• 1. Виявлення потреби у нововведенні (виявлення й аналізування проблеми, усвідомлення потреби в нововведенні, переконання членів організації у необхідності нововведення).
• 2. Збирання інформації про можливі нововведення, які забезпечать вирішення проблеми (пошук інформації про способи вирішення подібних проблем, виявлення варіантів інноваційних рішень).
• 3. Оцінювання інноваційних проектів за критеріями здійснимості і економічної доцільності (розроблення інноваційних проектів, оцінювання прогнозних результатів впровадження кожного проекту, вибір інноваційного проекту).
• 4. Прийняття рішення про впровадження інновації (рішення про доцільність впровадження вибраного інноваційного проекту, ухвалення рішення вищим керівництвом).
• 5. Впровадження нововведення (пробне впровадження; повне впровадження; використання).
• 6. Інституціоналізація нововведення (рутинізація, модифікація, дифузія).
Інноваційний процес може бути здійснений за різними моделями. Вирізняють п'ять поколінь моделей інноваційного процесу [99]. Перше покоління моделей інноваційного процесу – це так звані “виштовхувані технологіями (лабораторією)” (technology push) моделі. Інша назва цих моделей – “лінійні”, або “неокласичні”. Вони переважали з середини 1950-х до кінця 1960-х pp. У цих моделях інноваційний процес розглядався як “процес відкриттів, в якому нові знання трансформуються в нові продукти, проходячи певні етапи” (табл. 2.3). Отже, для отримання результатів необхідно було концентрувати зусилля на перших стадіях інноваційного процесу, а саме на НДДКР. Процес перетворення результатів НДЦКР на нові продукти, послуги або процеси, на думку неокласиків, був автоматичним, і вони не приділяли йому належної уваги. Rosenberg назвав цей процес “чорним ящиком” (blackbox).
Характеристика еволюції моделей інноваційного процесу[2]
| Період | Тип моделі | Схематичне зображення | Основні риси | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | |
| 1950-1965 pp. | лінійна · (“технологічного поштовху”) | • провідну роль відіграють наукові установи кількість нових продуктів зростає із обсягами інвестицій | ||
| 1965-1975 pp. | лінійна · (“ринкового витягування”) | зорієнтована на потреби ринку; провідну роль відіграє ринок | ||
| 1975-1985 pp. | лінійна зі зворотними зв'язками (взаємодії") | враховує маркетингові, ринкові та технічні фактори; описує різні джерела інновацій (наукові дослідження, потреби ринку, існуючі знання, власний досвід) та пов'язані з ними входи знань протягом усього процесу | ||
| 1985-1995 pp. | інтегрована | передбачає створення міжфункціональних робочих груп; паралельність здійснення етапів інноваційного процесу | ||
| 1995 – наш час | мережева | виша системна інтеграція; гнучка організаційна структура; ефективні зовнішні канали зв'язку; акцентування на стратегічних взаємозв'язках між фірмами | ||
У середині 1960-х – на початку 1970-х років з'явилося друге покоління моделей, – так званих “притягнутих попитом” (demand pull). Інновації стали результатом сигналів, що надходять з ринку; на відміну від попередньої моделі, інновації більше не були результатом нових ідей НДДКР, вони стали задовольняти попит, що надходить від споживачів (табл. 2.3).
Подальше посилення конкуренції і скорочення життєвого циклу товарів призвели до необхідності тіснішого взаємозв'язку НДДКР із іншими стадіями інноваційного процесу. Це призвело до появи нової моделі інноваційного процесу. У ній інноваційний процес починають розглядати як комбінацію двох попередніх моделей. У цьому виді моделей, які отримали назву “інтерактивних”, нові знання комбінувалися зі старими.
Інноваційний процес починався з усвідомлення нової ринкової можливості та створення інновації або з винаходу і потім створення інновації, наступними етапами були створення продукту та його виробництво. Модель складалася з двох типів взаємодій: внутрішні – між підрозділами фірми і зовнішні – з іншими компаніями, клієнтами тощо. У цих моделях наголошувалося на необхідності посилення зв'язків між різними підрозділами підприємства. Вважалося, що нові ідеї могли з'явитися в будь-якому підрозділі, і, отже, взаємодія між різними підрозділами була невід'ємною частиною інноваційного процесу. Прихильники цієї моделі стверджували, що під час пошуку нових технологічних рішень підприємства спочатку повинні звернутися до існуючих знань. Тільки коли сучасний рівень знань не зможе задовольнити їхні технологічні запити (вимоги), починається створення нового знання (за допомогою НДДКР).
Інноваційний процес починався з усвідомлення нової ринкової можливості та створення інновації або з винаходу і потім створення інновації, наступними етапами були створення продукту та його виробництво. Модель складалася з двох типів взаємодій: внутрішні – між підрозділами фірми і зовнішні – з іншими компаніями, клієнтами тощо. У цих моделях наголошувалося на необхідності посилення зв'язків між різними підрозділами підприємства. Вважалося, що нові ідеї могли з'явитися в будь-якому підрозділі, і, отже, взаємодія між різними підрозділами була невід'ємною частиною інноваційного процесу. Прихильники цієї моделі стверджували, що під час пошуку нових технологічних рішень підприємства спочатку повинні звернутися до існуючих знань. Тільки коли сучасний рівень знань не зможе задовольнити їхні технологічні запити (вимоги), починається створення нового знання (за допомогою НДЦКР).
Інтерактивна модель усе ж залишалася лінійною. У середині 1980-х нова організація виробництва на японських підприємствах призвела до появи нового покоління моделей інноваційного процесу – інтегрованих.
У цих моделях акцент робився на інтеграцію досліджень і розробок із виробництвом та на тіснішу співпрацю з постачальниками і покупцями. Різні підрозділи підприємств інтегрувалися для створення нового продукту, що давало змогу підприємству зменшувати термін його розроблення за одночасного зниження витрат. Водночас значно посилилось горизонтальне співробітництво (створення спільних підприємств, стратегічних альянсів).
У 1990-ті pp. увага економістів перемістилася від інтеграції до створення мереж. Вважалося, що для того, щоб підприємству бути інноваційним, необхідно не тільки об'єднувати різні підрозділи підприємства навколо інноваційного процесу, а й створювати і зміцнювати їхні мережеві зв'язки зі споживачами, постачальниками та іншими установами. Це сформувало так звану “систему інновацій”[3]. У цьому десятилітті з'явилися так звані “системи інноваційних теорій”. Оскільки ці етапи є сутністю інноваційної діяльності в організації, то їх проходить більшість суб'єктів ринку. Якщо організація не має необхідного наукового потенціалу, то деякі з них можуть бути відсутні або наповнені іншим змістом. Наприклад, 4-й етап передбачає обґрунтування доцільності придбання ліцензії на новинку з метою її освоєння і реалізації. У цьому разі немає потреби у здійсненні 5-го етапу – пробного маркетингу, оскільки новинка уже підтвердила свою комерційну привабливість. Однак тоді у процес економічного обґрунтування включають визначення місткості того сегмента ринку, на якому передбачається реалізація новинки, і прогнозну ціну.
Технологія управління інноваціями
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваціями» автора Чухрай Н.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика етапів та моделей інноваційного процесу“ на сторінці 4. Приємного читання.
