Розділ 5 БУТТЯ ТА ЙОГО СУБСТАНЦІЇ

Громадська думка регулює поведінку індивідів, соціальних груп та інститутів, підтримує певні норми відносин між людьми. Вирок (присуд) громадської думки не можна оскаржити, від нього не можна ні відмахнутися, ні відкупитися. На рівні суспільної психології вона формується і функціонує стихійно, у тому числі в разі маніпулювання нею з боку державних установ, політичних організацій, засобів масової інформації. На цьому рівні, крім фактів і подій дійсності, каналів масової комунікації, форм індивідуального і колективного досвіду, джерелом громадської думки є також чутки.

Чутки — наслідок незадоволеної потреби людей в інформації. За цієї умови неминуче прагнення до того, щоб задовольнити потребу у знаннях і звільнитися від невідомого. Часто це відбувається завдяки некритичному, але емоційному стану. Ця невдоволеність передається іншим людям і призводить до зменшення можливості кожного розмірковувати, до безвідповідальності за ті вигадки і домисли, що поширюються.

Чутки — альтернативна форма поширення повідомлень, вираження суспільних настроїв і думок. Вони ж і формують ці настрої та думки. Суспільство, держава мають вивчати закономірності циркуляції чуток та усувати їх, долати на основі цих закономірностей.

Отже, у змісті повсякденної свідомості суспільна психологія виконує не тільки емоційно-світоглядну, комунікативну і регулятивну функції, а й активно-діяльну. Мотиви, результати, весь процес будь-якої діяльності багато в чому залежать від психологічної атмосфери, в якій вопи здійснюються: у ситуації психологічної неврівноваженості, страху, паніки чи в обстановці масового героїзму, дружби, товариськості.

Суспільна психологія — стійкий феномен. Зі зміною суспільного буття психологія людей змінюється не відразу. Тому під час прийняття будь-яких рішень урахування особливостей психології їх виконавців обов'язкове. Психологічний фактор є ґрунтом, на який "падають" ідеї та політичні гасла і який живить їх емоційно, допомагає їх сприйняттю і здійсненню.

Такою є структура буденної свідомості. Вона — складова цілісної суспільної свідомості. Тому було б неправильно уявляти буденну свідомість тільки "привілеєм" неосвічених, затурканих, убогих духом і безкультурних людей, а її зміст — тільки помилковим. Без буденної свідомості не буває ні індивідуальної, ні суспільної свідомості.

Разом з тим буденна свідомість — це лише тимчасовий супутник у справах. Об'єктивна потреба суспільної свідомості полягає у позбавленні від забобонів, старих звичок, негативних звичаїв і негідних традицій. Вона розвивається в напрямі теоретичного оновлення.

Теоретична свідомість відображає суспільне буття в його істотних зв'язках і закономірностях, виявляється у науці та інших формах свідомості. Якщо буденна свідомість формується стихійно, то теоретична — свідомо і цілеспрямовано. її основу становлять діалектико — матеріалістична філософія і дані науки, а структуру — природничо-наукові знання та ідеологія.

Ідеологія (грец. ідея, слово, поняття, вчення) — система поглядів та ідей (філософських, релігійних, політичних, Правових, моральних, естетичних, наукових), в яких усвідомлюються і оцінюються ставлення людей до дійсності та одне до одного, соціальні проблеми і конфлікти; визначається мета (програми) соціальної діяльності щодо закріплення чи зміни (розвитку) суспільних відносин. В ідеології соціальні групи реалізують свої потреби у виробленні програм поведінки щодо інших соціальних груп. Ідеологія формує світогляд людей, сприяє формуванню уявлень про цінності життя та його ідеали, обумовлює систему ціннісних орієнтацій і так забезпечує загальну стратегічну лінію їх поведінки, напряму діяльності.

Ідеологія і суспільна психологія в структурі суспільної свідомості мають загальну об'єктивну основу — суспільне буття. Тому вони діалектично єдині. Психологія соціальних спільнот суттєво впливає на формування та розвиток соціальних ідей і теорій, а ідеологія осмислює і опрацьовує соціальні чуття, уявлення і настрої. Водночас між суспільною психологією та ідеологією є глибока відмінність.

Суспільна психологія відображає суспільне буття цілісно, безпосередньо, а ідеологія — опосередковано, абстрактно. Як наслідок, ідеології завжди загрожує самоізоляція, зведення до схоластичного теоретизування. Ідеологія може бути ілюзорною і помилковою, прогресивною і реакційною, гуманною і людиноненависницькою.

Ідеологія — частковий аналог теоретичного рівня суспільної свідомості, в якій вона пріоритетна відносно суспільної психології, формує її компоненти: чуття, емоції, настрої, звички. Водночас ідеологія може відставати від суспільної психології. Це відбувається завжди, коли довільні ілюзорні конструкції ідеології вважаються справжніми, а в суспільній свідомості виникає дисгармонія, загострення суперечностей між двома її основними компонентами як вияв суперечності між світом повсякденних реальностей і його відображенням у свідомості. Однак відставання ідеології від суспільної (соціальної) психології є не закономірністю, а тільки частковим виявленням різноманітних типів співвідношення між ними. Ідеологія визначає суспільну психологію і може навіть повністю відриватися від неї (тоталітарна держава, наприклад, будується на всезагальній зневірі: у ній панує ситуація всезагального страху, ніхто нікому не вірить, боїться довіряти).

У суспільній психології соціальні чуття, думки і настрої людей не мають наукової чіткості та теоретичної оформленості. В ідеології ідеї і погляди систематизовані, теоретично обґрунтовані в системах ідей і концепціях. Ідеологія — систематизоване і теоретично осмислене відображення суспільного буття з позицій певної соціальної спільноти людей. Якщо суспільна психологія формується всім суспільством, усією соціальною групою людей, то ідеологія виробляється спеціальними їх представниками — ідеологами. Якщо суспільна психологія засвоюється людьми стихійно" то ідеологія цілеспрямовано укорінюється в їхню свідомість різноманітними засобами і формами: перебуванням у складі політичної партії, руху, масової громадської організації чи релігійної конфесії, секти; через літературу, мистецтво, засоби масової інформації" політичну освіту тощо.

Будь-яка ідеологія соціально зумовлена. Кожна суспільна група людей створює свою систему ідей. У них вона обґрунтовує і захищає своє становище в суспільстві, свої потреби, мету та інтереси. Розбіжність, різноманітність інтересів різних соціальних спільнот зумовлюють широкий спектр ідеологій у суспільстві. Ідеологій, які б абсолютно спотворювали дійсність, не існує. Вони можуть характеризуватися тільки певною мірою спотворень: від захисту особливих інтересів елітних груп населення до виправдання злочинів проти людства. Так, у центрі фашистської (італ. пучок, в'язка, об'єднання) ідеології є ідеї воєнної експансії, національної винятковості, расової нерівності, вождізму, всевладності державної машини, нехтування правами особистості, криклива демагогія з метою маскування її справжнього змісту. Навпаки, соціал-демократична ідеологія відстоює ідеї співробітництва всіх соціальних груп і верств населення, політичних партій, рухів, державних і недержавних організацій і установ з метою створення для людей гідного способу життя, соціальної стабільності в країні, забезпечення життя без воєн і збройних конфліктів, державного суверенітету, взаємовигідних відносин із зарубіжними народами.

Теорія ідеології є ареною гострої ідейної боротьби. На межі XX— XXI ст. у ній визначились два основних крайніх напрями: деідеологізаторський і реідеологізаторський. Деідеологізатори під приводом "ненауковості" будь-якої ідеології взагалі оголосили про її кінець. На їхню думку, в умовах науково-технічної революції на зміну ідеологічним догмам прийшла паука. Реідеологізатори також виступають за скасування ідеології, але тільки застарілої і ворожої панівному ладу. Вони виходять з того, що суспільні науки не виконують ідеологічної функції в суспільстві, оскільки не дають відповіді на питання про сенс людського життя, про соціальні ідеали і моральні цінності цивілізації. Результатом такого нехтування є ідеологічний вакуум. Щоб він не заповнювався шкідливою, негативною для держави ідеологією, потрібне ідеологічне оновлення, створення нової ідеології, яка була б привабливою для широких мас народу.

Діалектико — матеріалістична соціальна філософія вважає докази прибічників концепцій деідеологізації та реідеологізації необгрунтованими. Ні індивідів, ні соціальних спільнот людей, ні суспільства в цілому без ідеології не буває. Людина тим і відрізняється від вищих тварин, що є свідомою істотою; свідомість — її родова ознака. Деідеологізатори праві в тому, що певна ідеологія може бути ненауковою. З цього факту може випливати висновок про заміну в суспільстві ненаукової ідеології науковою, у тому числі з причини науково-технічного прогресу, прискорення його темпів. Науковою є та ідеологія, яка відображає суспільне буття й інтереси соціальних та індивідуальних суб'єктів історичного процесу, З їх кількісним і якісним зростанням число ненаукових ідеологій зменшуватиметься, оскільки вони не відповідають потребам та інтересам об'єктивного суспільного руху. Можна впевнено прогнозувати на майбутнє не кінець ідеології, а утвердження наукової ідеології, отже, вищої духовності особистості і суспільства.

Щодо прихільників реідеологізації, то вони у своїх доказах явно ігнорують закон спадкоємності в розвитку ідеології. У кожній новій суспільно-економічній формації, на кожному новому етапі розвитку культури попередні ідеї і теорії не всі і не одразу зникають, їх не можна знищити, вони "замінюються" новою ідеологією, містяться в ній, але в перетвореному вигляді. Механізм взаємодії тут цілком діалектичний: попередні старі ідеї і теорії з часом стають протилежністю нових; між ними виникає суперечність, провідною протилежністю в якій є нова ідеологія; суперечність вирішується на її користь. Представники реідеологізації більше орієнтуються на буденну свідомість, ніж на теоретичну, тобто не на власне ідеологію. Під ідеологічним оновленням вони розуміють відродження релігійності, звернення до соціальної міфології та утопії; оцінюють ідеологію не за критеріями істинності, а за ефективністю її гасел і техніки маніпулювання свідомістю та поведінкою людей за допомогою засобів масової інформації та соціальної психології.

Суспільна свідомість на всіх рівнях відображає різноманітність складових і елементів змісту суспільного буття в політичній, правовій, моральній, естетичній, релігійній, науковій та філософській формах. Вони розрізняються предметом і способом відображення, змістом і соціальними функціями, а у своїй єдності та взаємодії виражають цілісність свідомості індивідів, соціальних груп і верств населення. Вся сукупність форм суспільної свідомості створює те, що називається духовним життям суспільства. Домінуюче місце серед цих форм посідає політична свідомість.

Політична свідомість є ідеологічним компонентом політичних суспільних відносин, тобто специфічних взаємозв'язків між людьми з приводу політичної влади: її здобуття, утримання і використання. Будь-яка політична думка, будь-яке політичне питання — це завжди думка і питання про політичну владу (державну, регіональну, місцеву), про ставлення до неї, про ефективність її дій, відповідність її діяльності інтересам суб'єктів історії. Оскільки політичні суспільні відносини багатогранні за типами і видами (отже, багатогранні типи і види політичної влади), остільки політична свідомість існує і функціонує широкою і часто непередбачуваною палітрою змісту, структури, функцій.

Під політичною владою розуміється реальна здатність соціальної групи, суспільного класу, індивіда чи індивідів проводити свою волю в політиці та правових нормах. У демократичних державах влада встановлюється як народне представництво. У статті 5 Конституції України, наприклад, наголошується: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування".