Для сталого соціального забезпечення необхідно застосовувати механізм перерозподілу між доходами і видатками областей через державний бюджет. Така ж ситуація існує і в середині самих областей між окремими містами і районами. Дослідження показують, що регіональна диференціація доходів і видатків місцевих бюджетів України перш за все зумовлена відмінностями у рівнях соціально-економічного розвитку територій, що концентровано відображається на обсягах валової доданої вартості, створеної в регіоні.
У зв'язку з цим як доходи, так і видатки місцевих бюджетів окремих регіонів України мають достатньо значні відмінності. І тому виникає потреба у проведенні фінансового вирівнювання, яке спрямоване на нівелювання (в певних межах) таких відхилень, тому що їх існування створює неоднакові умови для надання державними органами економічних, соціальних, адміністративних та інших послуг. Як відомо, в Конституції України закріплені рівні можливості для всіх громадян у здійсненні своїх прав, незалежно від того, на якій території вони проживають. Сплачуючи однакові податки, громадяни в праві розраховувати на однаковий рівень надання суспільних послуг, фінансування яких забезпечується головним чином за рахунок бюджетних коштів.
Фінансове вирівнювання – процес усунення вертикальних і горизонтальних дисбалансів. У процесі фінансового вирівнювання здійснюються заходи щодо перерозподілу фінансових ресурсів як між ланками системи бюджетів по вертикалі, так і між "бідними" й "багатими" у фінансовому сенсі територіями – по горизонталі. Мета фінансового вирівнювання полягає у перерозподілі фінансових ресурсів на користь тих владних рівнів, котрі мають вертикальні й горизонтальні фіскальні дисбаланси з метою їх усунення.
Поняття "вирівнювання" в українському законодавстві вперше з'явилося у 1995 р. в Законі України "Про бюджетну систему України". В даний час на практиці часто застосовуються поняття "фінансове вирівнювання" і "бюджетне вирівнювання". У Бюджетному кодексі України також відсутнє визначення даного поняття, а застосовуються терміни "дотація вирівнювання" і "коефіцієнт вирівнювання". Плутанина у використанні цих термінів спричинена відсутністю чіткого тлумачення поняття, яке свого часу не було здійснене у відповідних законодавчих актах.
Фінансове вирівнювання – більш широке поняття, воно включає у себе як складову бюджетне вирівнювання. Для з'ясування суті і механізму здійснення фінансового вирівнювання, його слід розглядати не лише як діяльність в межах бюджетної системи, пов'язану з перерозподілом бюджетних ресурсів. У широкому розумінні, фінансове вирівнювання відображає процеси політичного, економічного і соціального значення, за допомогою яких вирішуються загальнодержавні завдання щодо забезпечення динамічного зростання економіки, розвитку продуктивних сил, покращення добробуту населення, усунення розбіжностей в рівнях розвитку окремих територій, фінансового забезпечення місцевого самоврядування, вирішення національних проблем тощо. Все це надає фінансовому, а в його складі бюджетному вирівнюванню виняткового значення і зумовлює його особливе місце у бюджетній системі, і в т. ч. у міжбюджетних відносинах.
Ми вважаємо що, під фінансовим вирівнюванням слід розуміти приведення у відповідність витрат бюджетів (за економічною і функціональною класифікацією) до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на одного мешканця, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні бюджетних видатків в розрізі окремих територій. Але, враховуючи, що в даний час у нас не розроблені і законодавчо не визначені державні соціальні гарантії, то метою фінансового вирівнювання є – наближення видатків місцевих бюджетів в розрахунку на одну особу наявного населення до середнього рівня видатків, який склався по країні.
Основні принципи фінансового вирівнювання:
• урахування об'єктивних розбіжностей в економічному та соціальному розвитку територій, особливостей їхнього місцезнаходження, природо-кліматичних, екологічних та інших умов.
• визначення критеріїв і переліку депресивних територій, які потребують додаткових фінансових ресурсів;
• вирівнювання доходів місцевих бюджетів як необхідної умови створення рівних можливостей для функціонування всіх територіальних громад, тобто для здійснення ними однакових видатків;
• визначення ступеня вирівнювання доходів з метою з'ясування зацікавленості органів місцевого самоврядування у зростанні дохідних джерел;
• вирівнювання видатків бюджетів органів місцевого самоврядування для забезпечення надання суспільних послуг на єдиному рівні, гарантованому законами України.
З метою фінансового вирівнювання бюджетної забезпеченості економічного та соціального розвитку відповідних територій, рух бюджетних коштів може здійснюватись як по вертикалі, так і по горизонталі. Тому використовуються два типи вирівнювання – вертикальне і горизонтальне.
Вертикальне бюджетне вирівнювання передбачає розподіл доходів і видатків між бюджетами різних рівнів, який проводиться відповідно до розмежування функцій і повноважень між органами державної влади і управління та органами місцевого самоврядування. Розподіл видаткових повноважень між бюджетами зумовлює певне розмежування між ними дохідних джерел, що необхідно для забезпечення бюджетів достатньою фінансовою базою для здійснення покладених на них повноважень. Таким чином основною метою вертикального бюджетного вирівнювання є збалансування доходів і видатків бюджетів усіх рівнів та видів.
Горизонтальне бюджетне вирівнювання передбачає вирівнювання видатків однотипних місцевих бюджетів (наприклад обласних, міських, селищних, сільських) в територіальному аспекті. В кінцевому підсумку основною метою горизонтального бюджетного вирівнювання є забезпечення громадян всієї країни однаковим рівнем суспільних послуг, які надаються за рахунок бюджетних коштів. Стосовно населення фінансово менш забезпечених громад мова може йти про забезпечення надання на однаковому мінімально необхідному рівні передбачених Конституцією суспільних послуг.
Горизонтальне та вертикальне фінансове вирівнювання є взаємопов'язаними складовими міжбюджетного регулювання.
Отже, необхідність здійснення в Україні фінансового вирівнювання територій зумовлена рядом об'єктивних причин:
• 1) Нерівномірність територіального розміщення продуктивних сил, яка зумовлює диференціювання податкової бази регіонів та територій країни. Причому, як свідчить досвід, диференціація податкової бази зростає. Зміщуються центри її розміщення. Порівняно зменшується роль традиційних індустріальних областей і зростає значення столиці держави. Ще більш занепадає податкова база аграрних регіонів України.
• 2) Значна диференціація обсягів витрат у сфері надання державних і громадських послуг та цін на ці послуги. З урахуванням екологічної забрудненості більш високі витрати на ці послуги несуть східні регіони України та регіони зони Чорнобильської катастрофи. Зростає ціна таких послуг у столиці держави та в інших великих міських агломераціях.
• 3) Гарантовані Конституцією України соціально-економічні права громадян України, зумовлюють проведення центральною владою ефективних заходів із забезпечення єдиних стандартів державних і громадських послуг на всій території держави. Сьогодні такі стандарти не розроблено і вони не забезпечуються. Внаслідок цього сформувався й поглиблюється розрив у рівнях життя в окремих регіонах України, в міській і сільській місцевостях.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Муніципальні фінанси» автора Кириленко О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Необхідність фінансового вирівнювання територій“ на сторінці 2. Приємного читання.
