Бюджетно-податкове законодавство Німеччини передбачає впровадження низки місцевих податків і зборів. Насамперед, слід виділити натуральний промисловий податок, базою оподаткування якого є капітал підприємства, фонд оплати праці та прибуток. Механізм його справляння полягає в тому, що фінансовий департамент визначає розрахункові показники надходження та повідомляє загальну суму на загальнодержавний рівень. Якщо ж підприємства складаються з кількох філій у різних юрисдикціях, то департамент розраховує промисловий податок для кожного підрозділу, а органи місцевого самоврядування за допомогою коефіцієнтів встановлюють конкретні суми до сплати.
Значну частину промислового податку перераховують до федерального бюджету, натомість органи місцевого самоврядування отримують відрахування від податку з доходів (у середньому – 15%, причому для розрахунку даного відсотка через кожних три роки визначають загальну кількість платників податків). Таким чином, в Німеччині формуються самодостатні передумови до фінансової незалежності місцевого самоврядування та додаткові переваги для економічного зростання регіонів.
Проте багатьом зарубіжним науковцям даний платіж видається доволі суперечливим. Зокрема, дуже часто піддають критиці неадекватно встановлені граничні розміри податкових ставок, відсутність зв'язку з чистим прибутком підприємств і нерівномірність розподілу бази оподаткування між різними адміністративно-територіальними одиницями. До того ж, при його справлянні часто виникає схожа проблема, що й із оподаткуванням доходів фізичних осіб (якщо суб'єкти господарювання зареєстровані та працюють у різних юрисдикціях). Тим часом оподаткування прибутку підприємств може призвести до виникнення істотної різниці між економічно багатими та незаможними муніципалітетами.
Серед податкових платежів, що за кордоном справляють на муніципальному рівні, поширеним є податок на нерухомість. І хоча за фіскальним потенціалом він поступається загальнодержавним аналогам, в одних державах даний платіж є домінуючим, а в інших – взагалі не справляється. При цьому питома вага даного платежу у доходах місцевих бюджетів коливається від 30% в унітарних республіках до 50% у федераціях. Причини його поширення за кордоном висвітлені в книзі "Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі", найактуальніші з яких узагальнені на рис. 3.5.
Рис. 3.5. Причини поширення податку на нерухомість на муніципальному рівні за кордоном
У даному контексті варто наголосити на інших позитивних ознаках оподаткування нерухомості за кордоном. З одного боку, вони обумовлені тим, що соціально значимі установи (наприклад, державні навчальні заклади та лікарні), як правило, виводять із-під бази оподаткування, а малозабезпечені власники нерухомого майна користуються широким спектром податкових пільг. З іншого боку, в деяких європейських державах житлову власність оподатковують за нижчими податковими ставками, ніж приміщення великих компаній. Однак сьогодні спостерігається загальна тенденція до вирівнювання граничних розмірів ставок даного платежу.
Разом з тим проф. І.О. Луніна у монографії "Державні фінанси у перехідний період" окреслила проблемні аспекти оподаткування нерухомості в зарубіжних державах. З точки зору вітчизняного науковця, справляння податку на нерухомість негативно впливає на здійснення заощаджень й інвестицій, сприяє збільшенню податкового навантаження на підприємства з високою матеріаломісткістю виробництва, спрямоване проти платників податків, котрі використовують прибуток не на споживання, а для реінвестування. Дані положення характерні для майнового оподаткування в постсоціалістичних державах з різних причин.
По-перше, роль податку на нерухомість у них значно нижча, ніж у демократично розвинутих державах (наприкінці 1990-х pp. обсяг надходжень до місцевих бюджетів становив 12-15%, тоді як у Польщі даний показник наближався до 26%). По-друге, базу оподаткування даного платежу оцінюють у відриві від ринкової або реальної вартості нерухомого майна (найпоширенішим є встановлення бази оподаткування в абсолютній сумі з площі об'єктів нерухомості житлового фонду). По- третє, оподаткування житлової нерухомості підлягає достатньо жорсткому централізованому регулюванню (під нього підпадають не тільки розміри податкових ставок, а й рівень спрямування податкових надходжень до тих чи інших бюджетів).
Історично склалося так, що протягом достатньо тривало проміжку часу ключовим елементом у забезпечені фінансової незалежності місцевого самоврядування за кордоном було надходження земельного податку. Проте нині його питома вага в структурі доходів місцевих бюджетів більшості європейських держав зменшується. Зокрема, у Бельгії даний платіж становить близько 17% локальних податкових надходжень, в Іспанії й Італії – 14%, в Ісландії – 11%, у Франції – 10%, у Португалії та Нідерландах – 8%. Також незначна частка земельного податку в місцевих бюджетах Данії (тільки 4%) і Люксембургу (близько 2%).
Поміж цим у країнах-членах ЄС є різні підходи до визначення бази оподаткування даного платежу (в одних випадках, його можуть справляти з незабудованих земельних ділянок, а в інших – із забудованих земель), платників податку (ними можуть бути землевласники або орендарі земельних ділянок), порядку його обчислення та механізму сплати (найпоширенішим є кадастровий метод, однак при нарахуванні можна застосовувати оціночну вартість землі, яку визначають відповідні комісії спільно з податковими органами).
Непряме оподаткування в зарубіжних державах широко представлене податками з обороту та продажу. Функціональні механізми їх справляння полягають у впровадженні на рівні роздрібної торгівлі надбавок, які, крім вартості товарів, мають сплатити покупці. Органи місцевого самоврядування за кордоном часто звільняють від оподаткування товари першої необхідності (наприклад, продукти харчування та ліки за рецептами). Відтак, з одного боку, дані платежі збільшують витрати податкового апарату на їх адміністрування, а з іншого – гнучко реагують на зростання обсягу споживання, підвищення цін на оподатковувані товари, зменшення кількості покупців тощо.
Пояснення парадоксальної ситуації, яка сьогодні склалася при їх справлянні, полягає в посиленні податкового навантаження на соціально незахищені верстви населення. При цьому органи місцевого самоврядування мають усвідомлювати, що дані платежі значно менше, ніж їх прямі аналоги, схильні впливати на коливання економічної кон'юнктури в регіонах. Тому зростання граничних розмірів ставок податків із обороту та продажу, а також розширення переліку оподатковуваних ними товарів є простим способом розв'язання поточних бюджетних проблем.
Можна привести ще один аргумент, який підтверджує необгрунтованість розширення меж непрямого оподаткування на місцях. Так, у жодній із податкових систем європейських держав податки з обороту та продажу не діють одночасно, оскільки це може посилити податкове навантаження і вплинути на темпи економічного та соціального зростання регіонів. Дані надбавки, незважаючи на здатність забезпечувати місцеві бюджети природно зростаючими доходами без жодних змін у розмірах податкових ставок за рахунок збільшення кількості населення й інших чинників, не вкладаються в сучасну концепцію підсистеми непрямого оподаткування на муніципальному рівні.
Структура місцевого оподаткування в європейських державах передбачає справляння податкових платежів, які за економічною суттю підпадають під поняття "місцеві збори". Позитивним для адаптації до практики нашої держави має стати досвід Норвегії, де місцеві бюджети отримують значні суми коштів за рахунок зборів з населення за надання різних послуг (наприклад, за користування каналізаційною мережею, вивезення сміття, прибирання громадських місць). Органи місцевого самоврядування володіють податковими повноваженнями щодо їх впровадження, хоча в ряді випадків може бути застосований принцип "витрат виробництва".
Це означає, що дані органи не повинні вимагати сплати тих платежів, обсяг надходжень яких перевищує вартість наданих суспільно значимих благ і послуг. Високі суми місцевих зборів можуть означати, що споживачі певних послуг сплачують вартість їх надання, а низькі – що органи місцевого самоврядування їх субсидують. В останньому випадку вони мають скористатися іншими джерелами формування доходів місцевих бюджетів, унаслідок чого можуть постраждати окремі сфери господарської діяльності територіальних утворень.
Таким чином, при розгляді новітніх тенденцій формування доходів місцевих бюджетів за кордоном відчувається гостра необхідність в його використанні у вітчизняній практиці. Проте оптимальний вибір не має на меті однозначного тяжіння до європейської спільноти, а передбачає створення системи бюджетно-податкових відносин у геополітичному просторі. На прагматичному рівні він повинен визначити найпріоритетніші напрями мобілізації доходів місцевих бюджетів на податковій основі.
Розділ 4. Система видатків бюджетів місцевого самоврядування
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Муніципальні фінанси» автора Кириленко О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проблеми мобілізації доходів місцевих бюджетів: вітчизняний і зарубіжний досвід“ на сторінці 3. Приємного читання.
