| Доходи | 2007 р. | 2008 р. | 2009 р. | 2010 р. | 2011 р. | 2012 р. |
| Всього неподаткових надходжень, у т. ч.: | 6441,4 | 7689,4 | 7759,1 | 8769,2 | 10915,9 | 12631.7 |
| Доходи від власності та підприємницької діяльності | 667,0 | 1057,9 | 916,5 | 929,0 | 401.8 | 608,2 |
| Адміністративні збори і доходи від некомерц. продажу | 782,8 | 1049,6 | 1086,5 | 999.3 | 1905,8 | 1738,2 |
| Інші неподаткові надходження | 527,8 | 413,9 | 206,2 | 210,6 | 342,6 | 795,7 |
| Власні надходження бюджетних установ | 4463,7 | 5167,9 | 5549,9 | 6630,4 | 8265,7 | 9493,6 |
| Всього доходів | 107050,5 | 137455,3 | 134559,4 | 159397,1 | 181530,4 | 225273,5 |
У досліджуваний період малу частку в структурі доходів місцевих бюджетів займали неподаткові надходження (табл. 3.12). їх збільшення з 6441,4 млн.грн. у 2007 р. до 12635,7 млн.грн. в 2012 р. пов'язане зі зростанням обсягу адміністративних зборів і доходів від некомерційного продажу на 955,4 млн. грн., або в понад два рази, власних надходжень бюджетних установ – на 5029,9 млн. грн., або у стільки ж разів, інших неподаткових надходжень – на 267,9 млн. грн., або 50,8%. Разом з тим обсяг доходів від власності та підприємницької діяльності зменшився на 58,8 млн. грн., або 8,8%. Такий механізм формування бюджетних доходів не забезпечував фінансову незалежність місцевого самоврядування.
У 2012 р. за рахунок власних надходжень бюджетних установ було мобілізовано 9,5 млрд, грн., або 75,1% від загального обсягу неподаткових надходжень. Ці надходження являють собою сукупність коштів, отриманих бюджетними установами як плату за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації продукції або іншої діяльності. Як свідчать статистичні дані, в структурі власних надходжень бюджетних установ надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно законодавства, становили 4,1 млрд, грн., або 43,2%, а інші джерела власних надходжень бюджетних установ – 5,4 млрд, грн., або 56,8%.
[1]" width="339" height="176" decoding="async" loading="lazy"/>
Рис. 3.4. Надходження доходів від операцій з капіталом до місцевих бюджетів України за 2007-2012 pp.[1]
На відміну від неподаткових надходжень до місцевих бюджетів, доходи від операцій з капіталом мали тенденцію до зменшення з 4,6 млрд.
грн. у 2007 р. до 1,8 млрд. грн. в 2012 р. (рис. 3.4). Проте органами місцевого самоврядування було заплановано мобілізувати близько 2,6 млрд. грн. даного джерела, чого не вдалося досягнути через невиконання плану з доходів від продажу основного капіталу (майна, що належить Автономній Республіці Крим та майна, яке перебуває в комунальній власності на 398,3 млн. грн., або 34,6%) і коштів від продажу землі (несільськогосподарського призначення до розмежування земель державної та комунальної власності на 478,4 млн. грн., або 35,2%).
Таким чином, діюча в нашій державі система фінансового забезпечення місцевого самоврядування потребує вдосконалення відповідно до загальноприйнятих принципів, закладених у Європейській хартії місцевого самоврядування. Найефективніше вирішення даних проблем можна здійснити тільки шляхом структурного реформування муніципальних фінансів. У цьому контексті показовий приклад розвинутих держав світу, де територіальні громади, що опираються на власні фінансові ресурси, є стабілізатором суспільно-політичного ладу в державі.
За рівнем податкової незалежності Україна значно поступається більшості унітарним і федеративним державам, особливо Австрії, Іспанії, Люксембургу, Фінляндії, Франції, Швейцарії, Швеції та іншим, де органи місцевого самоврядування наділені широкими податковими повноваженнями (табл. 3.13).
Таблиця 3.13
Рівень податкової незалежності органів місцевого самоврядування
| Держави | Рівень податкової незалежності | ||||||||||||||
| Органи місцевого самоврядування встановлюють | Пропорція розподілу доходів | Вищестоящі органи влади визначають ставки та базу оподаткування | |||||||||||||
| Ставки і базу оподаткування | Тільки ставки | Тільки базу оподаткування | Визначають органи місцевого самоврядування | Змінюють зі згоди органів місцевого самоврядування | Зафіксована в законодавстві | Визначає центральний уряд | |||||||||
| Федеративні держави: | |||||||||||||||
| Австрія | 9 | 11 | - | - | 80 | - | - | - | |||||||
| Бельгія | 13 | 84 | - | - | - | 2 | І | - | |||||||
| Німеччина | 1 | 52 | - | - | 47 | - | - | - | |||||||
| Швейцарія | - | 97 | - | - | - | 3 | - | - | |||||||
| Унітарні держави: | |||||||||||||||
| Великобрит. | - | 100 | - | - | - | - | - | - | |||||||
| Данія | - | 96 | - | - | - | 4 | - | - | |||||||
| Ісландія | 8 | 92 | - | - | - | - | - | - | |||||||
| Іспанія | 33 | 51 | - | - | 16 | - | - | - | |||||||
| Нідерланди | _ | 100 | - | - | - | - | - | - | |||||||
| Норвегія | - | 5 | - | - | - | І | 94 | - | |||||||
| Польща | - | 45 | 1 | - | 54 | - | - | - | |||||||
| Португалія | 49 | 14 | - | - | - | - | - | 37 | |||||||
| Угорщина | - | 30 | - | - | - | - | 70 | - | |||||||
| Фінляндія | - | 89 | - | - | - | 11 | - | - | |||||||
| Чехія | 2 | 5 | 3 | - | - | 90 | - | - | |||||||
| Швеція | 4 | 96 | - | - | - | - | - | - | |||||||
Аналіз табл. 3.13 дає змогу зробити наступні висновки щодо рівня податкової незалежності в європейських державах:
• по-перше, органи місцевого самоврядування тільки у 8 країнах-членах ЄС мають повноваження щодо встановлення ставок місцевих податків і зборів, а також визначення бази їх оподаткування. Для них же характерна низька питома вага локальних податкових надходжень. Аналогічні коментарі можуть бути зроблені щодо муніципалітетів Іспанії та Португалії, де органи місцевого самоврядування опираються на надходження від податку на нерухомість;
• по-друге, органи місцевого самоврядування більшості європейських держав повною мірою контролюють повноваження щодо встановлення граничних розмірів ставок місцевих податків і зборів. Наприклад, у Бельгії, Великобританії, Данії, Ісландії, Нідерландах, Фінляндії, Швейцарії та Швеції понад 84% податкових надходжень до місцевих бюджетів формують за рахунок тих платежів, ставки яких встановлюють органи місцевого самоврядування. Натомість у Норвегії, Польщі, Угорщині та Чеській Республіці даний показник не перевищує 45%;
• по-третє, у федеративних державах ЄС використовують процедуру розподілу локальних податкових надходжень за схемою "місцева влада – влада штату" (натомість у державах з унітарним устроєм між органами місцевого самоврядування та центральними органами державного управління). Щоправда, в жодній з держав пропорцію розподілу загальних податкових надходжень до місцевих бюджетів не визначають органи місцевого самоврядування;
• по-четверте, у 4 країнах-членах ЄС пропорція розподілу локальних податкових надходжень може бути змінена тільки зі згоди органів місцевого самоврядування. Наприклад, в Австрії за рахунок такої податкової схеми справляють близько 80% локальних податкових платежів, у Німеччині та Польщі – біля 50%, в Іспанії – 16%;
• по-п'яте, пропорцію розподілу локальних податкових надходжень визначають у нормативно-правовому полі 6 європейських держав, але сфера її застосування проявляється тільки в Чеській Республіці (90% податкових надходжень до місцевих бюджетів). Тільки в Португалії центральний уряд може встановлювати граничні розміри ставок місцевих податків і зборів та визначати базу їх оподаткування (37% податкових надходжень до місцевих бюджетів).
Для більшості європейських держав характерною є також множинність місцевих податків і зборів. Вона – результат здійснення такої податкової політики, яка має оптимально поєднувати дві мети: створення сприятливого податкового клімату для господарської діяльності (верхня межа місцевого оподаткування) й ефективно розв'язувати низку соціальних проблем (нижня межа місцевого оподаткування). При цьому зарубіжні дослідники податкових фінансів по-різному трактують оптимальну конфігурацію податкової системи на муніципальному рівні.
Скажімо, проф. Н. Калдор (Кембриджський університет, Великобританія) підкреслив, що оподаткування сільськогосподарського сектора економіки – найнеобхідніша передумова ефективного розвитку місцевого оподаткування. Відтак інші вчені-економісти наголошують на справлянні особистих та корпоративних податків із доходів. Американський науковець У.В. Хеллер (Вінсконсінський університет, США) відстоював протилежну точку зору, пов'язану з їх обмеженою роллю для органів місцевого самоврядування в державах із ринковими методами господарювання.
Серед усіх місцевих податків і зборів у країнах-членах ЄС з усталеними традиціями місцевого самоврядування панівне місце належить податку з доходів фізичних осіб (наприклад, у Данії, Норвегії, Фінляндії та Швеції його питома вага становить майже третину доходів місцевих бюджетів). З одного боку, специфікою даного платежу є те, що його вважають справедливим відповідно до принципу податкоспроможності населення, а з іншого – до нього можуть бути застосовані прогресивні податкові ставки для осіб, котрі отримують високі доходи.
Питання до оподаткуванням доходів фізичних осіб виникають тоді, коли працівники живуть на одній території та працюють на іншій. І хоча більшість суспільно значимих благ і послуг надають громадянам за місцем їх проживання, даний платіж зручніше справляти за місцем роботи (у таких випадках доцільно застосовувати різні методи перерозподілу податкових надходжень). На думку координатора Програми сприяння Парламенту України університету Індіани (США) В.А. Пігенка: "Ця проблема не так гостро стоїть, коли оподаткування здійснюється не муніципалітетами, а проміжними рівнями урядування, наприклад, штатом або провінцією, адже людей, що живуть і працюють у різних штатах, у них відносно менше"[8].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Муніципальні фінанси» автора Кириленко О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проблеми мобілізації доходів місцевих бюджетів: вітчизняний і зарубіжний досвід“ на сторінці 2. Приємного читання.
