Розділ «Частина третя»

Або ж вони дослухаються до шурів-бурів старого волоцюги-дудника, що від тужливих вітрів навчився тужливих звуків. Тепер він вторує вітрові й тужливими звуками навертає на тугу.

А деякі з них навіть стали нічними сторожами: навчилися гудіти в ріжок, робити нічні обходи й будити давно поснулий мотлох.

П'ять слів із старого мотлоху я чув минулої ночі біля садової стіни; то розмовляли старі, засмучені, засушені нічні сторожі.

— Як на батька, він мало піклується своїми дітьми. Людські батьки куди більше!

— Старий він уже! Дітьми взагалі не піклується,— відповів другий нічний сторож.

— Хіба були в нього діти? Цього ніхто не доведе, якщо він сам не розкаже! Мені вже давно кортить, щоб він навів якісь докази.

— Докази? Ніби він коли-небудь щось доводив! Доводити йому важко, для нього головне, щоб йому вірили.

— Так-так! Віра робить його щасливим, віра в нього. Старі всі такі. Це й нас не мине!

Так гомоніли між собою двоє старих нічних сторожів — світлополохів, а потім тужливо гуділи в ріжки: все це відбувалося минулої ночі біля садової стіни.

У мене ж від сміху серце надривалося і ледь не вискочило, та не знало куди й тому підвередилося.

Воістину, ще помру, задихнувшись від сміху, коли побачу п'яного осла або послухаю нічних сторожів, що так сумніваються в Бозі.

Хіба не давно вже минули часи будь-яких сумнівів? Кому ще спаде на думку будити давно поснулий мотлох, що боїться показатися на світло!

З давніми богами давно вже покінчено: воістину, кінець їм судився добрий, веселий, божественний!

Вони не «присмеркнули» до смерті — то вже брешуть! Навпаки: вони самі себе до смерті — засміяли!

Це сталося, коли найбезбожніше слово злетіло з уст одного з богів,— слово: «Бог єдиний! У тебе не повинно бути іншого Бога, опріч мене!» —

стара гнівлива борода, а не Бог, нестямився через ревнощі.

Тоді всі боги на тронах зареготали і загукали: «Хіба не в тому божественність, що є боги, а не Бог?»

Хто має вуха, нехай чує.

Так казав Заратустра у місті, яке він любив і яке звалось Ряба Корова. Звідси йому лишалося два дні дороги, щоб знову дістатися до своєї печери, до орла і змії, і його душа всякчас раділа, що додому так близько.

БІЛЯ РІДНОГО ВОГНИЩА