Розділ «ТЕМА 9. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ»

Іншим джерелом фінансування інвестиційної діяльності виступають залучені кошти, тобто фінансові кошти, які не належать інвестору, але приймають участь у господарському обороті підприємства. До залучених коштів відносять надходження від продажу акцій, а також пайові та інші внески громадян і юридичних осіб.

Ще одним джерелом фінансування інвестиційної діяльності виступають позикові кошти, тобто фінансові ресурси, які підприємство обов'язково повинно повернути. До позикових коштів належать банківські та державні кредити і позики, облігаційні позики тощо.

Використання позикового капіталу може інколи мати свої переваги: на відміну від дивідендів, які є розподілом прибутку, проценти за користування кредитами вважаються затратами, отже, не оподатковуються; крім того, заборгованість вигідна у період підвищення темпів інфляції, оскільки виплати за борговими зобов'язаннями здійснюються коштами меншої купівельної спроможності. Мінусами позичкового капіталу є те, що із збільшенням його питомої ваги підвищуються суми сплати процентів, а це зменшує прибутковість його використання.

Крім того, слід зазначити, що найбільшу потребу в позикових коштах підприємства відчувають в період економічного спаду або в період високих темпів інфляції, але саме в цей період відсотки за користування позикою найвищі.

Інвестиційна діяльність також може здійснюватись за рахунок бюджетних інвестиційних асигнувань. Традиційно фінансування капітальних вкладень здійснювалось переважно за рахунок бюджетних коштів. Але збільшення дефіциту державного бюджету не дає надії розраховувати на розв'язання інвестиційних проблем за рахунок централізованих джерел фінансування.

Джерелом фінансування інвестиційної діяльності можуть виступати також благодійні та безоплатні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян.

Співвідношення видів фінансування інвестиційної діяльності (в тому числі співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування) формує структуру капіталу підприємства. Фінансова політика кожного підприємства повинна бути спрямована на оптимізацію цього співвідношення та забезпечення раціональної структури капіталу.

9.2. Методи фінансування інвестиційної діяльності

Стратегія інвестиційної діяльності підприємства значною мірою зумовлює стратегію формування його інвестиційних ресурсів.

Метод фінансування — це процес залучення інвестиційних ресурсів з метою фінансування інвестиційної діяльності. Форма фінансування — це зовнішні прояви сутності методу фінансування. Таким чином, окремо взятий метод фінансування може мати свої форми вираження. При цьому, відокремлювані в рамках конкретного методу форми об'єднує їх економічна сутність, яка дозволяє відносити їх саме до певного методу фінансування інвестицій. Наприклад, залучення кредиту та емісія облігацій є формами запозиченого фінансування (яке нами розглядається як метод фінансування), оскільки їх залучення відповідає умовам поверненості, строковості та платності, і дозволяє об'єднати їх в рамках одного методу фінансування.

Виділяють наступні методи та форми фінансування інвестицій (рис. 9.1).

Однією із найважливіших форм фінансування є самофінансування, яке використовується для реалізації невеликих інвестиційних проектів. Основою для самофінансування підприємства є власні кошти підприємства, які відносяться до внутрішніх джерел інвестицій і утворюються з прибутку, накопичень, амортизаційних відрахувань.

Рис. 9.1. Взаємозв'язок методів і форм фінансування інвестиційної діяльності

Прибутком в його кількісному вираженні виступає частина грошової виручки, яка утворюється як різниця між ціною продукції чи послуг, що реалізуються та її повною собівартістю. Після сплати до бюджету податків та інших обов'язкових платежів з прибутку підприємства залишається чистий прибуток, частина якого може спрямовуватися на інвестування виробничого і соціального характеру.

Реінвестований прибуток підприємств є одним із найбільш дешевих джерел фінансування інвестиційної діяльності, оскільки його використання дозволяє уникнути додаткових витрат, пов'язаних з виплатою відсотків по кредитах чи витрат, пов'язаних з випуском цінних паперів.

Важливо вказати і на те, що прибуток — це головне джерело (поряд з джерелом інвестицій) зростання ринкової вартості підприємства, так як здатність самозростання вартості капіталу забезпечується шляхом капіталізації частини отриманого підприємством прибутку. Тому, чим вища сума і рівень капіталізації отриманого підприємством прибутку, тим в більшому ступені зростає вартість його чистих активів (активів, що сформовані за рахунок власного капіталу), а відповідно і ринкова вартість в цілому, яка визначається при його продажу, злитті, поглинанні та в інших випадках.

У якості власних фінансових ресурсів можуть виступати кошти, отримані як відшкодування збитків від аварій чи стихійного лиха, а також грошові нагромадження та заощадження громадян і юридичних осіб.

Серед власних коштів другим джерелом фінансування інвестиційної діяльності виступають амортизаційні відрахування. Економічна роль амортизації полягає у фактичному відшкодуванні діючих основних засобів, крім того, відповідні амортизаційні відрахування відображають реальне знецінення основного капіталу в процесі виробництва та надання послуг і відносяться на витрати діяльності суб'єктів господарювання, а податкова роль амортизації полягає у фінансовому відшкодуванні основного капіталу за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відрахувань (податкова амортизація) та одержання податкової знижки.

Власні кошти підприємств, незважаючи на їх значну роль, не завжди можуть забезпечити потреби підприємств в інвестиційних ресурсах. Тому для підприємства фінансування інвестиційної діяльності досить привабливою є перспектива залучення додаткових коштів шляхом емісії цінних паперів. Ця форма використовується для реалізації крупно-масштабних інвестиційних проектів при галузевій чи регіональній диверсифікації інвестиційної діяльності. Щоправда, це може стосуватися лише стабільно працюючих підприємств. Мобілізація інвестиційних ресурсів при даній формі фінансування здійснюється через ринок цінних паперів. Водночас проблема додаткових емісій полягає в тому, щоб чітко визначити обсяг емісії, необхідний для розвитку підприємства і, в той же час, достатній для того, щоб не втратити контроль над підприємством. Ще одним важливим питанням при цьому є мінімізація витрат.

Емісія акцій, як метод фінансування інвестицій, зазвичай є альтернативою позиковому фінансуванню. І, хоча використання додаткової емісії звичайних акцій в якості альтернативи кредиту пов'язано з меншими витратами (при значному обсязі ресурсів, що залучаться), до позикового фінансування на практиці звертаються частіше. Причина полягає в тому, що при частій емісії акцій може виникнути ряд перешкод. Перша перешкода обумовлена тим, інвестиційні ресурси акціонерне товариство отримує лише по закінченні розміщення випуску акцій. Розміщення ж, по-перше, потребує часу, а по-друге, випуск не завжди реалізується у повному обсязі. Друга перешкода полягає в тому, що розміщувані в рамках форми "емісія звичайних акцій" цінні папери є не позиковими, а пайовими. Тому, прийняття рішення щодо додаткової емісії може призвести до розмиття пропорційних часток участі колишніх акціонерів у статутному капіталі і зменшенню їх доходів. Це відбувається внаслідок збільшення статутного капіталу шляхом додаткової емісії звичайних акцій, що в свою чергу може призвести до збільшення кількості акціонерів і знизить розмір дивіденду на акцію. Такі перспективи викликають побоювання колишніх акціонерів, яке вони демонструють через продаж акцій. З метою уникнення подібної ситуації згідно Закону України "Про акціонерні товариства" у статуті акціонерного товариства може передбачатися переважне право на купівлю "нових" акцій "колишніми" акціонерами. При реалізації такого права акціонер може купити акції нового випуску у розмірі, пропорційному його фактичній частці в капіталі акціонерного товариства.