Розділ 5 БУТТЯ ТА ЙОГО СУБСТАНЦІЇ

"Зміст" як філософська категорія характеризує всю сукупність властивостей, частин, ознак об'єктів, "форма" — стійку систему зв'язків структури змісту. Зміст визначає форму, а форма впливає на зміст позитивно або негативно. Зміст і форма об'єктивні. Вони діалектично єдині. Не буває неоформленого змісту або беззмістовної форми. Форма є в самому змісті, а зміст завжди включає форму. Якщо, наприклад, функції менеджменту становлять зміст роботи менеджера, то способи їх реалізації — її форму. Серед змістовних функцій менеджменту виокремлюють функції прийняття рішень, планування, організації, координування і регулювання, мотивації, контролю, обліку та аналізу діяльності. Серед форм — пояснення, показ, тренінг, заохочення, спостереження, зворотний зв'язок тощо. Діалектичну єдність змісту і форми в діяльності менеджера виражено правилом: ефективне керівництво й управління здійснює не той, хто знає, а той, хто вміє це робити. Управління взагалі і керівництво зокрема обертаються навколо вчинків. Поведінка співробітників менеджера безпосередньо пов'язана з його поведінкою, вчинками, вмінням і навичками як керівника. Більшість людей не вважатимуть перевагою навіть глибокі знання менеджменту в того керівника, який постійно припускається помилок.

Розвиток об'єктів починається зі змін їх змісту, потім змінюється їх форма. Якщо форма не відповідає змісту, між ними виникає конфлікт, який вирішується шляхом заміни старої форми на нову та зміни змісту

або свідомою діяльністю людини з приведения форми у відповідність з новим змістом. У суспільстві конфлікт між змістом та формою може вирішуватись або соціальною революцією, або за допомогою структурних реформ; у процесі мислення — шляхом розвитку категоріальної структури пізнання: чим повнішим, глибшим і всебічнішим є зміст мислення, тим більш розвинуті і конкретні форми, в яких воно виражається.

Історія пізнання і суспільна практика свідчать, що предмети, речі, явища і процеси дійсності мають зовнішній бік, доступний безпосередньому сприйманню людини, і внутрішній бік, прихований від такого сприймання. Обидва боки діалектично єдині: внутрішній визначає зовнішній, а зовнішній є формою вираження внутрішнього. Так, вартість товару визначається сукупністю суспільно необхідної праці, витраченої на його виробництво, а зовнішньо виявляється через ціну цього товару.

Взаємозв'язок між внутрішнім і зовнішнім боками об'єктів виражається категоріями сутності і явища.

Категорія "сутності" відображає сукупність усіх внутрішніх і необхідних властивостей та зв'язків об'єкта, закони їх функціонування і розвитку; категорія "явища" — зовнішні вияви сутності через масу випадкових властивостей і зв'язків. Так, сутність особистості полягає у відображенні суспільних відносин; демократії — у народовладді, правах людини і свободі особистості; промисловості — у відтворенні товарів і послуг; явищами, відповідно, є справи, вчинки, висловлювання, настрої, переживання індивідів; кількість політичних партій у країні, їхні амбіції щодо державної влади, програми і способи їх реалізації; місткість ринку, співвідношення попиту і пропозицій на ньому, всі зміни в ціноутворенні тощо.

Сутність і явище об'єктивні і діалектично єдині. Сутність існує, а явище суттєве. Сутність виявляєтся в явищах, явища виражають свою сутність. Зміни сутності викликають зміни в явищах. При цьому сутність виявляється в явищах не повністю, а явища не повністю виражають сутність. Якби сутність і явище повністю збігалися, то в людей не було б потреби в науці. Наука за явищами відкриває сутність, а отже, закони і закономірності розвитку об'єктів. їх пізнання не повинно обмежуватися вивченням явищ. Більше того, розуміння явищ неможливе без глибокого проникнення суб'єкта пізнання в сутність об'єктів.

У практиці пізнання іноді категорія "сутність" підмінюється категорією "позірність", що є великою логічною помилкою. Категорія "позірність" відображає лише моменти сутності, випадкові і нестійкі відносини, які сприймаються людиною безпосередньо. У таких випадках нерідко дилетантське сприйняття подається як науковий висновок.

Отже, суб'єктивна діалектика сутності і явища — аналог об'єктивної діалектики. Тому при вивченні об'єктів необхідно за явищами бачити сутність, а в пізнанні — переходити від явища до сутності, а від неї — до більш глибокої сутності й повертатися до явищ, але вже з усім багатством знань про них.

"Можливість" і "дійсність" — це співвідносні категорії, які характеризують два головні ступені в розвитку об'єктів: перша — їх становлення; друга — такі, що об'єктивно існують, предмет, річ, явище як сукупність усіх реалізованих можливостей.

Категорії "можливості" та "дійсності" об'єктивні й діалектично єдині. Можливість з часом стає дійсністю, а дійсність можливістю. Наприклад, економіка держави завжди має можливість бути командно-адміністративною, тоталітарною або ринковою. Кожна можливість містить у собі момент дійсності, а дійсність — можливість бути іншою. У зв'язку а цим у теорії пізнання та практичній діяльності необхідно розрізняти реальні й абстрактні (формальні) можливості. Реальною вважається можливість, для перетворення на дійсність якої е всі умови, наприклад, можливість отримання студентом ВНЗ диплома про вищу освіту. Абстрактною, або формальною, можливістю є та, для перетворення якої на дійсність необхідних умов немає, наприклад, можливість того, що сьогодні Місяць впаде на Землю. Очевидно, що людина повинна орієнтуватися на реальні можливості, а не на формальні.

Отже, згідно з діалектикою, будь-який об'єкт необхідно вивчати в його взаємозв'язках з іншими об'єктами: одиничних і загальних, необхідних і випадкових, причиново-наслідкових і т. ін., а також у розвитку, джерелом якого є "боротьба" протилежностей, механізмом — стрибкоподібний взаємний перехід кількісних та якісних змін, а загальною тенденцією — поступальний рух. Закінченої системи категорій діалектики у філософії поки що немає. Але принципи побудови такої системи відомі. Згідно з принципом відображення, категорії діалектики є узагальненим відображенням реальних зв'язків і відносин у їх розвитку; відповідно до принципу єдності діалектики, логіки і теорії пізнання — категорії діалектики е всезагальними формами буття та пізнання; згідно з принципом відповідності історичного та логічного, категорії діалектики постійно розвиваються. Загальновизнаною послідовністю в становленні та розвитку категорій діалектики є така тенденція. Кожен окремий об'єкт сприймався людиною як одиничне, як те, що до того не зустрічалося. Якщо одиничне задовольняло яку-небудь потребу людини, то воно запам'ятовувалось. Проте цю потребу можуть задовольнити й інші об'єкти. Через їх порівняння людина приходить до усвідомлення "особливого" і "загального". На цьому ж етапі пізнавальної діяльності формувались категорії "якості" та "кількості". Предмети пізнавались перш за все з позицій їх якості. За переходу у пізнанні від одного предмета до багатьох і за їх порівняння з'ясовувалась їх кількісна характеристика.

З розвитком пізнання стала очевидною мінливість якості і кількості в об'єктах. Результат — формування категорій "причини" та "наслідку", їх вивчення показало, що зв'язок причини та наслідку є необхідним. Разом з категорією "необхідності" сформувалась категорія "випадковості". Необхідні зв'язки в науці стали виражатися категорією "закон".

Потім людина усвідомила, що будь-який об'єкт е сукупністю численних властивостей, сторін, зв'язків та відносин. Ця численність набула вираження в категорії "зміст", а структура змісту — в категорії "форма". З поглибленням пізнання людина переконалася, що будь-який предмет є не просто сумою властивостей та зв'язків, а єдиною цілісністю, її вираженням стала категорія "сутності", а зовнішніх виявів сутності — категорія "явище". Дослідження сутності привело до висновку про "боротьбу" протилежностей як джерело її розвитку. Відношення між протилежностями стало позначатися категорією "суперечність". При вивченні руху суперечностей були виявлені заперечення та заперечення заперечення, можливість та дійсність.

Співвідносні категорії діалектики є ступенями процесу пізнання і викопують у ньому світоглядну та методологічну функції.