Розділ «Частина третя»

Ох, ці проповідники смирення! Скрізь, де є ницість, хворість і шолудивість, вони повзають, як воші, і тільки огида стримує мене, щоб їх не чавити.

Гаразд! Ось моя проповідь для їхніх вух: Я — Заратустра, безбожник, котрий каже: «Хто безбожніший за мене самого, щоб я міг тішитися його повчаннями?»

Я — Заратустра, безбожник,— де знайти мені схожих на мене? Схожі на мене ті, хто весь віддався жаданню і зрікається будь-якого смирення.

Я — Заратустра, безбожник,— кожний випадок я переварюю у власному казані. І лише коли вариво готове, визнаю його своєю поживою.

Воістину, чимало випадків владно підходили до мене, та ще владніше промовляло до них моє жадання, і вони одразу вклякали і благали,—

благали надати притулку й розкрити серце, улесливо примовляючи: «Бачиш, Заратустро, як щирий друг підходить до друга!»

Але що казати там, де ніхто не має моїх вух! Я так гукатиму на всі вітри:

Ви все мізернішаєте, малі люди! Ви кришитеся, любителі вдоволення! Вам недалеко до загибелі —

через ваші численні малі чесноти, через безліч дрібних недоглядів, через безмір жалюгідного смирення!

Ваше царство земне надто поблажливе, надто поступливе! А щоб вирости дереву високим, йому слід у міцні скелі вчепитися міцним корінням!

У тканину людського майбутнього вплітається навіть те, що ви занедбали, навіть ваше ніщо — це павутиння і павук, що живиться кров'ю майбутнього.

Коли ви, малі чеснотливці, берете, то це схоже на крадіжку,— а навіть шахраїв закликає честь: «Крадіть тільки там, де нема як грабувати».

«Так нам дано»,— напучує вчення смиренності. Проте я кажу вам, лагідні і поступливі: від вас беруть і братимуть щораз більше!

Ох, якби ви зреклися напівхотінь і рішуче зважились і на лінощі, і на працю!

Ох, якби ви розуміли моє слово: «Робіть собі що хочете,— але спершу станьте такими, що можуть хотіти!

Любіть ближнього свого, як самого себе — та спершу полюбіть самого себе.

Полюбіть великою любов'ю, полюбіть великою зневагою!» Так каже Заратустра, безбожник.

Та що казати там, де ніхто не має моїх вух! Для мене це надто рання година.

Серед цих людей я провісник самого себе, кричу сам, мов півень у темних завулках.

Та настане їхня пора! Настане також і моя! Вони стають щораз менші, убогіші, безплідніші — убогий бур'ян! Убога нива!