Розділ 5 БУТТЯ ТА ЙОГО СУБСТАНЦІЇ

Пізнавальна і виховна функції естетичної свідомості очевидні. Естетична свідомість освоює багатство предметно-чуттєвого світу, розкриває його розмаїття, відкриває нове в уже відомих речах, у повсякденному, звичному — незвичайне, а також невідомі ще процеси.

Естетична свідомість формує цілісну особистість. Вона дає можливість пережити життя інших людей як своє і збагатитися їх досвідом, привласнити його, зробити фактом свого життя, елементом своєї біографії.

Серед інших функцій естетичної свідомості актуальні:

• суспільно-перетворювальна і компенсаторна (засіб пробудження соціально-спрямовувальної активності людей, їх чутливості до порушень суспільної гармонії);

• художньо-концептуальна (художник через власні спостереження і розмірковування над життям створює цілісну художню концепцію в музиці, скульптурі, літературі, кіно тощо);

• передбачення (здатність передбачати, прогнозувати майбутнє);

• інформаційна і комунікативна (інформація мовою танцю, живопису, архітектури, прикладного і декоративного мистецтва загальнодоступна, засвоюється легше, ніж інформація мовою слів; естетична свідомість об'єднує людей, прокладає шляхи до взаєморозуміння народів);

• навіювальна (навіювання певного ладу думок і почуттів, майже гіпнотичний вплив па людську психіку);

• гедоністична (надає людям насолоду, робить їх причетними до творчості художника).

У цілому естетична свідомість містить відповіді па запитання про природу й особливості естетичного в системі ціннісних відносин, закономірності диференціації естетичних цінностей, діалектику цінності та естетичної оцінки, сприйняття та естетично орієнтованої практики, значення естетичної активності людини в соціальному та індивідуальному житті, у різних сферах культури, у вихованні й освіті людей. Значне місце в естетичній свідомості займають думки про виникнення художньої діяльності, її структурні і функціональні особливості; зв'язок процесу художньої творчості та її сприйняття людиною; закон художньої діяльності; особливості сучасного етапу естетичного розвитку суспільства і перспективи мистецтва.

До форм суспільної свідомості належать також релігійна, наукова і філософська. У розмаїтті численних релігій і конфесій — світових, національних, родоплемінних, нетрадиційних, неорелігій тощо — релігійна свідомість викопує своєрідну інтегративну функцію. Для всіх релігій ідеї, погляди, уявлення, переконання та ідеали релігійної свідомості аналогічні. їхня специфіка — в ілюзорності, догматизмі й утопізмі. Головна з ілюзій — подвоєння світу людського буття.

Різні релігії аргументують двоїстість світу по-різному, проте сутність цієї ілюзії завжди незмінна. Незмінним залишається також п головний аргумент — якість і комфортність життя людей після смерті цілком визначається мірою дотримання ними в земному житті всіх приписів релігії. Арбітром є тільки сам Бог. Він приймає рішення щодо такого дотримання міри і на свій розсуд визначає, хто ніде в рай, а хто — у пекло.

Тисячі років ця ілюзія функціонує в релігійній свідомості. Зумовлена вопа релігійною вірою — сутнісним компонентом цієї свідомості. Релігійна віра має специфіку: це віра в реальне існування божественних істот, у можливість спілкування з ними і отримання від них матеріальних і духовних благ, що випрошуються в Бога під час молитви, медитації або якось інакше. У різних модифікаціях релігійна віра завжди виражає сутність будь-якої релігії та її головну ознаку. Вона утверджує в людях особисту довіру до Бога як організатора життя, керівника і рятівника людей у всіх конкретних ситуаціях їхнього буття; особисту відданість Богу, служіння йому.

На відміну від буденної, житейської віри людей в кращий "завтрашній день" або в щасливу зустріч з потрібною людиною, релігійна віра є нереальною, фантастичною. Існує вона лише на рівні буденної свідомості. У теоретичній свідомості релігійна віра принципово неможлива. Boнa — абстракція від абстракції. У релігійному абстрагуванні немає конкретного об'єкта. Отже, абстракція перетворюється па ніщо, на небуття, те, чого немає і не може бути, ілюзію.

Водночас релігія і відповідно релігійна свідомість — сучасна реальність. Однак все виразніше виявляється провідна тенденція — секуляризація, тобто тенденція до вивільнення різних сфер суспільства, соціальних груп людей, індивідів, їхньої свідомості, діяльності і поведінки, соціальних відносин та інститутів з-під впливу релігії. Ця тенденція стає тим більш впливовою, чим більша кількість землян оволодіває науковим, діалектико — матеріалістичним світоглядом. Він специфічний вірою в безмежні можливості людського розуму пізнавати і перетворювати світ свого буття, найповніше реалізувати потреби та інтереси людей, що постійно зростають.

Всі форми суспільної свідомості діалектично єдині. Вони віддзеркалюють економічні формації і людство в цілому. Могутня перетворююча сила суспільної свідомості — джерело удосконалення суспільного буття, його еволюції та пріоритетів дії. Для кожної людини суспільна свідомість — фактор її становлення, розвитку та вдосконалення.

5.6. Діалектика та її альтернативи

Діалектика (грец. букв, мистецтво вести бесіду) є сучасною всезагальною теорією розвитку всього сущого (буття, матерії, свідомості тощо), яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах. Діалектика — це розуміння світу і такий спосіб мислення, завдяки яким різні явища, предмети, речі розглядаються через різноманітність їх зв'язків, взаємодій протилежних властивостей і тенденцій, у процесах змін і розвитку. Вона — одна з найдавніших наук. Витоки її беруть початок з історично перших абстракцій. Згідно з твердженням Г. Гегеля, філософія виникла як діалектика, що системно і змістовно збагачувалась на шляху розвитку філософської думки.

Однак діалектика є не тільки всезагальною теорією сущого, а й всезагальним методом його дослідження і вивчення. Як метод теоретичного мислення, вона — сукупність суб'єктивно усвідомлених, об'єктивно зумовлених і практично виправданих прийомів, навичок, вмінь у діяльності людини та людства. Отже, діалектика — це філософська теорія, всезагальний метод і методологія наукового пізнання та творчості взагалі. У пізнавальній та практичній діяльності людей вона виконує світоглядну і методологічну функції.

5.6.1. Поняття, принципи та закони діалектики