Розділ «Частина третя»

Воістину! Тяжко нести навіть багато свого! Чимало людей усередині схожі на устрицю, тобто гидкі, слизькі й порскі,—

отож устрицю повинна захистити шляхетна оздоблена шкаралуща,— але цьому мистецтву слід навчитися: за шкаралущу обирати прекрасне видіння і мудре засліплення!

Проте людське майже завжди вводить в оману — часом шкаралуща тісна, похмура й надто вже шкаралуща на вигляд. Не вгадаєш у ній прихованої доброти і сили, і тому найчудовіші ласощі зостаються без ласунів!

Жінки, найласіші, це знають,— трошки більше жиру, трошки менше кісток — о, як часто доля залежить від такої дрібнички!

Людину відкрити важко, а себе — найважче, дух часто оббріхує душу. Так порядкує дух тяжкості.

Відкрив себе тільки той, хто каже: це моє добро і моє зло. Цим він затуляє рота кротові й карлику, котрий каже: «Добро і зло для всіх спільні».

Воістину, я не люблю тих, для кого все на світі добре, а сам світ навіть найкращий із світів. Таких я називаю всевдоволеними.

Всевдоволення, якому смакує все,— не найкращий смак! Поважаю непокірливі й перебірливі язики та шлунки, котрі навчилися казати «я», «так» і «ні».

А все жувати й перетравлювати — це вже справжня свиняча натура! Завжди казати «І-А!»[1], тобто з усім погоджуватись, навчився тільки осел і той, хто йому рідний за духом!

Мій смак воліє насичену жовтизну й гарячу червінь,— до всіх барв він домішує крові. А хто білить свій будинок вапном, той виказує свою поваплену душу.

Одні кохаються в муміях, інші — у видіннях; і ті й інші однаково ворожі всілякій плоті і крові — о, які огидні вони моєму смакові! Бо я люблю кров.

Я не хочу жити й зупинятися там, де кожний плює і харкає,— як на мене, то краще жити серед злодіїв та клятвопорушників. Ніхто не златоуст.

Та ще огидніші мені всі лакизи, найогиднішу тварю

ку, що траплялася мені серед людей, я назвав паразитом. Вона прагнула не любити, та все ж із любові жити.

Я називаю нещасними всіх, хто має тільки один вибір: стати лютим звіром або лютим приборкувачем звірів,— біля них я не поставив би хижі.

А ще для мене нещасні ті, хто завжди мусить бути насторожі,— моєму смакові огидні всі ці митники, крамарі, королі та інші сторожі країн і крамниць.

Воістину, я також сумлінно навчився бути насторожі,— але тільки на сторожі самого себе. Передусім я навчився стояти, ходити, бігати, стрибати, лазити і танцювати.

Бо моя настанова така: хто хоче навчитися літати, спершу мусить навчитися стояти, ходити, бігати, лазити і танцювати — нараз літати не навчишся!

Мотузяними драбинами я навчився залізати в чимало вікон, хутко видряпуюсь на високі щогли,— я мав за неабияке щастя сидіти на високих щоглах пізнання,—

спалахувати на високих щоглах маленьким полум'ям,— хоч малим вогником, проте великою втіхою для мореплавців, що сіли на мілину, що розбилися об рифи!