Розділ «Частина третя»

О чисте небо наді мною! О високе! Для мене твоя чистота тепер у тому, що немає одвічного павука розважливості з його павутиною,

що ти — простір для танцю Господніх випадків, що ти — Господній стіл для Господніх гральних костей і для гравців у кості!

Але ж ти червонієш? Може, я сказав щось недозволене? Може, я гудив, бажаючи благословити тебе?

А може, ти почервоніло від сорому, що ми вдвох? Може, ти наказуєш мені піти й замовкнути, бо вже — надходить день?

Світ глибокий, глибший, ніж дневі коли-небудь спадало на думку. Не все відважиться на слово при світлі дня. Та день надходить,— отож розлучаємось!

О сором'язливе небо наді мною! О палюче! Ти — моє щастя перед сходом сонця! Надходить день, отож розлучаємось!

Так казав Заратустра.

ПРО ПРИНИЗЛИВУ ЧЕСНОТУ

1

Коли Заратустра знову ступив на суходіл, то не подався одразу в гори до своєї печери, а обійшов багато доріг, розпитуючи й довідуючись про те й про інше, і навіть жартома казав про себе: «Ти мов річка, що крутиться й повертається до свого витоку!» Бо він хотів довідатися, що тим часом сталося з людиною: виросла вона чи змаліла. Якось він побачив ряд нових будинків, подивувався їм і сказав:

— Що означають ці будинки? Воістину, не велика душа поставила їх за своєю подобою.

Може, нерозумна дитина повиймала їх із скриньки з іграшками? Нехай би інша дитина знову повкладала їх у скриньку.

А ці кімнати й комірчини,— хіба мужі могли б виходити з них і заходити туди? Гадаю, що їх зробили для лялечок шовкопрядів або для кішок-ласух, котрі дозволяють поласувати і собою.

Заратустра зупинивсь і задумався. Відтак сказав сумовито: «Все здрібніло!

Скрізь бачу низькі брами,— людині моєї вдачі ще можна пройти крізь них, але — мусить нагинатися!

Коли ж я знову повернуся на батьківщину, щоб не треба було нагинатися,— нагинатися перед малим]» — І Заратустра зітхнув і задивився удалину.

Того самого дня він сказав слово про принизливу чесноту.

2

Я ходжу серед людей і вдивляюся пильним оком: вони не прощають мені, що я не заздрю їхнім чеснотам.

Вони точать на мене зуби, бо я кажу: малим людям потрібні малі чесноти — мені важко погодитись, що малі люди взагалі потрібні!