Розділ 6. ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ

До показників інвестиційного процесу в державі належать такі: норма (рівень) інвестицій (обсяг інвестицій у % до ВВП); загальний обсяг інвестицій у вартісному вираженні; рівень приватних інвестицій; рівень заощаджень населення та ін. За цими показниками набуто певного досвіду; є їх рекомендовані обсяги, які мають національні особливості в кожній державі.

Рівень інвестицій в Україні відносно ВВП поки не відповідає світовим стандартам, тоді як для стабільної економіки загальний обсяг інвестицій повинен досягати рівня 15—26 % ВВП. Що стосується рівня приватних інвестицій, то їх рівень в Україні поки не перевищує 50 %. За світовим досвідом рівень приватних інвестицій повинен бути не менше 60 %.

До показників щодо оцінки інвестиційної привабливості країни, як іншого боку інвестиційної безпеки, належить динаміка чистих інвестицій, співвідношення валових інвестицій та амортизаційних відрахувань, темпи зростання доходів та заощадження населення, коефіцієнт приросту капіталомісткості (характеризує ефективність інвестицій та ефективність накопичення), динаміка частки інвестицій в основний капітал, перевищення темпів зростання доходів над інвестиціями в економіку, обсяг накопичення (використання частини національного доходу на розширене відтворення). Накопичення основного капіталу — це фундамент розширеного відтворення матеріально-речових факторів (товарів, робіт, послуг). Накопичення — це чистий приріст, перевищення результатів над витратами поточного споживання, і основне його джерело — чисті інвестиції. За рахунок цього впроваджуються науково-технологічні досягнення та реалізується модель інноваційного розвитку економіки, і це може здійснюватися в певних межах, на рівні 20—25 % ВВП. Коли норма накопичення нижча від 10 % ВВП, економічний розвиток практично відсутній. Інноваційна модель для умов України е реальною за норми накопичення на рівні 25—30 % ВВП.

Серед світових лідерів за обсягами внутрішніх валових інвестицій — країни Південно-Східної Азії, стрімке економічне зростання яких у другій половині 90-х років стало результатом встановлення в цих країнах сприятливого інвестиційного клімату. За рахунок цього фактора вдалося швидко пройти трансформаційний етап переходу від командно-адміністративної системи господарювання до ринкової також країнам колишнього СРСР (Польщі, Чехії, Угорщині).

Однією з головних причин зменшення інвестиційної активності підприємств є загальне скорочення власних фінансових ресурсів підприємств, що стало результатом інфляційних процесів, падіння рівня виробництва, і, як наслідок, зростання частки збиткових підприємств. Так, кількість таких підприємств перевищує 40 % всіх підприємств в Україні.

У ситуації нестабільності процес інвестування не підлягає достатньому прогнозуванню, нерівномірність інвестиційних вкладень робить планування та прогнозування нереальним. Нині негативний вплив на інвестиційну активність має економічна ситуація взагалі, тобто фінансовий стан підприємств, погіршення їх ліквідності, податковий тиск, який скорочує обсяг обігових коштів, недостатність податкових пільг для підприємств малого та середнього бізнесу і для нових підприємств. Деякі заходи для поліпшення цього стану було вжито на державному рівні. Наприклад, було запроваджено значні податкові пільги для нових підприємств малого бізнесу, списано частину штрафів і пені з податкових платежів. Однак значні зміни в інвестиційній сфері ще не відбулися. Окремі заходи не можуть докорінно поліпшити інвестиційного клімату і стимулювати одночасно всі сфери та галузі економіки, а це потребує фундаментальної перебудови в цій сфері та напрацювання ефективних важелів державного регулювання.

Ключовим моментом активізації іноземного інвестування в економіку України залишається питання формування елементів сприятливого інвестиційного клімату*21. Сьогодні завдяки проведеним економічним реформам уже можна спостерігати певні позитивні зрушення в цьому напрямку: досягнуто значної лібералізації режиму зовнішньої торгівлі, приборкання (часткового) інфляційних процесів, заплановано також розробку адекватного валютного законодавства в напрямку введення в Україні часткової конвертації національної валюти відповідно до вимог МВФ, проводиться робота щодо вдосконалення інвестиційного законодавства.

*21: {Кінах А. Інвестиційний клімат України // Урядовий кур'єр. – 2005. – №215. – 9липня. }

Міжнародні фінансові інститути. Важливим елементом у формуванні інвестиційного клімату в Україні є активізація співпраці з міжнародними економічними інституціями, вплив яких на фінансові потоки в системі світового господарства досить значний. На сьогодні основними організаціями, з якими співпрацює Україна, є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, або Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), і Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Однією з передумов створення міжнародних фінансових організацій (МФО) була світова економічна криза, яка призвела до скрутного становища в багатьох країнах. Нині основний напрям інвестиційної діяльності цих міжнародних організацій — фінансування конкретних програм, які сприятимуть становленню економіки, орієнтованої на відкритий ринок.

МБРР і МВФ, відомі під спільною назвою як "бреттон-вудські інститути" (від американського містечка Бреттон-Вудс у штаті Нью-Гемпшир, де вони були створені представниками 44 держав у 1944 p.), становлять подвійну міжурядову опору, яка підтримує всю структуру світового економічного та фінансового порядку. Метою створення цих інститутів було зміцнення міжнародної економіки після закінчення Другої світової війни. Умови співробітництва з кожною з міжнародних організацій визначаються їх статутами і відрізняються одна від одної, що зумовлено специфікою функціонування цих організацій. Насамперед країни, які співпрацюють з міжнародними фінансовими інституціями, мають бути їх членами. Країни — члени організацій роблять внески в статутний фонд, кошти з якого використовуються на фінансування країн-членів і тих програм, які відповідають вимогам статуту фінансових інститутів і не суперечать йому. Зазначимо, що Україна відповідає вимогам цих інститутів і вже користується їх ресурсами, особливо кредитами МВФ та МБРР.

Співробітництво з міжнародними інституціями в цілому позитивно позначається на процесі стабілізації, оскільки кредити мають безпосередньо реформо-орієнтований характер. Проте кредитний потенціал МВФ, МБРР, ЄБРР досить обмежений через особливість кредитних відносин між країною-реципієнтом та інституцією, що здійснює кредитну програму. Тому характерною особливістю акумуляції ресурсів через провідні організації світового валютно-фінансового та кредитного регулювання є відсутність мобільності кредитного процесу й значні процедурні ускладнення переговорної стадії кредитування. Незважаючи на такий негативний фактор згаданих взаємовідносин, як заборона реструктуризації та переоформлення заборгованості перед цими інституціями згідно з їх статутом, кредити, які вони надають, найдешевші й містять найбільший грант-елемент, що дає змогу формувати довгострокову криву дохідності, спрямовуючи отримані ресурси у сферу інвестицій (характерно для ЄБРР та МБРР), у сферу погашення бюджетного дефіциту (характерно для МБРР і меншою мірою для МВФ) та у сферу рефінансування інших боргів і реструктуризацію платіжного балансу (характерно для МВФ).

6.3. Кредитна політика міжнародних фінансових організацій

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна валютно-фінансова організація, створена для підтримки розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням, багатосторонньої системи платежів та усунення валютних обмежень, а також для надання кредитних ресурсів своїм членам при валютних ускладненнях, пов'язаних з нерівновагою платіжних балансів.

МВФ як спеціалізована організація ООН почала свою практичну діяльність 1 березня 1947 р. До складу її членів входило 178 держав. Основні завдання МВФ: бути міжнародним центром співробітництва та консультацій з валютних питань; підтримувати стабільність обмінних курсів валют; надавати краї-нам-членам кредитні ресурси, які даватимуть їм змогу регулювати незбалансованість зовнішніх платежів без використання обмежуючих заходів у галузі зовнішньої торгівлі та розрахунків; сприяти створенню багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями між країнами-членами та усуненню валютних обмежень, які гальмують зростання міжнародної торгівлі.

Усі держави — члени МВФ мають квоти. Розміри квот розраховуються на основі частки у світовій економіці та торгівлі. Частки квот у МВФ мають різноманітний вплив та призначення: 1) створюються об'єднанні резерви, завдяки яким МВФ надає кредити країнам-членам при виникненні фінансових труднощів; 2) частка квот визначає "вагу" голосу: чим більший вклад, тим вагоміший вплив країни-члена при розв'язанні глобальних проблем; 3) величина квоти встановлюється для кожної країни окремо, з урахуванням її ролі у світовій економіці, у першу чергу, в міжнародній торгівлі.

Квота України в 1998 р. становила 997,3 млн СПЗ (1,4 млрд. дол. США), а, наприклад, у США — 40 млрд. дол. США. У 2000 р.

Україна мала квоту в 1372 млн СПЗ (12-й перегляд), 0,66 % від загальної суми квот країн — учасниць МВФ. Спеціальні права запозичення (СПЗ) — міжнародна розрахункова одиниця, яку випускає МВФ з 1967 р. для забезпечення своїх країн-членів додатковою ліквідністю.

МВФ з країн — одержувачів позики бере разовий збір 0,5 % від суми наданих коштів та процентну ставку 4—5 % (6,6 % у 1992—1993 pp.). Кошти в іноземній валюті надаються державам-членам МВФ понад резервну частку (100 % від розміру квоти) та розподіляються на чотири частини (транші) по 25 % квоти. Максимальний розмір кредиту — 125 % квоти держави.

З метою розширення своїх кредитних можливостей МВФ створює спеціальні фонди (постійний фонд — компенсаційного та непередбаченого кредитування членів МВФ, тимчасовий фонди — нафтовий, додаткового кредитування (фонд Вітевсена), розширення доступу до ресурсів МВФ, структурної перебудови та ін.). Надання МВФ кредитів країнам, що трансформуються, пов'язане з виконанням країнами-дебіторами певних політико-економічних умов. Цей порядок отримав назву "принцип обумовленості" (conditionality) і пов'язаний зі Статутом МВФ. Зі статутних положень випливають вимоги забезпечити повну впевненість у тому, що використання країнами-членами наданих їм фінансових ресурсів відбуватиметься відповідно до положень статей Угоди про створення МВФ та політики, що провадить фонд.