Таблиця 4.1
Складові інноваційної інфраструктури
| Виробничо-технологічна складова | Консалтингова складова | Фінансова складова | Кадрова складова | Інформаційна складова | Збутова складова | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | |
| Інноваційно- технологічні центри і парки | Центр трансферу технологій | Бюджетні кошти | Підвищення кваліфікації персоналу у сфері інноваційної діяльності | Державна система науково- технічної інформації | Зовнішньоторговельні об'єднання | |
| Інноваційно- промислові комплекси | Консалтинг у сфері економіки і фінансів | Бюджетні і позабюджетні фонди технологічного розвитку | Підготовка фахівців у сфері технологічного і наукового менеджменту | Інформаційні ресурси структур підтримки малого бізнесу | Спеціалізовані посередницькі фірми | |
| Технологічні кластери | Технологічний консалтинг | Венчурні фонди | Регіональні інформаційні мережі | Інтернет | ||
| Техніко- впроваджувальні зони | Маркетинговий консалтинг | Страхові структури і фонди | Інтернет | Виставки | ||
| Центри колективного використання високотехнологічного обладнання | Консалтинг зовнішньоекономічної діяльності | |||||
В Україні майже відсутні спеціалізовані структури, які підтримують інноваційні проекти. Функціонує лише Державна інноваційна компанія, однак вона має незначний бюджет, що не дає змоги суттєво вплинути на реалізацію перспективних проектів. Особливу роль у прискоренні процесу комерціалізації інновацій відіграють страхові компанії, які страхують ризики інноваційних компаній. Це необхідна умова перевірки проектів на можливість ефективної реалізації. Страхова компанія відповідає за успіх своїми коштами, тому перевірку здійснюють дуже ретельно.
Для успішного функціонування інноваційної інфраструктури необхідна правова основа, яка б окреслювала взаємні зобов'язання сторін – учасників інноваційного процесу. Особливе місце у ній належить захисту інтелектуальної власності, який унеможливлює “інтелектуальне піратство”. В Україні інноваційної інфраструктури не створено, захист інтелектуальної власності недостатній. Свідчить про те той факт, що на балансі комерційних структур не відображаються об'єкти інтелектуальної власності, навіть ті, на які є охоронні документи. Таке спричиняє викривлення ринкової вартості підприємств, оскільки вона часто основана саме на нематеріальних активах. Отже, сфера інноваційної діяльності охоплює велику кількість організацій, що залучені в інноваційний процес.
Управління створенням і реалізацією інновацій є важливою складовою менеджменту сучасних промислових підприємств і організацій невиробничої сфери. Залежно від розмірів і виду діяльності організації, її ресурсного та інноваційного потенціалу керівництво може обирати різні форми участі в інноваційному процесі – від кооперування зусиль у створенні інновації на перших стадіях інноваційного процесу до придбання готової новинки на ринку новацій і оперативного впровадження її у виробництво. Кожне таке рішення має бути ретельно обгрунтовано і забезпечувати найкращі результати від його реалізації для окремого суб'єкта ринку, який може виступати на ньому як продуцент новацій, інвестор чи інноватор. Державні та муніципальні органи управління через формування інноваційної інфраструктури також беруть участь в активізації інноваційної діяльності в країні чи регіоні, сприяючи загальному економічному зростанню.
Особливе місце в інноваційній інфраструктурі займають бізнес-інкубатори. У сучасному світі бізнес-інкубатором вважають інноваційну структуру, що мас на меті підтримку утворення і розвитку нових організацій наданням їм площ для оренди, первісного капіталу, консультацій тощо.
Відомі випадки об'єднання декількох успішних бізнес-інкубаторів у нову структуру – технопарк, хоча власне технопарками часто називають і бізнес-інкубатори, що просувають до втілення високотехнологічні ідеї через розвиток малих і середніх форм підприємництва. Повної термінологічної визначеності тут ще немає. У більшості сучасних країн, як правило, технопарк (технічний центр) є формою співробітництва університетів, великих наукових центрів, місцевих органів управління, промислових організацій, банківських і комерційних структур, зацікавлених у соціально-економічному і технологічному розвитку того чи іншого регіону. Сьогодні у світі нараховують близько 500 технопарків, з них 150 у США.
Створення технопарків, спеціалізованих на розробленні нової продукції і технологій, є можливим і ефективним за багатьма напрямами залежно від функцій, обсягу і рівня кооперування.
Найпопулярнішими можуть бути парки (центри):
• технологічні (спеціалізовані на впровадженні високих технологій і мають у своєму складі підприємства ризикового капіталу);
• промислові (основані на раціональному використанні виробничого потенціалу й об'єктів інфраструктури);
• грюндерські (оперативно створювані для надання “стартової” допомоги із широким спектром послуг із керування процесами становлення малих і середніх фірм);
• дослідно-конструкторські (спрямовані на використання прикладних науково-дослідницьких робіт і проектування нових виробів, сервісне виробництво яких потім налагоджується за межами таких парків);
• консалтингові (створені цільовим призначенням для надання послуг фірмам, що ведуть інноваційну діяльність).
Технопарки характеризуються визначеною локалізацією, найчастіше в широко відомій своїми науково-технічними здобутками науковій установі, вищому навчальному закладі, який є стратегічним засновником технопарку та залучає до здійснення інноваційної діяльності проектні інститути, КБ, експериментальні та промислові підприємства, орієнтовані на впровадження інновацій. У межах технопарку здійснюється повний цикл інноваційного процесу. У разі необхідності для досягнення поставлених цілей технопарки можуть долучати різні установи і підприємства за умов створення дочірнього або спільного підприємства. Суспільно-виробничі і комерційні відносини таких підприємств у технопарку врегульовується його статутом, договорами про спільну (сумісну) діяльність.
Із п'ятнадцяти наявних сьогодні в Україні технологічних парків реально працюють лише чотири.
• 1. Харківський технологічний парк “Інститут монокристалів” створено у 1999 році на базі науково-технологічного концерну “Інститут монокристалів” Національної академії наук України.
• 2. Технологічний парк “Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона” створено як інноваційну структуру у липні 2000 року на базі науково-технологічного комплексу “Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона” (НТК ІЕЗ) НАН України у Києві.
• 3. Технологічний парк “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка” (Київ) створено у червні 2001 року на базі Інституту фізики напівпровідників НАН України.
• 4. Технопарк “Вуглемаш” створено у жовтні 2001 році з метою впровадження нових технологій і розвитку інноваційної діяльності в паливно-енергетичній, коксохімічній, металургійній, гірничорудній, хімічній галузях, транспорті і машинобудуванні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваціями» автора Чухрай Н.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ“ на сторінці 3. Приємного читання.
