Розділ «Тема 10. Європейська цивілізація»

З релігійних війн виник так званий старий режим, який проіснував від середини XVII ст. до Великої французької революції 1789 р. Він був мозаїчним компромісом між абсолютною монархією, аристократичними привілеями й інтересами міського середнього класу. У Західній Європі впродовж XVII-XVIII ст. найширший простір для розвитку комерційних інтересів середнього класу надали Голландія та Англія, де відбулися буржуазні революції. Проте французький абсолютизм Людовика XIV (1643-1715 pp.) з головною ідеєю про те, що державна влада втілена в єдиній особі, яка нікому не підпорядкована, окреслив шлях для більшості держав і народів Європи. Незабаром престиж Франції зменшився, оскільки Англія з її парламентською формою правління, виробленою після 1688 p., випередила Францію у боротьбі за торгову заморську імперію.

Серед чинників, які зумовили специфіку історичного розвитку європейської цивілізації, слід підкреслити її раціоналізм. Починаючи з XVI ст., у Західній Європі раціоналізується все: способи ведення господарства, соціальна і культурна сфери. Так, в економіці остаточно стверджується переконання, що все без винятку піддається кількісному обліку, що сприяє підвищенню рентабельності виробництва. З появою механічного годинника значно раціоналізується ремісниче виробництво на основі врахування і скорочення часу, необхідного для здійснення тих чи інших виробничих операцій, упроваджується спеціалізація й кооперування праці, що призводить до поширення мануфактурного виробництва. Важливу роль відіграли поява пороху і революція у військовій справі, що вплинуло на військово-промисловий розвиток. Як свідчить історія, військова техніка завжди була локомотивом розвитку цивільної. Поява компасу і революція в мореплавстві, одним із наслідків чого стали Великі географічні відкриття, забезпечили приплив з Америки золота, що сприяло первісному накопиченню капіталу в європейських країнах. Важливе значення мала поява книгодрукування у XV ст., що прискорювала поширення знань. Показовим є те, що і механічний годинник, і порох, і компас" і книгодрук раніше винайшли китайці, проте революційних змін у розвитку цивілізації вони не зумовили. У європейській цивілізації вони зробили це тому, що з'явилися в певний історичний період, коли суспільство приходило у рух під впливом багатьох інших чинників:

o зростання кількості і впливовості міст;

o зміцнення абсолютної монархії та її компроміс із містами і молодою буржуазією проти сваволі феодалів;

o Ренесанс і ті зміни, насамперед у системі цінностей, що він приніс;

o Реформація та протестантизм, що заклали духовні основи європейського капіталізму.

На зміну середньовічним настановам задовольнятися необхідним мінімумом приходить ширший погляд на речі. Протестантизм можна розглядати як форму раціоналізації самого християнства. Європейська цивілізація вже не була зацікавленою у простому відтворенні мудрості минулого. Вона почала сприймати себе як таку, що здатна до безкінечного розширення в галузі нового знання. Наслідком стала наукова революція середини XVI- XVII ст., увінчана досягненнями І. Ньютона, який запропонував свою концепцію механізму Всесвіту. Засновником усієї сучасної науки, що базується на експерименті, вважається Ф. Бекон - англійський філософ, який проголосив дослідні знання основою наукових узагальнень. Ще одним засновником нового шляху в науковому пізнанні став французький філософ і науковець Р. Де-карт, який обстоював позиції раціоналізму. Наслідками наукової революції були не тільки теоретичні прориви і винахід важливих приладів, таких як барометр, вакуумний насос, мікроскоп, телескоп, термометр, хронометр тощо. Головним наслідком стало народження сучасної науки, початок процесу диференціації наук, формування нових галузей знань, професійного розподілу праці, спеціалізації досліджень. Наукові пошуки продовжили мислителі наступних століть, особливо, яке увійшло в історію як час Просвітництва. Предметом головної уваги стало критичне дослідження попередньо прийнятих принципів й авторитетів у політиці, релігії та науці. Заперечувалися всевладдя держави і церкви, акцентувалося прагнення звільнення людини від станових і релігійних обмежень. Великого поширення набув оптимізм щодо можливостей розвитку, світського прогресу. Просвітителі вірили в можливість всезагального людського щастя.

Ідеї просвітителів відіграли свою роль у визріванні передумов французької революції, що розпочалася в 1789 р. (кінець їй поклав термідоріанський переворот 1794 р.). Вона стала спробою реорганізувати успадковану суміш інституцій, виходячи із потреб розуму і згідно з волею французів. Історія того періоду засвідчила: те, що здавалося розумним і правильним для одних, сприймалося як нераціональне і неправильне іншими. Проте не було досягнуто згоди щодо найкращого політичного порядку. Водночас найстаріші ідеї про те, що політичні інститути від Бога і не можуть бути довільно змінені простими людьми, були заперечені конституційною розбудовою в часи революції. Ще одним важливим досягненням революції виявилося скасування особливих праві привілеїв, усякого роду локальних автономій. Єдина система права й управління вперше застосована до всієї Франції. Коли розпочалася війна з іншими європейськими державами, революціонери вдалися до нового централізму заради захисту "свободи, рівності і братерства". Після початкових поразок французькі війська розбили своїх супротивників повсюдно й, очолювані Наполеоном Бонапартом, протягом 1799-1815 рр. пройшли всією Європою. Проте об'єднані сили європейських держав завдали поразки наполеонівським військам у битвах при Лейпцигу (1813 р.) та Ватерлоо (1815 р.).

У той час, коли ідеї та дії французьких революціонерів струшували європейський континент, в Англії були запроваджені принципові зміни у виробничих процесах. Через певний час вони виявилися так само руйнівними для старого порядку, як усе те, що проголошувалося у Франції. Це була промислова революція - широкомасштабні соціальні й економічні зміни, пов'язані з упровадженням і швидким розвитком машинної технології. По суті, це означало застосування механічних процесів у виробництві. У 1767 р. Дж. Харгрівс винайшов прядильну машину, а у 1782 р. Дж. Уатт спорудив перший паровий двигун, за допомогою якого створювалися машини, які могли виробляти тканини й іншу продукцію зі швидкістю і точністю, недосяжними для ручних методів роботи. Результатом стала поява дешевих товарів. Поступово спорадична винахідливість механіків поступилася систематичному пошуку застосування природничих наук до промислового виробництва, тобто відбувалося перетворення науки на безпосередню продуктивну силу. З'являються нові галузі, серед яких на перших позиціях - електротехнічна та хімічна, чия продукція мала дивні особливості і силу, а саме: телефон, радіо, телебачення, штучні добрива, динаміт, пластмаси, штучні тканини і матеріали. З Англії промислова революція перекинулася на континент, а потім на всі країни Заходу, що значно прискорило їх розвиток.

Промислова революція не тільки змінила характер виробничих процесів, вона вплинула на розвиток суспільства. У XIX ст. воно набуло індустріального характеру. Індустріалізм почав визначати зміст практично всіх сфер суспільного життя. Матеріально-економічну основу індустріального суспільства складають велике машинне виробництво, товарний характер виробництва, ринкові економічні відносини, найманий характер праці. Відбуваються зміни в політичному житті суспільства, де утверджується виборність влади, розмежування її на законодавчу, виконавчу і судову, запровадження широкого (у XX ст. - загального) виборчого права, розгортається діяльність політичних партій як виразників інтересів різних соціальних груп, формується громадянське суспільство, спроможне розв'язувати соціальні проблеми на основі взаємин самих індивідів або їх об'єднань. Задля функціонування і регуляції індустріального суспільства діє система його норм і цінностей, до яких належать активність і праця, приватна власність, націленість на досягнення та успіх, індивідуалізм, споживацтво, повага до науки і техніки, універсалізм. Останнє означає переконаність у тому, що європейська модель розвитку підходить як найкраща для усіх інших народів.

Розвиток європейської цивілізації від початку був повільним і дуже важким. Упродовж тривалого часу вона відставала за рівнем від інших цивілізацій, що існували на той час. Однак, почавши прискорення на межі XV і XVI ст., до XVIII ст. Європа досягла такого рівня, з якого почалося стрімке технічне, економічне, політичне піднесення, що вплинуло на шляхи розвитку усього людства. Остаточно випередивши інших, Європа перетворила переважну більшість інших регіонів на свої колонії або напівколонії. Колоніалізм став справжнім європейським феноменом, постійною сферою прикладання сил феодальної, а потім капіталістичної Європи. Самі європейці вважали, що вони "несуть культуру варварам". Для тих народів, які підпали під колоніальну владу, слово "Європа" асоціювалося не з культурними досягненнями, а з гнобленням, експлуатацією, дискримінацією, з імперською ідеєю "вищості білої раси". Колоніалізм виявив ще одну рису європейської цивілізації - європоцентризм, хоча історія знає й інші випадки, коли той чи інший народ намагався поставити себе у центр Всесвіту (китайці, японці, американці та ін.). Система колоніального панування підточувала саму Європу. Расистські теорії отруювали свідомість європейців, живили шовінізм, сприяли проникненню до масової свідомості культу сили та національної винятковості. Боротьба за перерозподіл колоній загострювала відносини між європейськими державами, доводячи їх до війн. Дві світові війни, які спалахнули в Європі, були зумовлені боротьбою за панування над рештою світу.

Якщо раніше, до початку індустріалізму, європейські країни жили своїми власними продуктами, одержуючи із чужини тільки екзотичні товари та предмети розкоші, то відтепер настав час перерозподілу праці в масштабі світового господарства. Обмін став включати продукти масового виробництва. Європейські країни почали виробляти продукцію, обсяги якої набагато перевищували внутрішні потреби, - вона призначалася для світового ринку, за що в обмін одержувалися харчові продукти та сировина. У європейських країнах промисловість і торгівля вийшли на перший план, а сільське господарство почало відігравати другорядну роль. Прихід індустріалізму сприяв зростанню національного добробуту і підвищенню рівня життя. Це вплинуло на розвиток духовної культури, що досягла небаченої висоти і поширення. Європейська цивілізація пішла шляхом більшої свободи, яка вважається однією з найвищих цінностей. Проте слід зауважити: свобода європейцями не відділяється від відповідальності за особистий вільний вибір людини, її зворотним боком є зростання відчуття невпевненості. У той час, коли країни почали активніше конкурувати за ринки збуту, європейці відчули тиск постійної конкуренції на собі, особливо у зв'язку зі змінами в соціальній структурі суспільства. Адже індустріалізм загострив проблему взаємин між власниками капіталу і найманими працівниками. Це вплинуло на політичне життя, у якому останні почали активніше відстоювати свої права. Економічний і політичний розвиток у XX ст. привів до нових соціальних орієнтирів, коли суспільство стали характеризувати як ліберально-демократичне, соціально орієнтоване із ринковою економікою.

У розвитку європейської цивілізації особливу роль відіграв тип сімейної організації. Відомо, що у традиційних селянських спільнотах домінуючим є тип розширеної родини, коли чоловік і дружина виховують своїх дітей, живучи під одним дахом із власними батьками, а також братами і сестрами, які теж можуть бути одруженими. Тобто така родина є кланом із трьох або чотирьох генерацій, очолюваним найстаршим чоловіком або жінкою. Вважається, що такий тип сім'ї гарантує безпеку своїм членам за умови відмови від їхніх особистих інтересів. У Європі від давніх часів переважав тип нуклеарної1 родини, утворюваної одруженням чоловіка і жінки, які разом зі своїми дітьми живуть окремо від батьків. Необхідність вести власне господарство відтерміновувало шлюб, бо треба було забезпечувати власну господарську самостійність, тому одружувалися в достатньо зрілому віці, якщо взагалі одружувалися. Пізній шлюб і нуклеарна родина були відмінними рисами європейської цивілізації з колосальними наслідками, які ще недостатньо вивчені. Можна припустити: агресивний динамізм і творення, що характеризували європейську спільноту, багато в чому визначалися саме цими чинниками. Якщо поєднувалися дві зрілі людини, то вони могли передати впевненість у власних силах та навички наступним поколінням. Відсутність шлюбу створювала умови для сублімації1, яка сприяла особливій войовничості, авантюризму, а також творчій активності в різних сферах діяльності.

Європа домінувала у світі до 1914 р., однак після нього наступив перелом. Суперництво європейських держав за гегемонію на власному континенті, прагнення до перерозподілу колоній, зіткнення класів, ідеологій, суспільних систем, які вилилися у дві світові війни і серію революцій, завдали глобальному переважанню європейської цивілізації нищівного удару. Спустошена і знекровлена, втративши свої заморські володіння, Європа вступила у смугу тривалої кризи. Вона не могла більше розраховувати на свої природні переваги, як це було в минулому. Хоча наприкінці XX - на початку XXI ст. європейське сільське господарство не тільки забезпечує континент продовольством, але й відіграє на світових ринках роль великого експортера продукції агропромислового комплексу, однак Європа неспроможна рівнятися в цьому аспекті зі США і певною мірою з Канадою, Австралією, Аргентиною. Потреби у вугіллі та сталі - основі промислової революції, що сприяла піднесенню Європи, різко знизилося завдяки ресурсозберігаючим і наукоємним технологіям. На перший план вийшли інші джерела енергії та сировини, яких більшість європейських країн не має. Глобалізація науки і техніки, торгівлі і фінансів на основі інформатики позбавили європейців колишнього лідерства і в цій сфері. Свою негативну роль відіграв масовий виїзд найкращих, найталановитіших європейців до США. Звичайно, інтелект Європи був підірваний, а Америка багатьма своїми успіхами завдячує саме розумникам-іммігрантам.

У Європі склалася дуже несприятлива демографічна ситуація. Низька народжуваність у європейців призводить до абсолютного і відносного скорочення чисельності населення. За підрахунками міжнародних організацій, до 2025 р. вона зменшиться на 10 млн, якщо, звичайно, не буде приросту за рахунок іммігрантів. Проте вони переважно представляють інші цивілізації, насамперед азіатські й африканську. Якщо 50 років тому населення Європи складало 22 % від загальної чисельності землян, то на початку XXI ст. - 14, а через 50 років цей показник скоротиться до 6,5 %. До того ж європейське населення невпинно старіє. Уже через 30 років кількість працездатних європейців буде дорівнювати кількості утриманців, серед яких чимало тих, хто ще далекий від старості, проте користується різними соціальними пільгами.

Усе ж Європа не має наміру здаватися. У протистоянні з Америкою, колись із Радянським Союзом, а тепер з азіатськими конкурентами вона вдалася до інтеграції. її відправною точкою став план Шума на (міністр іноземних справ Франції) - проект злиття вуглевидобувної промисловості і чорної металургії Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Італії, Бельгії, Голландії та Люксембургу. Цей план був проголошений 9 травня 1950 р.1 На його основі виникло Європейське об'єднання вугілля і сталі. За цим об'єднанням відбулося створення на основі Римського договору Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом), які через 35 років потому, з підписанням Маастрихтського (7 лютого 1992 р.) й Амстердамського (2 жовтня 1997 р.) договорів перетворилися на Європейський Союз (ЄС). У його рамках склалися міцні інституціональні структури - Рада Європи, Рада міністрів ЄС, Європарламент, Європейський суд, які сприяли створенню спільного ринку без митних кордонів, виробленню регіональної політики, переходу до єдиної валюти - євро (з 1999 р.). У межах Шенгенської зони забезпечені вільне пересування людей через національні кордони, координація боротьби з організованою злочинністю (Європол). Об'єднавши спочатку 6 країн-учасниць, ЄС постійно зростав. На початок другого десятиріччя XXI ст. він нараховував 27 членів, проте без визначених подальших перспектив щодо розширення.

Наприкінці першого десятиріччя XXI ст. європейські країни перебували у кризовому становищі. Будуючи соціально-ринкову економіку, вони розвивалися набагато збалансованіше, ніж США, але непомітно для себе перевищили оптимальний рівень соціальної забезпеченості своїх громадян. І ті стали втрачати стимули до праці. Дехто вважає, що йому зручніше жити на допомогу з безробіття, ніж шукати роботу, працювати і сплачувати чималі податки. З іншого боку, перерозподіл значної частки внутрішнього валового продукту на соціальні програми призвів до зростання податків і різкого падіння конкурентоспроможності європейської економіки порівняно з американською, не кажучи про китайську. Особливо відстали європейці від американців у науково-технологічному плані. Свою роль відіграє і та обставина, що формування ЄС на засадах консенсусу і багаторівнева система ухвалення рішень призвели до бюрократизації усіх сторін життя європейського суспільства і значно знизили гнучкість системи управління. Це виявилося під час світової фінансово-економічної кризи, яка стала відчутною з осені 2008 p., коли історія підтвердила: із Нового світу - з Америки - приходить удар, що порушує лад економічного життя у Старому світі - у Європі. Адже криза від початку була зумовлена негараздами, що виявилися в іпотечному кредитуванні США, хоча вона є системною і виявляє багато аспектів різноманітних протиріч і проблем. За складних умов, які по-різному дають про себе знати в різних державах - членах ЄС, сильніші намагаються прийти на допомогу слабшим, оскільки ті можуть зруйнувати загальну конструкцію Європейського дому.

Нині простежується здійснення унікального експерименту в Європі: заради збереження миру, свободи і поліпшення добробуту своїх громадян держави намагаються подолати вікову спадщину національної ізоляції з метою досягти економічної та політичної інтеграції шляхом добровільного консенсусу, а не за допомогою зброї. Народи Європи дивляться вперед з тими самими надіями та побоюваннями, що і решта світу. Сучасна Європа вилікувалася від амбітних зазіхань на роль всезагального зразка для наслідування, від месіанських претензій. Країни і народи Європи в наш час більше заклопотані захистом власної моделі, особливо під тиском американізації. Друга світова війна назавжди поховала мрії німецьких нацистів про "тисячолітній рейх", холодна війна - месіанську утопію світової пролетарської революції і комунізму на всій Землі, деколонізація - лицемірні гасла "цивілізаторської місії" європейських метрополій у їхніх колишніх колоніях. Проте Європа і досі залишається Heartland - серцевиною усієї міжрегіональної західної цивілізації.