Розділ «Частина третя»

А другими — ті, що назвуть себе її вірними: жвава юрба, чимало любові, чимало глупоти, чимало безвусого поклоніння.

Одначе той з-поміж людей, хто має мою вдачу, нехай не прив'язується серцем до цих вірних: хто спізнав мінливу й малодушну людську вдачу, нехай не вірить у ці провесни і квітучі луки!

Якби вони могли чинити інакше, у них були б інакші жадання. Половинчасте псує будь-яку цілісність. А що в'яне листя — чи варт нарікати!

Нехай облітає і падає, і не нарікай, Заратустро! Краще повій рвучкими вітрами,—

повій, о Заратустро, на це листя, щоб усе зів'яле швидше відлетіло від тебе!

2

— Ми знову побожні,— признаються відступники, а чимало з них ще надто боязкі, щоб признатися.

Я дивлюся їм в очі,— кажу їм в обличчя і в рум'янець щік: ви ті, хто знову молиться!

Але ж молитися — ганьба! Не для всіх, а для тебе, для мене і для того, хто не позбавлений совісті. Для тебе ж молитися — ганьба!

Ти добре знаєш: диявол страху, що сидить у тобі, залюбки складає долоні, безсило опускає на живіт руки і прагне самого спокою — цей диявол страху намовляє тебе: «Бог є!»

Ось чому ти подався у світлополохи, світло завжди відбирає в тебе спокій, тепер ти мусиш щодень глибше запихати голову в ніч і чад!

Воістину, ти добре вибрав пору: адже тепер знову вилітають нічні птахи. Настала пора всіх світлополохів, вечірня година дозвілля без «дозвілля».

Я чую і відчуваю: прийшла пора їхніх ловів і врочистих ходів,— та не для свавільного дикого полювання, а для сумирних, зашкірних, нишпорних ловів ловчих з тихою ходою і тихою молитвою,—

ловів на розчулених проноз,— знову наставлені всі пастки для сердець! А де лиш я підіймаю завісу, звідти стрімголов вилітає нічний метелик.

Мабуть, він чипів там удвох з іще одним метеликом? Бо скрізь мені тхнуть маленькі приховані громадки, а де лиш є комірчинка, там нові прочани і прочанський сопух.

Світлополохи довгими вечорами сидять один в одного й кажуть: «Станьмо знову як діти і благаймо милосердного Господа!» — устами й шлунками, зіпсованими побожними кондитерами.

Або ж вони дивляться довгими вечорами на лукавого, сторожкого павука-хрестовика, який і собі навертає павуків на розум і повчає так: «Під хрестами добре снувати павутину!»

Або ж вони цілими днями сидить з вудками над болотом і через те вважають себе глибокими, але хто рибалить на безриб'ї, того я не назву навіть поверховим!

Або ж із побожною радістю вчаться грати на арфі в поета-співака, що сам залюбки заарфлює серця молодичок,— бо йому вже набридли старі баби та їхні похвали.

Або ж вони навчаються страху від напівбожевільного вченого, що в темних кімнатах чекає появи духів,— а сам дух звідти вилітає.