Розділ «1. ПРАВОСУДДЯ ЯК ОБ’ЄКТ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ»

Формально-юридичний метод - при аналізі положень нормативно-правових актів, встановленні зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності між собою та відпрацюванні дефініцій.

Зазначимо, що в частині системи методології права триває дискусія про обґрунтованість виокремлення методології реалізації права[154].

Проведення повноцінного, всебічного, завершеного дослідження філософії правосуддя покликано забезпечити множинність методології.

Методологічний плюралізм не повинен призводити до «методологічного анархізму» чи еклектики. Для цього слід дотримуватися «методологічної дисципліни».

У юридико-методологічній літературі панує думка: для забезпечення «методологічної дисципліни» дослідження доцільно дотримуватися таких трьох загальнометодологічних постулатів (П. М. Рабінович), що можуть набувати такого значення у контексті даного дослідження.

Перший: об’єктивна зумовленість обраних методів дослідження його предметом. Так, предмет дослідження (певна грань, аспект) правосуддя зумовлює дослідницький метод, його прийнятність і межі застосування.

Другий: спроможність дослідницького методу наближати до розкриття (а не призводити до приховування) соціальної сутності явищ, що вивчаються, зокрема правосуддя. Неодмінним показником прийнятності, евристичності певного концептуального підходу та дослідницького методу є їх спроможність наближувати, призводити до розкриття соціальної сутності явища, що вивчається[155].

Третій: необхідність встановлення єдиної істини щодо правосуддя, вірогідність якої можна довести, перевірити за допомогою об’єктивних критеріїв.

Наведені положення називаються наукознавчими аксіомами: вони стверджені реальною дослідницькою практикою багатьох поколінь вчених. Не дотримання цих аксіом може призвести до методологічних аномалій (внаслідок: використання певних загальнонаукових й інших методів дослідження поза межами їх застосовуваності; «оприродничування» закономірностей соціальних явищ; надмірної, тобто соціально-беззмістовної, «вихолощувальної», абстрактизації понять про досліджуванні соціальні явища (факторної «зрівнялівки», тобто прокламування рівнозначності впливу на досліджуване явище численних різноманітних обставин)[156].

Зазначені постулати можуть набувати певного специфічного змісту, коли йдеться про дослідження правосуддя в межах філософії права в розумінні не як науки, а світоглядної дисципліни.

Зокрема, згідно з одним із розрізнень, якщо наука має на меті встановлення істини, то філософія права - виявлення смислів права[157]. Тобто, у випадку пошуку смислів не йдеться про істинність знання як сукупність закономірностей (однак, чи не є істина - «найвищими смислом»?). Водночас виявлення смислів правосуддя та формулювання на їх основі ідеї правосуддя і є одним із головних завдань дослідження філософії правосуддя.

Погоджуючись із думкою про «неможливість існування методології соціального пізнання абсолютно нейтральної у соціально змістовному відношенні, тобто методології соціально «очищеної» від залежності, від впливу з боку загального світогляду, переконань і установок дослідника», слід відзначити: результати філософсько-правового дослідження правосуддя мають потенціал не (слугувати) відображати інтереси якоїсь групи (приватний інтерес), а, натомість, відображати ідею правосуддя як поняття та його здійснення і цим слугувати загальному благу (наприклад, вдосконаленню здійснення правосуддя в Україні).

Філософсько-правові аспекти методології дослідження правосуддя. Наступним розглянемо особливості методології дослідження філософії правосуддя в частині філософсько-правової методології дослідження. Останню - за об’єктом і предметом - слід відрізняти від методології (досягнення, здійснення) правосуддя. Водночас, слід відзначити їх взаємозв’язок.

Філософсько-правовою методологічною засадою даного дослідження виступають два розуміння філософії права, за яким предметом філософії права є: (1) право, яким воно повинно бути, зокрема, в даному випадку, ідея права та її судове здійснення; (2) філософсько-правовий дискурс, що ґрунтується на співвідношенні та розмежуванні «права» і «закону».

Філософсько-правова методологія дослідження правосуддя спирається на методологію філософії права. Хоча традиційно відзначається методологічне значення філософії права[158], остання має власну методологію.

Методологія філософії права визначається як «система дослідницьких підходів, методів та прийомів дослідження предмета філософії права»[159].

В цьому зв’язку в структурі методології вирізняють різні елементи. Для прикладу наведемо положення, розроблені професором П. М. Рабіновичем[160].

Концептуальний підхід «як побудована на гранично загальних (філософських) категоріях світоглядна аксіоматична ідею (засада), яка постулює загальну стратегію дослідження, відбір досліджуваних фактів та інтерпретацію результатів дослідження. Серед таких підходів вирізняються зокрема, діалектичний, метафізичний, матеріалістичний, ідеалістичний, гностичний, агностичний, антропологічний, потребовий, персоналістичний (людиномірний), комунітарний (колективістський), комунікативний, герменевтичний, синергетичний. Концептуальний підхід реалізується за допомогою певних методів дослідження - як загальнонаукових, так і філософсько-правових»[161].

Спеціальні (філософсько-правові) дослідницькі методи пропонується розуміти «як процедури інтерпретації та застосування гранично загальних (філософських) категорій у процесі дослідження тих явищ, котрі відображаються терміно-поняттям «право» (наприклад, метод дослідження переходу кількісних змін відповідного явища в якісні). Такі методи реалізуються за допомогою відповідних способів (прийомів) дослідження[162].

Способи (прийоми) дослідження - «це зумовлені певним концептуальним підходом і відповідними йому пізнавальними методами діяльнісні операції (інтелектуальні й фізичні), які спрямовані на виявлення та інтерпретацію тих явищ, що належать до предмета філософії права»[163].