Розділ «Частина третя»

Щасливими ніздрями я знову вдихаю гірську свободу! Нарешті мій ніс позбувся запаху будь-якої людської істоти!

Облоскотана свіжими легатами, моя душа чхає, як від пінистих вин,— чхає і весело примовляє: «На здоров'я!»

Так казав Заратустра.

ПРО ТРИ ЗЛА

1

Сьогодні вві сні, в останньому ранковому сні я стояв над урвищем — по той бік світу, тримав терези й зважував світ.

О, надто рано зійшла вранішня зоря,— жаром своїм розбудила мене, ревнива! Вона завжди ревнує мене до жагучого ранкового сну.

Вимірний для того, хто не поспішає, зважний для вправного вагаря, досягненний для дужих крил, доступний для розгадки лускачам божественних горіхів — таким постав світ у моєму сні.

Мій сон — відважний мореплавець, напівкорабель, напівураган, мовчазний, мов метелик, нетерплячий, мов сокіл,— звідки ж сьогодні в нього терпіння и дозвілля, щоб зважити світ!

Може, його тайкома намовила мудрість, моя сміхотлива, бадьора денна мудрість, що глузує з усіх «нескінченних світів»? Бо вона каже: «Де сила, там і число господар, бо має більше сили».

Мій сон дивився на цей скінченний світ упевнено, без жадоби до нового, без жадоби до давнини, без страху, без благання —

так, неначе в мою руку просилося налите яблуко, стигле золоте яблуко з прохолодною оксамитною шкірою,— таким постав переді мною світ:

неначе мені кивало дерево — розлоге, вольовите, зігнуте, щоб можна було прихилитись і сперти ноги змореному мандрами,— таким постав світ над моїм урвищем;

Немов тендітні руки простягали мені скриньку — відкриту скриньку, аби чарувати сором'язливі, шанобливі очі,— таким поставав переді мною світ;

не так загадково, щоб сполохати людську любов, не так відверто, щоб приспати людську мудрість,— світ, на який так зло нарікають, сьогодні був людяний і прихильний до мене!

Я дуже вдячний ранковому сну, що сьогодні на світанку зміг зважити світ! Цей сон, сердечна розрада, прийшов до мене людяно і прихильно!

А щоб удень не відступатися від сну, перейняти в нього найкраще і напучуватися ним,— я хочу покласти на терези три найгірші речі й по-людськи гідно зважити їх.

Хто вчив благословляти, той учив і проклинати: які ж три речі найпроклятіші на світі? Я хочу їх покласти на терези.

Ласолюбство, властолюбство, себелюбство: досі їх найлюбіше проклинали й найлютіше ославлювали й оббріхували — я хочу по-людськи гідно зважити їх.

Гаразд! Ось моє урвище, а там — море, воно підкочується до мене, кудлате, улесливе,— любий мені вірний старий стоголовий почварний пес!