Розділ «1. ПРАВОСУДДЯ ЯК ОБ’ЄКТ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ»

Метод узагальнюючих показників (спосіб перетворення абсолютних величин на так звані узагальнюючі показники — середні й відносні величини, що характеризують одним числом типові сторони досліджуваних явищ, абстрагуючись від індивідуального і випадкового, а це дає можливість встановити і виміряти закономірності різноманітних масових процесів) сприяє конкретизації в дослідженні правосуддя як елемента правової системи.

Спеціально-наукові методи визначаються як «методи, застосовувані в конкретній галузі наукового знання або в кількох науках, тобто сфера їх застосування обмежена» (поділяються на спеціальні методи, вироблені в межах певної науки чи дисципліни чи в межах інших наук, розроблені в юридичних і неюридичних наукових дисциплінах (наприклад, у криміналістиці — фізичні, хімічні, антропологічні тощо, в юридичній психології — психологічні методи вивчення особистості тощо).

Спеціальні методи, які зазвичай прийнятні для дослідження предмета якоїсь однієї науки), доцільно використовувати й в даному дослідженні. Наприклад, для з’ясування способів судового тлумачення, зокрема й тлумачення юридичних норм. Результати застосування спеціальних прийомів узагальнення судової практики сприятимуть виявленню міри досягнення мети правосуддя як судочинства (наприклад, охорони цінностей, на захист яких спрямована дія кримінального закону і судочинства).

Перелік зазначених загальноприйнятих загальних методів юридичної науки, які традиційно використовуються у правових дослідженнях, не є вичерпними. У науково- методичній літературі наводяться й інші методи, а також їх класифікації, які можуть використовуватися й у дослідженні правосуддя.

Так, загальні методи наукового пізнання зазвичай у загальній методології науки поділяють на три великі групи: 1) емпіричні методи дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент); 2) методи, які використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання та ін.); 3) методи теоретичного дослідження (від абстрактного до конкретного та ін.).

З-поміж інших класифікацій методології юридичної науки варта уваги наступна, що поділяє її складові на: 1) вертикальну (ієрархічну) і горизонтальну (однорівневу структуру; 2) методи організації (формування) наукового знання і здійснення наукових досліджень дійсності; 3) загальні, загальнонаукові, приватно наукові, спеціальні методи; 4) теоретичні й емпіричні частини методології[150].

Первинними та основними в правознавчих дослідженнях називають вертикальну та горизонтальну структури методології юриспруденції. Вважається, що горизонтальну структуру - утворюють «види методів певного рівня, наприклад, до загальнонаукових методів належать структурний, функціональний, системний, історичний, логічний та інші, а до конкретно- наукових - соціологічні, психологічні, математичні та інші методи цього рівня». Вертикальну (ієрархічну) структуру методології становлять її рівні утворені в напрямку від вищого до нижчого шляхом виділення компонентів за ступенем їх ієрархічної залежності (підпорядкованості). У цьому разі виділяють такі категорії, як «домінуючий світогляд», «тип правового мислення», «парадигми»[151], «методологічні підходи»[152], «методи», «процедури»[153].

У дослідженні правосуддя доцільно поєднувати емпіричні (спроби виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти і явища щодо правосуддя) та теоретичні методи (спроби тлумачення, пояснення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів тощо).

У пропонованому дослідженні використовується й низка методологічних підходів. Підхід, як методологічна категорія, більш загальна за метод, виробляється до проблеми на основі певних теоретичних тез, припущень чи понять із метою пошуку оптимального метода в межах певного підходу. Водночас обраний дослідником підхід визначає вибір конкретних методів дослідження, вирішення проблеми.

Підхід вказує напрям спрямованості дослідження, координати початку наукового пошуку, підійти до вивчення будь-якого процесу або явища.

У дослідженні застосовувалися, з-поміж інших, й такі методи та принципи.

Антропологічний підхід у розумінні підходу, виробленому на основах тез філософсько-правової антропології та етноправознаства (людино- та етноцентризм), які доповнюються іншими підходами, методами і способами дослідження.

Принципом об’єктивності застосовується для встановленні вірогідності та повноти інформації, що застосовувалась у процесі дослідження правосуддя.

Принцип історизму використано для характеристики правосуддя на різних етапах його розвитку - історичного розвитку ідеї права.

Принцип єдності історичного та логічного - при розкритті змін, яких зазнали ті чи інші теорії, концепції правосуддя.

Діалектичний метод - для аналізу категоріальних переходів «належне-суще», «сутність-існування», «абстрактне-конкретне», інших аспектів правосуддя; розгляд смислів правосуддя в їх єдності та суперечності; виявити внутрішньо та зовнішньо системні взаємозв'язки і залежності у діючому механізмі реалізації судової влади; встановити відмінні та загальні ознаки таких категорій, як «судочинство», «правосуддя», «самосуд» тощо.

Історико-правовий метод - для вивчення історичного розвитку ідеї правосуддя; виявлення основних закономірностей і випадковостей її розвитку, визначення тенденцій і шляхів її оновлення.

Логіко-семантичний метод - для поглибленню та розвитку категорійного апарату філософії правосуддя;

Герменевтичний метод - для дослідження особливостей тлумачення права при здійсненні правосуддя. Судова герменевтика виокремлюється як юридична методологія здійснення правосуддя.

Порівняльно-критичний - при розгляді різних концепцій, пов'язаних із ідеєю правосуддя.