Огляд теорій інноватики та її сучасних концепцій

Управління інноваціями

Ранні теорії циклічного економічного зростання ґрунтувалися на технологічній парадигмі, згідно з якою причиною циклічного розвитку вважали зміну поколінь техніки в процесі її відтворення та інфраструктури, яка обслуговує даний технологічний устрій. Нові зразки техніки і нова технологія, на думку прихильників цієї парадигми, з'являються внаслідок “вільного польоту думки” науковців і винахідників, які займаються дослідженнями лише для задоволення власної цікавості. Якщо винахідник зуміє переконати власників капіталу у перспективності своєї новинки, то вона прийде на зміну традиційній технології, якщо ж ні – новинка залишиться незатребуваною. Слабкою ланкою цієї парадигми є нерозуміння того, чому саме одна технічна новинка є перспективною і підприємці інвестують капітал у її впровадження, а інша залишається поза їхньою увагою.

Технологічну парадигму доповнила техніко-економічна, сформована Й. Шумпетером і його послідовниками. Вони стверджують, що зміна технологій відбувається не через фізичне зношення, а внаслідок того, що тривале використання певної технології та її поширення у відповідній сфері діяльності знижує норму прибутку підприємців. Прагнучи її збільшити, вони впроваджують принципово нові види техніки. Вслід за підприємцями, що першими йдуть на ризик, інновації починають використовувати й інші, які впевнилися у їхній здатності збільшувати віддачу від вкладеного капіталу. В межах нової технології з'являються поліпшувальні інновації, які дають змогу далі нарощувати прибуток. Однак можливості будь-якого нового напряму у техніці вичерпуються, що призводить у галузі до економічного спаду. Це вимагає від суб'єктів господарювання радикальних змін у динаміці капіталовкладень: значно більше коштів спрямовується на пошук принципово нових технологічних чи організаційних рішень.

Концепція техніко-економічної парадигми полягає у тому, що зміна технологічного устрою тісно пов'язана зі змінами у способах управління економікою на макрорівні. Це створює сприятливіші умови для спрямування капіталу в ризикові інноваційні галузі. Своєю чергою, поширення нових технологій сприяє змінам в інституційній структурі держави. Період, протягом якого відбуваються кардинальні зміни в соціально-економічній структурі, і є періодом становлення техніко-економічної парадигми, яка відповідає новим принципам управління в різних сферах, що стають загальновизнаними для нової фази розвитку. Це становлення триває 48-68 років, що відповідає довгій хвилі М. Кондратьева (нині ці процеси прискорюються, і зміна техніко-економічної парадигми відбувається значно швидше). Зміна техніко-економічної парадигми має всі ознаки загальної техніко-управлінської революції, яка зумовлює ефективнішу систему суспільно-економічного устрою.

Оскільки революційні технічні ідеї з'являються рідко і зумовлені загальними темпами науково-технічного прогресу, то цикл “піднесення – стагнація – спад – криза – пожвавлення – піднесення” триває майже 50 років. Скороченню тривалості кризового періоду сприяють нові ідеї, часта поява яких стає можливою за умов залучення у сферу продукування знань більшої кількості людей, створення такого інноваційного середовища та його інфраструктури, де відкриття випробовуються шляхом їх практичного застосування у безперервному потоці спроб і помилок. Таке середовище починає генерувати власну динаміку, приваблюючи знання, таланти та інвестиції звідусіль.

Більшість центрів інформаційно-технічної революції зосереджені у метрополісах, здатних генерувати синергію – підсилення результуючої окремих складових системи завдяки їх взаємодії – на базі знань та інформації. Така здатність безпосередньо пов'язана із промисловим виробництвом і комерційним застосуванням інновацій, із культурною та економічною могутністю метрополісу, що формує його привілейоване становище і приваблює ініціативних творчих людей. Адже для того, щоб інновація реалізувалась, необхідні: конкретне інституційне та індустріальне середовище; певна кваліфікація для концептуального осмислення і розв'язання технологічної проблеми; економічна ментальність, щоб зробити застосування інновації вигідним; мережа виробників та користувачів, що можуть обмінюватися досвідом, який здобувають у процесі творення базисної інновації.

Усвідомлення такого зумовило появу техно-соціо-економічної парадигми, яка ключовим фактором економічного розвитку вважає людський капітал, що трансформується у нові знання. Завдяки інформаційним технологіям суттєво зросла можливість вільного доступу до інформації, а це впливає не лише на технологічні зміни, а й на перебіг соціальних процесів. Люди прагнуть бути мобільнішими, намагаються знайти застосування своїм знанням і здібностям, щоб поліпшити якість свого життя.

Визнання ролі соціальних інститутів (зокрема, держави) у процесі технологічних змін є важливим висновком техно-соціоекономічної парадигми. Держава, гальмуючи, прискорюючи чи очолюючи технологічні інновації, є вирішальним фактором усього процесу розвитку, фактором, який організовує і відображає сутність соціальних і культурних сил, що домінують у країні. Здатність держави досягти світового технологічного панування залежить від досконалості її соціальних інститутів, які підтримують прагнення громадян до поліпшення свого життя, заохочуючи їхню активність у здобутті нових знань і в їхньому практичному застосуванні.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваціями» автора Чухрай Н.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Огляд теорій інноватики та її сучасних концепцій“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Механізм управління інноваціями

  • Огляд теорій інноватики та її сучасних концепцій
  • Розділ 2. ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ

  • Характеристика етапів та моделей інноваційного процесу

  • Технологія управління інноваціями

  • Розділ 3. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

  • Способи та методи державної підтримки інноваційної діяльності

  • Особливості стимулювання інноваційного розвитку в провідних індустріальних країнах

  • Розділ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • Особливості розвитку малого інноваційного бізнесу

  • Роль венчурного бізнесу в розвитку інноваційної діяльності

  • Розділ 5. УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ОРГАНІЗАЦІЇ

  • Планування інноваційної діяльності

  • Вплив структури управління на інноваційні можливості організації

  • Мотиваційний механізм інноваційної діяльності

  • Форми та методи контролювання інноваційної діяльності організації

  • Розділ 6. УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПРОЕКТОМ

  • Етапи управління інноваційним проектом

  • Комплексне забезпечення реалізації інноваційного проекту

  • Фінансування реалізації інноваційного проекту

  • Розділ 7. ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ

  • Обґрунтування та методи оцінювання економічної ефективності інноваційної діяльності організації

  • ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ “УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ”