Розділ «ТЕМА 9. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ»

П — необхідна дохідність (норма прибутку) по капіталу, отриманого з 7-го джерела;

сі! — частка капіталу (інвестиційних ресурсів), отримана з /-го джерела.

На середньозважену ціну капіталу впливає низка факторів. Перш за все, це ціна і частка окремих джерел у структурі фінансування інвестицій. Окрім цього, існують й інші фактори, а саме, рівень інфляції, податкові пільги по залученим джерелам інвестиційної діяльності, існуючі в рамках економіки ризики та інші.

Розглянемо основні моделі, що визначають ціну різних інвестиційних джерел.

Вартість нерозподіленого прибутку, як джерела інвестиційної діяльності визначається з врахуванням певних прогнозних розрахунків. Оскільки нерозподілений прибуток являє собою ту капіталізовану частину, яка буде використана у наступному періоді, то ціною сформованого нерозподіленого прибутку виступають заплановані на його суму виплати власникам, яким він належить.

Такий підхід щодо оцінки нерозподіленого прибутку ґрунтується на тому, що якби він був виплачений власникам капіталу при його розподілі, то вони, інвестувавши його у будь-які об'єкти, тримали б певний прибуток, який і є ціною такого інвестованого капіталу. Проте власники віддали перевагу інвестувати цей прибуток у власне підприємство, а отже, його ціною буде запланована до розподілу сума чистого прибутку на частину інвестованого капіталу.

З врахуванням такого підходу ціна нерозподіленого прибутку прирівнюється до вартості функціонуючого власного капіталу підприємства у плановому періоді:

де Цнрп — ціна нерозподіленого прибутку, %;

Цфп — вартість функціонуючого власного капіталу підприємства, %.

Такий підхід дозволяє зробити наступний висновок: оскільки вартість функціонуючого власного капіталу у плановому періоді і вартість нерозподіленого прибутку у цьому ж періоді рівні, при оцінці середньозваженої вартості капіталу у плановому періоді ці елементи капіталу можуть розглядатися як єдиний сумований елемент, тобто включаються в оцінку з єдиною сумованою питомою вагою.

Відповідно вартість функціонуючого власного капіталу у плановому періоді визначається за формулою:

де Цфп — вартість функціонуючого власного капіталу у плановому періоді, %;

Цфк — вартість функціонуючого власного капіталу підприємства звітного періоду, %;

ПВТ — плановий темп зростання виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятковим дробом.

Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства звітного періоду розраховується за формулою:

де Цфк — вартість функціонуючого власного капіталу підприємства, %;

ЧП — сума чистого прибутку, що виплачена власникам підприємства в процесі її розподілу за звітний період;

ВК — середня сума власного капіталу підприємства у звітному періоді.

Амортизація, з одного боку, виступає як засіб накопичення, з іншого — є витратами виробництва. Оскільки амортизаційні відрахування зменшують оподатковуваний прибуток господарюючого суб'єкта (тобто має місце економія), то й цінність її для підприємства при порівнянні з іншими джерелами має бути визначена в умовах після оподаткування. Можна припустити, що це джерело має розглядатися як платний ресурс, і, залучаючи його, підприємство повинно сплачувати його ціну. В той же час її використання ніяк не пов'язано з витратами на її залучення, і тому немає необхідності коригування на цей показник. При такому підході амортизація є найдешевшим для підприємства джерелом фінансування.

Ціна банківського кредиту, незважаючи на велику кількість його видів, форм та умов залучення, визначається на основі відсоткової ставки за кредит, що формує основні витрати на його обслуговування. Така ставка у процесі оцінки вимагає внесення уточнень: вона має бути збільшена на розмір інших витрат підприємства, обумовлених умовами кредитного договору (наприклад, страхування кредиту за рахунок позичальника) та зменшена на ставку податку на прибуток з метою відображення реальних витрат підприємства.