Розділ «Частина третя»

Невдовзі вони стоятимуть як суха степова трава,— воістину, огидні самі собі, прагнучи радше не води, а вогню!

О благословенна мить блискавиці! О таїна перед полуднем! — Колись я ще оберну їх на прудкий вогонь і на провісників із вогненними язиками,—

колись вони провіщатимуть вогненними язиками: він настає, він уже близько, великий полудень.

Так казав Заратустра.

НА ГОРІ ОЛИВНІЙ

Зима, недобра гостя, завітала до моєї домівки, від її дружнього потиску посиніли руки.

Я шаную її, цю недобру гостю, та охоче залишаю посидіти без мене. Залюбки втікаю від неї, а коли бігаєш добре, то втечеш!

Відважним кроком і відважними думками біжу туди, де не віє вітер — у сонячний закуток моєї гори Оливної.

Там я кепкую з суворої гості ще й дякую їй за те, що виловлює в хаті мух і притлумлює чимало різного галасу.

Адже їй не до вподоби, коли співає комаха, а то й цілих дві; а ще вона спустошує вулицю, аж місячне сяйво боїться бувати там поночі.

Сувора вона гостя — але я шаную її і не молюся, як розніжені пестуни, товстопузому ідолові вогню.

Краще трохи поцокотіти зубами, ніж молитися ідолам! — така в мене вдача. А я надто лихий на всіх ідолів вогню, палких, парких і задушних.

Кого я люблю, того люблю більше взимку, ніж улітку; а відколи зима завітала в мою домівку, я дошкульніше й відважніше глузую з ворогів.

Воістину, відважно навіть тоді, коли заповзаю в ліжко,— тоді сміється й пустує моє причаєне щастя, а заодно — і моя оманлива мрія.

Це я — заповзаю? Ніколи в житті я не повзав і не плазував перед можновладними, а якщо й брехав коли, то брехав з любові. Тому весело мені і в зимовому ліжку.

У вбогому ліжку мені тепліше, ніж у розкішному, бо я ревнивий до своєї бідності. А взимку вона мені найвірніша.

Кожен день я розпочинаю злою витівкою,— глузую з зими холодною купіллю,— тому й бурчить на мене сувора гостя.

А ще я залюбки лоскочу її восковою свічечкою, щоб вона, врешті, випустила з сірих, як попіл, сутінків небо.

Надто злий буваю я вранці, ранкової пори, коли біля криниці брязкає відро, а на сірих вулицях тепло іржуть коні.

Нетерпляче чекаю, щоб наді мною врешті з'явилося ясне небо, сніжнобороде зимове небо, сивоголовий дідуган,—