Розділ «Книжки, які дуже хотіли дійти до нас»

Того ж вечора я вечеряв з двома сінологами та поділився моїм здивуванням. Як не-новина про Шекспіра могла займати майже всю першу шпальту «China Today»? Один із сінологів мені відповів: «Не забувайте, що тут ви в краю мандаринів, де письмо вже давно пов’язане з владою. Коли щось відбувається з одним із найбільших письменників Заходу, а можливо, і світу, це варте п'яти стовпців із семи на першій сторінці».

У.Е.: Праці, присвячені доказам автентичності творів Шекспіра — незліченні. Я маю добру колекцію найвідоміших з них. Триває дискусія навколо «Shakespeare-Bacon controversy». Якось я написав текст-розіграш, де ішлося про те, що якби справді всі твори Шекспіра були б написані Беконом, то Бекон ніколи не мав би достатньо часу, аби писати свої власні праці, тож їх, імовірно, написав, у свою чергу, Шекспір.

Ж.-К.К.: У нас у Франції такі ж проблеми з Корнелем і Мольєром. Хто автор творів Мольєра? Хто, якщо не Мольєр? В час, коли я здобував класичну освіту, наш викладач чотири місяці присвятив вивченню «гомерівського питання». Висновок був таким: «Ми тепер знаємо, що поеми Гомера були, імовірно, написані не Гомером, а його онуком, якого так само звали Гомером». Стан речей з того часу змінився, і тепер фахівці згодні, що «Іліаду» та «Одіссею» написав точно не один і той самий автор. Тож ідею про онука Гомера, здається, облишили.

В будь-якому разі, тема співавторства Корнеля та Мольєра дозволяє уявити собі різноманітні сценарії. Мольєр керував театром з найнятими працівниками, управителем, акторами, людьми, в яких він постійно був на очах. Існували списки, де всі його дії було записано — як рецепти. Це дозволяє припускати, що головне було прихованим, що загорнутий у довгий чорний плащ Корнель вночі приносив тексти. Дивовижно, що ніхто з їхніх сучасників про це не здогадався. Але довірливість робить цю версію цілком вірогідною. І от знову ми потрапляємо в поле теорії змови. Для деяких людей неможливо прийняти світ таким, яким він є. Оскільки світ переробити неможливо, вони прагнуть із усіх сил його переписати.

У.Е.: З актом творення обов’язково має бути пов'язана таємниця. Цього вимагає публіка. Якби було інакше, то в який спосіб Ден Браун заробляв би собі на хліб? З часів Шарко ми дуже добре знаємо, чому в істериків на тілі з’являються стигмати, але ми досі обожнюємо Святого Піо. Банально було би, якби Корнель був просто Корнелем. Натомість цікавість подвоюється, якщо Корнель буде не лише Корнелем, але й Мольєром.

Ж.-К.К.: Що стосується Шекспіра, то варто згадати, що мало його п’єс було опубліковано прижиттєво. Після його смерті група англійських ерудитів об’єдналася, щоби укласти перше повне видання його творів, — сталося це 1623 року, і перше видання вважається оригінальним, його називають «Folio». Скарб зі скарбів, це точно. Чи десь залишилися ще примірники цього видання?

У.Е.: Я три примірники бачив у Folger Library у Вашингтоні. Вони є, але переважно на антикварному ринку. Я розповідаю історію про книгаря та «Folio» 1623 року в романі «Дивовижний вогонь королеви Лоани». Історію про мрію будь-якого колекціонера. Мрію торкнутися Біблії Гутенберга чи «Folio» 1623 року. Але на ринку більше немає Біблії Гутенберга, ми про це вже говорили — всі вони зберігаються у великих бібліотеках. Дві я бачив у Нью-Йорку в «Pierpont Morgan Library», і обидві були, проте, неповні. Однієї з них я торкався — на пергаменті з кольоровими вручну розписаними буквицями — в Бібліотеці Ватикану. Ватикан — це не Італія, тобто в Італії немає жодної Біблії Гутенберга. Останній примірник у світі було продано двадцять років тому японському банку за, якщо я не помиляюся, три чи чотири мільйони доларів. Якби раптом на ринку з'явився ще один такий, нікому б не вдалося спрогнозувати, за яку ціну його продавали б. Всі колекціонери мріють знайти десь якусь бабцю, в якої б у старій шафі стояла би Біблія Гутенберга. Мріють, що та вісімдесятип’ятирічна бабця хвора. І що колекціонер їй пропонує за цю книжку двісті тисяч євро. Для бабці це величезні гроші, що дозволять приємно дожити життя. І тут виникає запитання: от принесете ви цю Біблію додому, і що далі з нею робити? Або ви нікому не скажете — і це буде подібне до усамітненого перегляду кінокомедії. Або скажете, і це активізує всіх крадіїв світу. Від безвиході ви віддасте її мерії міста. Книжку поставлять у надійному місці, і у вас із друзями буде можливість дивитися на неї так часто, як захочете. Але ви не зможете підхопитися посеред ночі та розгорнути її, торкнутися її, пестити її. То яка різниця — мати чи не мати Біблію Гутенберга?

Ж.-К.К.: А й справді. Яка різниця? В мене є інша мрія, чи то пак видіння. Ніби я — крадій, проникаю в будинок, де спочиває неймовірна колекція старовинних книжок, але я взяв із собою торбу, куди влазить тільки десяток книжок. Ну і ще дві чи три в кишені. Тож мені потрібно зробити вибір. Я відчиняю бібліотеку. І в мене є тільки десять чи дванадцять хвилин, потім увімкнеться сигналізація, приїде поліція… Я дуже люблю цю сцену. Порушити закритий захищений простір, багатого, як я уявляю, колекціонера, але парадоксального неука та дуже несимпатичного. Настільки несимпатичного, що він, бувало, розрізав дуже рідкісні книжки на окремі сторінки, аби продавати їх частинами. В мене є друг, який так купив собі сторінку Біблії Гутенберга.

У.Е.: Якби я порозрізав і повбивав деякі з моїх книжок із гравюрами, то заробив би в сто разів більше, ніж за них заплатив.

Ж.-К.К.: Людей, які розрізають книжки в такий спосіб для перепродажу гравюр, називають «патрачами». Це неприховані вороги бібліофілів.

У.Е.: Я знав одного книгаря в Нью-Йорку, який продавав старовинні видання тільки в такий спосіб. «Я займаюся демократичним вандалізмом, — казав він мені. — Я купую неповні примірники та ріжу їх. Ви б ніколи не змогли собі дозволити „Нюрнберзьку хроніку“, правда? А я вам продаю її сторінку за десять доларів». Але чи правда, що він патрав тільки неповні примірники? Ми ніколи цього не знатимемо точно, та й книгар той уже помер. Поміж колекціонерами була запропонована неписана угода не купувати окремі сторінки, тож книгарі відмовлялися від їх продажу. Але є гравюри, вилучені з книжок (уже зниклих) сто-двісті років тому. Як втриматися від спокуси красивої картинки в рамці? У мене є кольорова карта роботи Коронеллі, дуже пишна. Яке її походження? Я не знаю.