяв на озброєння доктрину гнучкого реагування, сформульовану генералом М. Тейлором. її суть полягала в тому, щоб США реагували на будь-які можливі ситуації в міжнародних відносинах, здатні викликати світову або локальну війни. Відповідно до цієї доктрини в США посилилася гонка озброєнь. Гострим виявився період Карибської кризи 1962 р. Тоді у відповідь на розміщення американських ядерних ракет у Туреччині радянське керівництво вирішило розмістити свої на Кубі. Усе ж таки й у Дж. Кеннеді і в тодішнього радянського керівника М. Хрущова вистачило здорового глузду, аби забрати ракети і з Туреччини, і з Куби. У 1963 р. американці підписали з Москвою Договір про заборону ядерних випробувань в атмосфері, під водою й у космосі.

На початку 1960-х рр. мало місце запекле суперництво між СРСР та США на предмет того, хто першим вирядить у космос людину. М. Хрущов висловив бажання комуністичної влади довести, що "наші успіхи у космосі незаперечно свідчать про переваги соціалізму над капіталізмом". Першим став Радянський Союз, який 12 квітня 1961 р. запустив на орбіту Землі корабель, пілотований Ю. Гагаріним. Дж. Кеннеді, аби підсолодити своєму народові гірку пігулку - поразку в космічних перегонах, заявив, що американці зовсім і не прагнули першими потрапити в космос. Головною метою державної політики США оголошувалося забезпечення нації телевізорами, що й було зроблено. За часів Дж. Кеннеді телевізор з'явився в кожній американській домівці. Водночас у країні - батьківщині першого космонавта, телевізор вважався предметом розкоші для переважної частини населення ще дуже тривалий час. Цей епізод демонструє життєві пріоритети двох систем - розвинений капіталізм, виявляється, орієнтувався на добробут людей, а соціалізм - на безумовне верховенство інтересів держави. До того ж США стали впевненим лідером світового науково-технічного прогресу (значною мірою завдяки припливу інтелектуальних сил практично з усіх континентів). Слід підкреслити, що північноамериканська цивілізація є нетрадиційною, для якої інновація є найвищою цінністю, а Ті інноваційний досвід оновлюється безпрецедентно швидко порівняно з іншими культурно-історичними спільнотами. У цьому сенсі саме вона є колискою сучасних процесів інформатизації і пов'язаної з нею глобальної динаміки, що призвела до постіндустріалізму та постмодернізму. У наш час говорять про те, що названа цивілізація несе світу концентрований в американському досвіді універсальний виклик, сенс якого полягає в усвідомленій і безперервній динаміці саморозвитку, у розумінні того, що епоха соціокультурної статики залишилася позаду.

Важливо звернути увагу на певні соціально-психологічні зрушення, які почалися в американському суспільстві саме у 60-х рр. минулого століття. Колись протестантизм заохочував неприйняття надмірного марнотратства, ощадливість, бережливість, уміння задовольнятися необхідним. Засновники фірм складали свої капітали, не витрачаючи їх на розкоші, а інвестуючи в бізнес, часом відмовляючи собі в необхідному. Люди були не готові поглинати великі обсяги споживчих товарів. У 1960-х рр. в американському суспільстві почали насаджуватися і розвиватися гедоністичні стереотипи форсованого споживання, внаслідок чого запанував новий соціокультурний стандарт - масове споживання. На життєвих прапорах мільйонів людей з'явилося гасло: "Задовольни свої бажання!" Найрізноманітніша продукція, що масово випускалася, асортимент якої блискавично змінювався, намагалася задовольнити будь-які смаки і потреби, навіть створені штучно. Саме тоді з'явилося суспільство масового споживання. Технологія масового випуску дешевої і зручної, якісної і прибуткової продукції для кінцевого споживача сприяла розвитку всієї економіки. Разом із тим створювалися нові матеріальні умови, необхідні для формування добробуту родини працівника. Підприємці, зайняті у цій сфері, були зацікавлені в масовому платоспроможному клієнті, у високих заробітках, які витрачатимуться на придбання виробленої продукції. Значний розвиток одержало споживче кредитування, коли практично всі товари тривалого користування, насамперед житло, купувалися в кредит, часом без думки про те, чи буде чим за нього сплачувати. Урешті-решт надмірне споживання і фінансова безвідповідальність призвели до фінансово-економічної кризи 2008 р., про що йтиметься далі. Під впливом моделі масового форсованого споживання змінилися відносини між людьми. Почав діяти закон зміни праці, одним із постулатів якого стала зміна місця роботи кожні 7-8 років. Чимало чоловіків стали думати, що і сім'ю також треба змінювати кожні 7 років. Внаслідок цього виросла не одна генерація хлопчиків, вихованих жінками. Через соціальні зміни, викликані індустріалізмом, урбанізацією, демократизацією, а також двома світовими війнами, відбулася значна емансипація американського жіноцтва. На виборах 2008 р. на президентську посаду претендувала дружина колишнього президента Б. Клінтона Хілларі, яка стала врешті-решт державним секретарем після таких жінок на цій посаді, як М. Олбрайт та К. Райз.

22 листопада 1963 р. в Далласі (штат Техас) під час передвиборчої поїздки Дж. Кеннеді було застрелено. Це вбивство вразило сучасників як у самій Америці, так і в усьому світі (хоча американських президентів убивали і раніше). Обставини цього злочину і досі залишаються таємницею. Президентську посаду зайняв віце-президент Л. Джонсон, який виборов перемогу на наступних виборах 1964 р., теж демократ. Продовжуючи курс Дж. Кеннеді, Л. Джонсон (1964-1969 рр.) проголосив програму побудови "великого суспільства": "Велике суспільство базується на достатку і свободі для всіх. Його побудова передбачає, що ми покладаємо край бідності і расовій дискримінації. Однак це тільки початок. "Велике суспільство" дозволить кожній дитині знайти щось для збагачення свого духовного світу і всебічного розвитку своїх талантів". Іншими словами, комунізм, але з приватною власністю. Проте за умов поширення участі у в'єтнамській війні адміністрація Л. Джонсона була змушена скоротити або згорнути деякі найдорожчі соціальні програми. На цей період також припав час масових рухів протесту, насамперед негритянського за скасування расової дискримінації та сегрегації. Його лідером став М. Кінг (загинув у 1968 р.). У 1960-ті рр. в США ухвалили серію законів, спрямованих на розв'язання цієї проблеми (1965 р. - про виборчі права, 1968 р. - про заборону дискримінації під час продажу й оренди житла тощо). Ці заходи виявилися дуже своєчасними, бо ситуація починала виходити з-під контролю. У середовищі негритянської молоді зростав вплив екстремістських організацій ("Чорні пантери"), які закликали до збройної боротьби проти існуючого ладу. У1966-68 рр. по всіх найбільших містах Сполучених Штатів прокотилася хвиля заворушень у негритянських гетто. Владі знадобилося чимало зусиль аби стабілізувати ситуацію.

Великі проблеми для тогочасного американського суспільства створив "бунт молодих". У 60-ті рр. минулого століття молодь, насамперед студенти, надзвичайно активно включилися до суспільно-політичного життя під гаслом заперечення традиційних цінностей. Утворилася 100-тисячна організація "Студенти за демократичне суспільство". Студентський рух у своєму програмному документі - "Порт-Гуронському маніфесті" - рішуче засудив буржуазні цінності, що панували в суспільстві. На противагу їм студенти висунули гасло "демократії індивідуальної участі". Оту дентські активісти закликали до заміни "влади, яка спирається на власність", владою, що спирається на любов, думку, розум і творчість. Проповідувалася ідея створення всередині існуючого суспільства "антиобщин"" покликаних стати острівцями нової цивілізації в боротьбі зі старою. Як один із засобів боротьби пропонувалося розгортання антивоєнного руху, насамперед проти участі США у в'єтнамському конфлікті, що закінчилася згодом їхньою поразкою. В американському суспільстві внаслідок цього значно погіршився морально-психологічний стан. Його назвали "в'єтнамським синдромом". У 2000-х рр. ту війну часто згадували у зв'язку з американською агресією в Афганістані й Іраку. У 1970-71 рр. розширилася зона американського вторгнення в Індокитай за рахунок Лаосу і Камбоджі, велася підривна робота спецслужб проти урядів Болівії, Чилі, Перу, Аргентини, Індії та інших країн. Разом із тим президент Р. Ніксон (1969-1974 рр.) побачив можливість діалогу з Радянським Союзом. У травні 1972 р. відбувся його візит до Москви, під час якого було підписано низку угод про обмеження в гонці озброєнь. Президентство Р. Ніксона закінчилося "вотергейтським скандалом", коли у штаб-квартирі конкуруючої демократичної партії, що знаходилася в готелі "Вотергейт", 17 червня 1972 р. заарештували п'ять осіб у той момент, коли вони встановлювали підслуховуючі прилади. Під час слідства було встановлено, що ці люди були пов'язані з Білим домом і штабом Республіканської партії з перевиборів президента. Під час розслідування знайшли численні порушення законності (підкуп, погрози, шантаж, лжесвідоцтва, підслуховування телефонних розмов) з боку людей, пов'язаних із Р. Ніксоном. Цей скандал викликав у країні політичну кризу. У ніч із 7 на 8 серпня 1974 р. президент, виступаючи по радіо і телебаченню, сповістив про свою відставку.

Наприкінці 1970-х рр. США разом з іншими розвиненими країнами світу відчули на собі дію потужної всебічної кризи. Вихід із неї забезпечила "рейганоміка" - політика, названа так на честь президента Р. Рейгана (1981-1989 рр.). Вона передбачала:

o обмеження втручання держави в економіку і стимулювання ринкових начал;

o скорочення темпів інфляції;

o збільшення заощаджень населення для наступного їх інвестування в економіку;

o скорочення витрат федерального уряду, насамперед за рахунок зменшення соціальних витрат.

Р. Рейган був представником неоконсерваторів, які на той час очолювали чимало розвинених країн світу (у Британії - М. Тетчер, у ФРН - Г. Коль та ін.). їм удалося перевести свої країни через важку світову кризу великої структурної перебудови, пов'язану не тільки з енергетичною кризою, а й із переходом на новий постіндустріальний щабель розвитку.

Основу теоретико-доктринальної бази неоконсерваторів США становив неоглобалізм. Суть підходу Р. Рейгана полягала в зміні на користь США співвідношення військових сил у різних частинах земної кулі з метою витіснення світового соціалізму й остаточної перемоги у глобальному масштабі. У 1982 р. Рейган закликав країни Заходу розпочати "хрестовий похід" проти країн соціалізму, очолюваних "імперією зла" - Радянським Союзом. Як відомо, СРСР та його союзники холодну війну програли, що означало глобальну поразку комунізму. Наступний президент Дж. Буш (1989--1993 рр.) заявив, що залишилася тільки одна супердержава - Сполучені Штати Америки. З цього приводу відомий американський політолог З. Бжезинський зазначив: "Америка займає домінуючу позицію в чотирьох сферах світової влади вирішального значення: у військовій галузі вона володіє глобальними можливостями розгортання, що не мають собі рівних; в економіці залишається основною рушійною силою світового розвитку, навіть незважаючи на конкуренцію в окремих сферах з боку Японії та Німеччини; у технологічному аспекті вона зберігає абсолютне лідерство в передових напрямах науки і техніки; у сфері культури, незважаючи на певну її примітивність, Америка користується безпрецедентною привабливістю, особливо серед молоді всього світу... Саме поєднання усіх цих чотирьох факторів робить Америку єдиною світовою супердержавою в повному сенсі цього слова... Американська міць виявляється через глобальну систему американського покрою, що відображає внутрішній американський досвід".

Наступним хазяїном Білого дому став представник Демократичної партії Б. Клінтон (1993-2001 рр.). Він зробив нахил у бік центристського курсу. Демократи загалом залишилися вірними традиціям Ф. Рузвельта - Дж. Кеннеді, які заклали основи системи державного втручання в соціальне й економічне життя країни. Адміністрації Б. Клінтона вдалося спочатку стабілізувати економіку, а потім забезпечити її зростання. У зовнішній політиці президент, відштовхуючись від європейських інтеграційних процесів, у 1994 р. став ініціатором створення "вільної економічної зони" - НАФТА, що об'єднала Канаду, США, Мексику, Викорінюючи стереотипи холодної війни, США встановили дипломатичні відносини з Китаєм, В'єтнамом й іншими країнами. Проте разом із тим американці не залишили своєї лінії на військове втручання: у 1993 р. ввели війська в ролі миротворчих сил до Сомалі, у 1994 р. - до Гаїті. У 1998 р. наносяться ракетно-бомбові удари по таборах міжнародних терористів, розташованих на територіях Афганістану і Судану, під час яких загинуло чимало мирних мешканців. 23 березня 1999 р. Б. Клінтон наказав бомбардувати Югославію з метою усунення від влади С. Мілошевича, якого звинуватили в утисках албанців у Косово. У підсумку, С. Мілошевича як військового злочинця судив Міжнародний суд у Гаазі, під час якого той помер. Назва Югославії зникла з політичної карти світу. Натомість утворилося сім нових дрібних держав . Незалежність Косово в наш час визнали далеко не всі держави. Однак усе це було попередженням Європі, яка всупереч Америці зміцнює свої позиції. Дестабілізація Європи є однією з передумов для претензій з боку США на домінування у світі.

Глобальний підхід до гарантування національної безпеки Сполучених Штатів узяв на озброєння наступний президент - республіканець Дж. Буш-молодший (2001-2009 рр.). Період його президентства характеризувався крайньою нестабільністю всередині країни, що впливало на стан справ у світі. Найбільший резонанс мали події 11 вересня 2001 р., коли цивільні американські літаки були спрямовані на хмарочоси Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку, на будівлю Пентагону. Оголосили, що терористичні акції здійснені Аль-Каїдою. Проте в офіційній версії подій - велика кількість суперечностей, на що звернули увагу деякі політики, громадські діячі, науковці. У США вони об'єдналися в групу "Учені за правду про подій 11 вересня". Головною ідеєю е те, що загалом спостерігалася несприятлива ситуація в Сполучених Штатах - наближалася криза, зумовлена надмірними очікуваннями від "нової економіки" та надмірностями віртуальної фінансової системи з безліччю зловживань. Також послабли позиції країни на міжнародній арені, особливо у зв'язку із посиленням ЄС, країни якого мали намір запровадити економічні санкції проти Сполучених Штатів. Виникла нагальна потреба в чомусь, що сприяло б консолідації і власного населення, і міжнародного співтовариства, яке б не ставило під сумнів гегемоністських претензій Америки. Масштабні терористичні акції були покликані зіграти роль величезної небезпеки і загрози, перед якою потрібно об'єднатися. Відразу було кинуто заклик: "З ким ви?", який передбачав союзництво і відмову від намірів запровадити будь-які санкції проти постраждало!' країни.

У жовтні 2001 р. президент Дж. Буш санкціонував операцію відплати, спрямовану проти режиму талібів, які, начебто, дали притулок терористу № 1 У самі бен Ладену. Уже кілька разів оголошувалося, що він загинув, проте в Інтернеті щоразу з'являються його загрозливі звернення. Існує думка, що це - віртуальний проект, потрібний, насамперед, борцям із міжнародним тероризмом, що став головною загрозою після того, як зник комунізм. Таліби зазнали поразки, але американці, які знаходяться в Афганістані, продовжують втрачати своїх людей. Розорений Афганістан нарощує експорт наркотиків, із чого й живе. А американцям нагадують радянську історію, що закінчилася через 12 років після введення обмеженого контингенту до цієї країни. 20 березня 2003 р., звинувативши режим Саддама Хусейна у приховуванні зброї масового знищення, США разом із союзниками розпочали війну проти Іраку. Офіційно вона закінчилася 1 травня 2003 р. Проте американський військовий контингент, що там залишився, продовжував втрачали тисячі солдатів, тоді як за час "офіційної війни" офіційні втрати становили трохи більше сотні. У червні 2004 р. Дж. Буш оголосив план Великого Близького Сходу - демократизація і благоденство від Марокко до Афганістану. Мета - зробити цей регіон більш зіставним із Заходом. У тому черговий раз виявилося прагнення уніфікувати весь світ під свою модель "добра". У цій моделі протестант (а президент Дж. Буш, як і всі інші президенти США, крім Дж. Кеннеді, був протестантом) е найкращим. Його сумління наказує виконувати свою місію у світі, нести "світоч демократії" навіть засобами "гуманітарної Інтервенції". Це посилює антиамериканські настрої у світі, оскільки інші народи бачать для себе загрозу не тільки в руйнуванні власних цивілізаційних підвалин, але й у відродженні нової колоніальної імперії. Конгрес США наприкінці 2006 р. зазначив хибність зовнішньополітичної лінії адміністрації Дж. Буша. Наприкінці його другої каденції в США розпочалася криза іпотечного кредитування, що не могло не вплинути на світову економіку. Фінансово-економічна криза проявилася в інших країнах восени 2008 р.

Світова криза засвідчила, що вільний ринок е вкрай нестабільною системою, тому в Америці перенесено акцент на посилення ролі держави в економіці. З іншого боку, намагання диктувати правила поведінки усьому світу призвело до колосального перенапруження сил навіть такої потужної держави, як США. Величезний бюджетний дефіцит, біржова "бульбашка", що лопнула, тягар армії в Іраку й Афганістані, неспроможність контролювати інші центри сили, такі як Росія і Китай, призвели не тільки до найгострішої економічної кризи, але й до політичної та соціальної. Достатньо сказати, що при населенні у 307,5 млн осіб, кожен десятий громадянин США восени 2008 р. користувався державною програмою "продуктової допомоги", бо не вистачало грошей на харчування. Попри загальну думку про високий середній рівень життя населення цієї країни, існує значний масив людей знедолених, тобто проблема бідності в Америці не подолана.

Б. Обама - 44-й президент США був обраний у листопаді 2008 р. як утілення надії американців на подолання кризи, на "новий курс", як колись за часів Ф. Рузвельта. Слід брати до уваги ту обставину, що світ стає багатополярним і американській політиці треба готуватися до лідерства вже не як супердержави, а як першої серед рівних, тому в перші дні президентства Б. Обама посилив соціально-економічні функції держави з метою наздогнати розвинені країни за рівнем соціального розвитку. Річ у тім, що в Німеччині, Франції частка держави у ВВП зросла до 45-50 %. Тобто через держбюджет відбувається колосальний перерозподіл ВВП, що забезпечує високу якість життя при значному скороченні соціальної нерівності. В Америці ж частка державної участі у ВВП залишилася на рівні 30 %. З огляду на це в Європі на соціальні потреби йде 30 % ВВП, а в США - трохи більше 15 %. Не випадково в Америці, на відміну від інших розвинених країн, зберігається значний розрив між бідними і багатими. Головна причина полягає в тому, що США впродовж тривалого часу навіть не намагалися розв'язати зазначену проблему. Разом із тим військові витрати США становлять 5 % (у Європі - 2 %). І це робить теперішню кризу найбільш болючою для США, тому Б. Обама зважився на збільшення частки держави у ВВП до 40 %.

Проте високі державні витрати вимагають більшої частки податків у ВВП. Стрибок державних витрат невідворотно призведе до різкого збільшення податків усередині США, оскільки світова система не буде вічно забезпечувати капіталом цю країну, яка е найбільшим у світі боржником. Основний її кредитор - Китай. Слід звернути увагу на те, що сучасну Америку інколи називають Химерикою. Одна з її відмінних рис - сплав американської економіки з китайською. Китай постачав дешеві товари в Штати, а потім виручку за продаж цих товарів дає їм же в борг (купуючи, насамперед, держоблігації казначейства США). Однак у 2009 р. вищі керівники Китаю заявили про те, що Америка має гарантувати виплату свого боргу. А китайський центробанк заявив про необхідність запровадження нової світової валюти.

Міжнародна політика для Америки наприкінці першого десятиріччя XXI ст. є непростою справою, хоча за нею залишається провідна роль. Світові сподівання у зменшенні її агресивності виявилися у присудженні Б. Обамі 11 грудня 2009 р. Нобелівської премії миру як авансу. У відповідь у квітні 2010 р. американський президент оприлюднив нову ядерну стратегію, а також підписав договір із Росією про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Тепер, незважаючи на запеклий спротив Пентагона, американська зовнішньополітична доктрина чітко прописує: атомні бомби будуть використані тільки у війні з атомною державою і лише у відповідь. Нова стратегія передбачає відмову від завдання ядерних ударів по неядерних державах. Проте попри такі заяви у світі залишається напружене ставлення до всіх зовнішньополітичних рухів США, а також бажання кинути виклик тій моделі розвитку, яку вони нав'язують іншим.