Характерною особливістю політики у сфері видатків місцевих бюджетів розвинутих зарубіжних країн є стабільність, прогнозованість та виваженість. Так, обсяги фінансування видаткових програм змінюються з року в рік лише на незначний відсоток, і тенденція до зміни розмірів видатків є чіткою та прогнозованою. В Україні ж потреба швидкої трансформації привела до обрання іншого шляху – радикального реформування, що виявилось у динамічних, навіть хаотичних щорічних зрушеннях структури бюджетів[1].
Дослідження фінансової політики сталого розвитку як на державному, так і локальному рівнях багатьох зарубіжних країн (зокрема США, Канади, Польщі, Франції, Японії) дає підстави констатувати її ефективність в умовах ринкових відносин. При цьому управління на локальному рівні у різних країнах світу має свою специфіку. Наприклад, у федеративних державах великі адміністративно-територіальні одиниці мають значний рівень автономії, місцеві органи влади ефективно проводять власну економічну та соціальну політики. Обраної стратегії соціально-економічного розвитку дотримуються і центральні органи державного управління. Зазначений зарубіжний досвід заслуговує на увагу та може бути адаптований в Україні.
У більшості зарубіжних країн на рівні муніципалітетів склалася триланкова система управління соціально-економічним розвитком. Поряд із центральними органами, управлінською діяльністю займаються великі регіональні та локальні територіальні структури. Регіональну політику Польщі, Франції, Канади, США здійснюють спеціалізовані державні директивні або дорадчі органи. Наявність великої різноманітності інституційних структур свідчить про те, що в багатьох країнах питанням територіального управління, формування і реалізації регіональної політики та її' фінансового забезпечення приділяється велика увага[2].
Порядок використання коштів місцевих бюджетів зарубіжних країн залежить від бюджетного устрою, розмежування повноважень між державним і локальними рівнями управління, централізації бюджетної системи, наслідків впливу політичних чинників тощо.
Для характеристики стану розмежування повноважень між рівнями влади використовується показник централізації (питома вага видатків центрального уряду у загальному обсязі видатків усіх ланок бюджетної системи), залежно від величини якого виділяють різні моделі централізації бюджетної системи.
Варто зазначити, що в економічній літературі немає єдиної точки зору щодо оптимального рівня централізації, проте більшість вчених вважає, що зміцнення акцентів у пропорціях розподілу ресурсів бюджетної системи на користь місцевих бюджетів свідчить про наявність широких можливостей в органів місцевої влади ефективно вирішувати ті завдання, які на них покладаються[3]. Наприклад, в унітарних державах спостерігається вищий рівень централізації, ніж у федеративних, де бюджетна система є трирівневою. Зокрема, у США цей показник становить 57%, у Франції – 71%, у Канаді – 40%. В Україні показник централізації коливається на рівні 65-70%[1].
Склад видатків місцевих бюджетів зарубіжних країн суттєво не відрізняється. Як правило, за рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються видатки на утримання органів місцевого самоврядування, місцевої поліції, поліпшення соціальної інфраструктури, програм місцевого значення, причому фіксована частина залишається безпосередньо на підприємствах і використовується на розвиток виробництва, впровадження науково-технічних програм і розробок тощо (табл. 4.1).
Таблиця 4.1
Основні напрями спрямування коштів місцевих бюджетів у зарубіжних країнах[5]
| Країна | Характеристика видатків місцевих бюджетів |
| Німеччина | Структура видатків, спрямована на фінансування міністерств освіти, у справах сім'ї, літніх людей, жінок і молоді, закордонних справ, економічного розвитку і співпраці та ін. Найбільшу групу витрат становлять соціальні виплати, особливо такі статті витрат, як пенсії, виплати допомог із безробіття, перенавчання безробітних |
| Великобританія | Основні напрями спрямування коштів місцевих бюджетів Великої Британії такі: житлове та шляхове господарство, освіта, місцева влада та самоврядування, судова система, поліція, заходи з охорони навколишнього середовища |
| Франція | У країні більше третини всіх поточних витрат місцевих органів влади спрямовується на утримання адміністративно-силового апарату (поліція, цивільна оборона, пожежна охорона, управління), третина – на освіту, культуру; важливою статтею витрат є розвиток інфраструктури |
| Скандинавські країни (Данія, Ісландія, Швеція, Норвегія, Фінляндія) | Соціальна сфера є пріоритетом фінансової політики. Крім того, що велика частка соціальних послуг у скандинавських країнах є безкоштовною, вони дуже різноманітні за формами і доступні всім громадянам |
| Японія | Видатки місцевих бюджетів спрямовуються на охорону громадського порядку, громадські роботи, освіту, соціальне забезпечення, сприяння ринку зайнятості, розвитку промисловості й економіки. |
| Російська Федерація | Головним напрямком використання коштів місцевих бюджетів є видатки соціального спрямування та забезпечення життєдіяльності людей. До них належать видатки на дошкільну, початкову і загальну середню освіту, охорону здоров'я, фізичну культуру, соціальну політику, культуру і мистецтво, ЖКГ |
На відміну від вітчизняної практики, де бюджетні кошти здебільшого спрямовуються на утримання та забезпечення діяльності бюджетних установ, місцеві бюджети розвинутих демократичних країн мають чітко виражений соціальний та "виробничий" характер.
Кошти місцевих бюджетів можуть використовуватись як на поточні, так і на інвестиційні потреби, тому видатки місцевих бюджетів поділяються на поточні і майнові[6]. Зважаючи на це, у зарубіжних країнах складається бюджет поточних витрат (спрямовується на покриття поточних витрат) і бюджет розвитку (кошти витрачаються на виконання інвестиційних програм – капітальні видатки).
Зарубіжний досвід свідчить, що для успішної реалізації інноваційної діяльності використовуються спеціальні території пріоритетного розвитку, де створюється спеціальний режим інвестиційно-інноваційної діяльності; науково-технічні зони, де діє офіційний правовий режим, орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу регіону шляхом стимулювання фундаментальних досліджень із подальшим упровадженням наукових розробок у виробництво. Повчальним для України є приклад Угорщини, де намагаються розвивати інноваційні виробництва в депресивних регіонах. Варто зауважити, що для ефективного спрямування інвестиційних коштів великого значення набуває справедливий, прозорий та ефективний розподіл пріоритетів інноваційного розвитку.
Досліджуючи реалізацію бюджетної політики розвинутих держав світу, можна констатувати посилення соціальної спрямованості місцевих бюджетів. Саме на задоволення соціальних потреб людини була спрямована фінансова політика таких держав як США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Швеція, Російська Федерація. У цих країнах формування обсягів та структури видатків бюджетів соціального призначення відбувається шляхом оцінювання суспільних пріоритетів та їх узгодження з економічними можливостями органів місцевої влади. Механізм урахування суспільних пріоритетів при визначенні параметрів видатків соціального призначення формується у рамках реалізації теорії суспільного вибору. Безпосередні рішення щодо обсягів і напрямів використання коштів місцевого бюджету на соціальні потреби приймаються представницькими органами влади, сформованими за результатами виборів. Керуючись у своїй діяльності, відповідно до принципу "економічної людини", індивідуальними інтересами (бажання бути переобраним на наступний термін, відстоювання власних бізнес- інтересів, особисте збагачення), політики при прийнятті бюджетних рішень змушені орієнтуватися також і на очікування виборців.
Водночас, фундаментальною ознакою сучасних економічних систем є безмежність суспільних потреб та обмеженість ресурсів, необхідних для їхнього задоволення. Звідси, питання об'єктивного оцінювання потреб громадян у благах колективного споживання і їхнього узгодження з економічними можливостями місцевого самоврядування набуває виняткової актуальності.
Найвищий рівень забезпечення соціальних потреб населення за рахунок бюджетного фінансування характерний для скандинавських країн, зокрема Швеції[7]. У видатках місцевих бюджетів значну частину складають асигнування на соціально-культурну сферу. Це, насамперед, витрати на початкові і середні школи. У Німеччині ці витрати становлять 25% видатків місцевих бюджетів, у Японії і Франції – більше 33%, а у бюджетах Великобританії і США – понад 40%. У Німеччині, США за рахунок територіальних бюджетів покриваються витрати на вищі навчальні заклади. За рахунок місцевих бюджетів фінансується й охорона здоров'я. У Норвегії, Швеції, Фінляндії ці витрати становлять більше 50% бюджетних видатків.
Важливим напрямком витрачання коштів місцевих бюджетів е житлово-комунальне господарство (житло, водоканалізаційні, транспортні підприємства, міський благоустрій, дорожнє господарство)[8].
Видаткова частина місцевих бюджетів Російської Федерації найбільш яскраво відображає наслідки економічних і соціальних процесів в країні. Головними напрямами діяльності місцевих органів влади є розробка і реалізація планів економічного і соціального розвитку на підвідомчій їм території. Збільшення кількості поселень, особливо в нових районах освоєння, здійснення заходів щодо розвитку житлово-комунального господарства та поліпшення благоустрою населених місць, зумовлює необхідність зростання обсягу та розширення складу видатків місцевих бюджетів.
З місцевих бюджетів Російської Федерації фінансуються видатки на: утримання органів місцевого самоврядування; формування муніципальної власності та управління нею; організація, утримання і розвиток закладів освіти, охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту, засобів масової інформації, інших установ, що знаходяться в муніципальній власності або у віданні органів місцевого самоврядування; утримання муніципальних органів охорони громадського порядку; організація, утримання і розвиток муніципального житлово-комунального господарства; муніципальне дорожнє будівництво та утримання доріг місцевого значення; благоустрій та озеленення територій муніципальних утворень; організація утилізації та переробки побутових відходів (за винятком радіоактивних); утримання місць поховання, що знаходяться у віданні муніципальних органів; організація транспортного обслуговування населення та установ, що знаходяться в муніципальній власності або у віданні органів місцевого самоврядування; забезпечення протипожежної безпеки; охорона навколишнього природного середовища на територіях муніципальних утворень; проведення муніципальних виборів та місцевих референдумів[9].
Головним напрямком використання коштів місцевих бюджетів Російської Федерації, як і багатьох зарубіжних країнах та Україні, є видатки, пов'язані з життєзабезпеченням. Однією із актуальних проблем залишається поліпшення благоустрою російських міст і сіл.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Муніципальні фінанси» автора Кириленко О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зарубіжний досвід використання коштів місцевих бюджетів“ на сторінці 1. Приємного читання.
