Оцінюють варіанти технологічних рішень на основі собівартості продукції, яку виготовляють, під час їх реалізації. Однак порівнювати витрати на виготовлення продукції слід без урахування управлінських і загальновиробничих, оскільки їхня величина безпосередньо не залежить від прийнятого технологічного процесу. Для визначення ефективнішого варіанту достатньо обчислити технологічну собівартість виробу, тобто суму витрат, яка змінюється за використання різних технологічних процесів.
Отже, оновлення і розвиток техніко-технологічної бази підприємства має забезпечувати можливість реалізації його стратегічних планів. Технологічні зміни повинні бути своєчасними, враховувати тривалість життєвого циклу попиту, технології і продукції, що випускається підприємством. Здатність підприємства до технологічних змін залежить не лише від рівня мінливості застосовуваної технології, а й від його фінансових можливостей. З огляду на таке, проектувати нові технологічні процеси необхідно на альтернативній основі з метою вибору того варіанта, який відповідає принципу економічної раціональності.
Техніко-економічне планування інноваційної діяльності є складовою річних техніко-економічних планів організації, коли розподіляють її ресурси за різними напрямами, зокрема на технічний розвиток виробництва та оновлення продукції. У процесі техніко- економічного планування необхідно оцінити результати й економічну ефективність впровадження новацій, а також сформувати відповідні бюджети.
Техніко-економічне планування інноваційної діяльності – процес визначення обсягів робіт, що мають бути виконані за кожним інноваційним проектом, а також потреб і джерел залучення матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, необхідних для їх реалізації.
Найголовнішим завданням техніко-економічного планування інноваційної діяльності є оцінювання ресурсних потреб на впровадження новацій, реалізувати які організація може з огляду на свої інноваційні та фінансові можливості, а також визначення економічної віддачі від упровадження інновацій. Для цього необхідно сформувати бюджет інноваційного проекту за усіма статтями його ресурсного забезпечення, розрахувати очікувані доходи від його реалізації і визначити величину можливих прибутків (маржинального доходу). Якщо проект передбачає суттєві зміни в бізнесі (планування освоєння нового продукту, виходу на нові ринки збуту, розроблення інноваційної стратегії стимулювання збуту тощо), розробляють його бізнес-план – розгорнутий документ, що містить обгрунтування економічної доцільності підприємницького проекту на основі зіставлення ресурсів, необхідних для його реалізації, та очікуваної вигоди (прибутку).
Радикальні технологічні зміни здійснюються нечасто. Значна частина інновацій має поліпшувальний характер, тобто спрямована на вдосконалення технічних засобів з метою зменшення трудомісткості виконання операцій, економію матеріалів (завдяки використанню дешевших замінників чи оптимізації режимів оброблення вихідного матеріалу), енергії тощо. Такі заходи сприяють зниженню виробничих витрат, що важливо для підприємств, які реалізують стратегію мінімізації витрат або при обмежених фінансових можливостях. Як правило, поліпшувальні інновації мають локальний характер і розробляються силами працівників підприємства.
Доцільність їх упровадження визначається порівнянням величини витрат за базовим і новим варіантом (у разі існування альтернативних варіантів – за всіма альтернативами) і визначенням можливої економії за тими статтями виробничих витрат, які змінюються внаслідок реалізації інновацій. Розрахунок здійснюють двома способами: за показником відносної економічної ефективності капіталовкладень (приведеними витратами) і за сукупністю показників річної економічної ефективності.
Здійснені розрахунки дають змогу побачити віддачу від інновацій і порівняти її з інноваційними витратами. За наявності альтернативних варіантів інноваційних змін величина прогнозного економічного ефекту служитиме підставою для вибору кращого варіанта. Якщо ж пропонуються інноваційні рішення, різні за характером, які можуть доповнювати одне одного, то техніко-економічні розрахунки даватимуть змогу визначити послідовність їх упровадження, що здійснюватиметься вже в процесі оперативно-календарного планування.
Оперативно-календарне планування інноваційної діяльності здійснюють, як правило, для управління реалізацією інноваційного проекту. Його завданням є визначення обсягів робіт на кожний календарний період року (квартал, місяць, декада, день), планування завантаження підрозділів і виконавців, розроблення календарних графіків реалізації окремих інноваційних проектів та їх узгодження з календарними планами поточного виробництва, визначення обсягу витрат ресурсів на інноваційні проекти і порядку їх надходження на робочі місця. Чітко спланована у часі та просторі послідовність виконання робіт дає змогу контролювати реалізацію інноваційних проектів згідно з графіком і виділеними ресурсами і вносити своєчасні корективи у плани й дії виконавців.
Оперативно-календарне планування інноваційної діяльності – планування робіт, пов'язаних із реалізацією конкретного інноваційного проекту.
У процесі оперативно-календарного планування інноваційної діяльності рекомендують використовувати мережеві методи планування та управління і методи управління за цілями. За їх допомогою визначають порядок виконання робіт і очікувані результати, а також терміни їх досягнення і необхідні ресурси.
Мережеві методи планування та управління передбачають складання планів-графіків реалізації інноваційного проекту за окремими стадіями (роботами, етапами), контроль за їх дотриманням і ліквідацію відхилень від планів-графіків із метою оптимізації термінів реалізації проекту. Використовують їх для управління реалізацією масштабних інноваційних проектів на етапі промислового освоєння інновацій з метою узгодження діяльності різних функціональних і виробничих підрозділів підприємства, що здійснюють технічну підготовку виробництва.
Оскільки інноваційні проекти відрізняються за складністю і масштабами, то для управління ними використовують різні методи. Зокрема, для невеликих за масштабами і простих проектів найдоцільніше застосовувати графіки Ганта, для великомасштабних – складні мережеві методи управління, серед яких найпопулярніші метод програми розвитку і огляду (РЕКТ) і метод критичного шляху (СРМ).
Управління за цілями передбачає, що кожен учасник інноваційного процесу повинен мати чіткі цілі своєї діяльності, які забезпечують вибір ним ефективних способів їх досягнення, прискорену реалізацію інноваційного проекту. Запропонував його як інструмент загального управління П. Друкер. Він вважав, що кожен керівник в організації, – від найвищого до найнижчого управлінського рівня, – повинен мати чіткі цілі своєї діяльності, що сприятиме розумінню ним, чого саме очікує від нього організація. В управлінні інноваціями управління за цілями застосовують щодо творчих робіт і тих, які не нормуються, хоча кінцевий результат, як правило, окреслюється чітко (технічні характеристики, які мають бути властиві новому продукту; функції, які він має виконувати; терміни, коли має бути створений дослідний зразок тощо).
Такий метод дає змогу оцінювати дії окремих працівників і підрозділів за досягнутими результатами, що стимулює ініціативність, самостійність у прийнятті ними рішень.
Управління за цілями відбувається у такій послідовності: визначення цілей, планування дій, перевірка та оцінювання роботи, здійснення коригувальних заходів для досягнення запланованих результатів.
Розвиток методу управління за цілями в останні роки сформував підхід до управління організацією на основі методу збалансованих показників – методу, що використовується для вибору, документування та інтерпретації об'єднаних причинно-наслідковими зв'язками фінансових і нефінансових показників, які відображають процес реалізації стратегії організації.
Щоб спланувати й забезпечити процес реалізації цілей, для кожної з них розробляються відповідні фінансові і нефінансові показники, для яких визначаються цільові значення для створення можливості подальшого контролю. Досягають розроблених цілей, розробляючи і реалізуючи стратегічні заходи. За кожним стратегічним заходом визначаються строки його реалізації, бюджет і чітка відповідальність.
Збалансована система показників передбачає формулювання цілей за відповідними тематичними сферами інноваційного процесу – “перспективами”.
На основі проведених емпіричних досліджень Р. Каплан і Д. Нортон з'ясували, що успішні організації в своїх системах цілей використовують щонайменше мінімум чотири перспективи: Фінанси, Клієнти, Процеси і Потенціал [6, с. 61].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваціями» автора Чухрай Н.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Планування інноваційної діяльності“ на сторінці 3. Приємного читання.
