Розділ «Книга перша АНТИХРИСТ»

АНТИХРИСТ

Спроба критики християнства

1

Подивімось на себе. Ми гіперборейці,— і чудово знаємо, в якій далечіні живемо. «До гіперборейців не потрапиш ні водою, ні суходолом»,— таке писав про нас ще Піндар. По той бік півночі, криги і смерті — наше життя і щастя... Ми відкрили щастя, пізнали путь і, проблукавши тисячі років у лабіринті, знайшли вихід. Одначе, хто ж його знайшов? Невже таки сучасна людина? «Я не знаю ні виходу, ні входу, я все те, що не знає ні виходу, ні входу»,— зітхає сучасна людина... Від цієї сучасності ми вже хворі — від ганебних мирних угод, полохливих компромісів і всього чеснотливого бруду сучасних «так» і «ні». Така терпимість і largeur[3] душі, яка все «прощає», бо ж усе «розуміє», для нас просто сироко. Ліпше жити серед криги, ніж серед сучасних чеснот та інших південних вітрів!.. Ми були досить сміливі, не щадили ні себе, ні інших, але ми вже давно не знаємо, навіщо нам ця сміливість. Ми були похмурі, нас прозвали фаталістами. Наша доля — це повнота, напруга й зосередженість сили. Ми спрагли за блискавицями й діянням, ми стоїмо якнайдалі від щастя недолугих — «відданості»... В нашім небі знялася буря, наша внутрішня природа спохмурніла: не було в нас ніякого шляху. Формула нашого щастя: тверде «так» або «ні», пряма лінія і мета...

Що таке добро? Все, що помножує в людині чуття сили, жадання влади і, зрештою, саму силу.

Що таке зло? Все, що походить від слабості.

Що таке щастя? Коли відчуваєш, як зростає сила, отже, долається опір.

Потрібна не вдоволеність, а більша могутність, не просто мир, а війна; не чеснота, а дія (чеснота ренесансної доби, virtu[4], безморальна чеснота).

Недолугі й безпорадні мусять загинути — це перший принцип нашої любові до людини. І в цьому їм треба допомогти.

Що шкідливіше за будь-яке нечестя? Співчуття справі всіх недолугих і безпорадних — християнству...

3

Я не збираюся говорити про те, чого в доконечній послідовності мусить позбуватися людство (адже повинна зостатися людина), а тільки з'ясую, яку саме людину слід плекати, який людський тип має найвищу вартість, найгідніший життя і майбутнього.

Цей найвартісніший тип об'являвся вже досить часто,— але як щасливий припадок, як виняток: бажаним він не був ніколи. Радше його просто боялися, досі він був майже страхіттям,— і, відчуваючи переляк, бажали, вирощували й урешті отримали цілком протилежний тип: свійську тварину, стадну істоту, хворого звіра на ймення людина — християнина.

4

Хоч ми сьогодні в це віримо, людство ніколи не прагло ставати кращим, сильнішим чи вищим. «Поступ» — це цілком сучасна, отже, неправдива ідея. І своєю вартістю європеєць сьогодення значно поступається європейцеві ренесансної доби; розвиток аж ніяк не конечне пов'язаний із якимось піднесенням, злетом, посиленням.

З іншого боку, в різних місцях Землі і в різних культурах траплялися вікопомні щасливі випадки: воістину об'являвся вищий тип, істота, яка височіла поміж загалу, немов надлюдина. Такі неймовірно щасливі оказії траплялися завжди й, може, будуть і надалі. За сприятливих обставин такі щасливі жеребки можуть діставатися навіть цілим поколінням, племенам і народам.

5

Християнство аж ніяк не слід оздоблювати й прикрашати: воно стало смертельним ворогом цій вищій людині, засудило всі її провідні інстинкти і виділило з них зло і злих; сильна людина — це зразок негідника, «прокляте поріддя». Християнство стало на бік усіх недолугих, ницих і безпорадних, створило ідеал, який суперечив потужним інстинктам виживання, загидило навіть розум духовно сильніших натур, оголосивши гріховними й облудними найвищі духовні вартості й прозвавши їх спокусами. Ось приклад, що завдає найбільшого жалю: загибель Паскаля, який вірив, ніби його розум розбещений унаслідок первородного гріха, тоді як насправді його занапастило християнство!

6