Розділ 5 БУТТЯ ТА ЙОГО СУБСТАНЦІЇ

Філософський дуалізм розглядав душу і тіло як незалежні одне від одного начала. Biн теж не зміг пояснити суть взаємозв'язку психічних і фізіологічних процесів у організмі людини.

Матеріалісти минулого в дискусіях з ідеалістами відкидали ідею про надприродний характер свідомості та її субстанціальність і доводили, що джерело свідомості міститься в матерії. Однак вирішити питання, як свідомість виникає в процесі розвитку матерії, їм не вдалося.

Тривалі дослідження свідомості засвідчили, що вона є єдністю психічних процесів, задіяних в осмисленні людиною об'єктивного світу і власного буття. Сучасна наука довела, що свідомість існувала не завжди, вона є властивістю матерії, яка виникла в процесі історичного розвитку та ускладнення її форм. Свідомість не є чимось містичним, надприродним, не властивим природі. Вона споріднена загальній властивості матерії — відображенню. Для того щоб усвідомити сутність цієї властивості, необхідно мати на увазі, що універсальне за своїм поширенням відображення виявляється неоднаково на різних рівнях організації матеріального світу.

Під відображенням у філософії розуміється властивість матерії внутрішньо перебудовуватися внаслідок зовнішнього впливу, відповідно реагувати па нього. Відображення завжди пов'язане зі взаємодією двох і більше об'єктів. Тому його характер залежить як від зовнішніх дій, так і від внутрішнього стану об'єкта, що реагує на дію.

Кожному рівню структурної організації матерії відповідає специфічна форма відображення. Розвиток структури матеріальних систем супроводжується появою нових типів відображення. Сьогодні виокремлюють такі його типи: відображення в живій природі, відображення в неживій природі, відображення в суспільстві.

Нарівні неживої природи відображенню властивий пасивний, некерований характер. Прикладом є ерозія ґрунту, зміни в гірських породах внаслідок землетрусів, усі фізико — хімічні взаємодії.

На рівні живої матерії, але такої, яка ще себе пе усвідомлює, виникає активно-пристосувальне відображення. Воно характерне для рослинного і тваринного світу. У живих істот на цьому рівні з'являється нервова система, органи чуття.

На рівні соціально організованої матерії виникає свідомість — якісно нова форма відображення. її можна назвати активно-перетворювальною. Свідомість людини не тільки відображає об'єктивний світ, а й бере активну участь у його творчому перетворенні.

Отже, сучасна матеріалістична філософія розглядає свідомість як ступінь у розвитку властивості відображення, пов'язану з виникненням людського суспільства. Аналізуючи взаємовідношення матерії і свідомості, ця філософія доходить висновку, що свідомість — це вища, притаманна лише людині, форма відображення об'єктивної дійсності, властивість не усієї матерії, а тільки особливо організованої — головного мозку людини.

Мозок людини — па диво складний об'єкт. За об'ємом він більший, ніж мавп'ячий, у два з лишком рази, а за вагою — у чотири рази. У ньому міститься майже 15 млрд нервових клітин. За годину він "спалює" 5 г глюкози в 3 л кисню. Він здатний зберігати в собі до 10" бітів інформації. Його кора може утворювати до 1О10000 зв'язків (для порівняння: до складу видимої частини Всесвіту входять 1080 атомів). Саме така грандіозна біологічна система стала матеріальним субстратом свідомості.

Кожна з нервових клітин мозку (нейронів) за допомогою відростків (довгих — аксонів та коротких — дендритів) підтримує контакт (через синапси) з тисячами інших, утворюючи у цілому ажурну сітку з незкінченною множиною зв'язків, які поширюються по нервових волокнах аж до нервових закінчень органів чуття. Нервові закінчення, зазнаючи певних дій сигналів, набувають стану збудження, яке відповідними нервами передається в кору головного мозку, де постійно виникають, "розсипаються" і знову утворюються зв'язки між різними її сферами.

Так відбувається взаємодія мозку з зовнішніми предметами, явищами і процесами, унаслідок якої дуже складним і ще не досить вивченим шляхом виникає свідомість людини.

При розгляді проблеми свідомості може постати питання: якщо свідомість невід'ємна від високоорганізованої матерії, якщо вона є її продуктом, точи не є вона різновидом матерії? Саме так розглядали її вульгарні матеріалісти. Вони вважали матерію і свідомість однаковими, рівнозначними, тотожними за значущістю утвореннями. Наприклад, німецький природознавець і філософ К. Фогт (1817—1895) стверджував, що мозок виділяє думку так само, як печінка — жовч.

Ідеї вульгарного матеріалізму не зникли. Своєрідний їх відгук можна помітити в сучасній філософії так званого наукового матеріалізму (Г. Фейгл, Д. Смарт, Р. Рорті та ін.), яка психічне розглядає як підклас фізичного, а відчуття зводить до певного мозкового процесу.

Відповідно до даних природознавства, сучасна матеріалістична філософія цілком відкидає вульгарне трактування свідомості. Хоч свідомість, думка і невід'ємні від матерії, мозку, але їх не можна ототожнювати. Думка — це образ предметів і явищ світу, але не матеріальний, а ідеальний.

Наукова філософія доводить, що форми свідомості виникають у головному мозку людини тільки в результаті дії об'єктивних предметів і явищ, їх властивостей, що діють на органи чуття людини. У результаті з'являються подразнення, які нервовими каналами передаються до головного мозку, де виникають відповідні відчуття, сприйняття і уявлення. На їх основі потім утворюються більш складні форми свідомості: поняття, судження і умовиводи. Всі вони є образами, тобто відображенням, предметів і явищ, які об'єктивно існують.

Отже, визначальною особливістю головного мозку людини є його здатність відображати матеріальний світ в ідеальних образах.

Поряд з вульгарно-матеріалістичним трактуванням свідомості, наука і філософія заперечують також гілозоїзм (грец. матерія і життя). Представники цієї течії у філософії наділяли свідомістю всі рівні і форми розвитку матерії. Наприклад, Б. Спіноза вважав, що свідомість є такою ж всезагальною властивістю (атрибутом) природи, як протяжність, тілесність. Помилковість цієї думки в тому, що в ній недооцінюються якісні відмінності між неживою і живою матерією, передусім мислячою.

Принципово розходяться в трактуванні сутності свідомості матеріалізм та ідеалізм. Абсолютизуючи ідеальність свідомості, представники ідеалізму розглядають її як самостійне начало, тобто незалежне від матерії, мозку.

Справді, ідеальність є не просто властивістю, а сутністю свідомості. Будучи внутрішньою природою свідомості, ідеальне не має кількісних градацій. Воно або є, або його зовсім немає. Людина може знати більше або менше, мати вищу чи нижчу силу інтелекту, однак образи і поняття її свідомості не можуть відрізнятися від образів і понять свідомості іншої людини більшим або меншим ступенем ідеальності. Свідомість не може бути неідеальною. Тут ідеалісти праві. Але цього не заперечує і матеріалізм. Він доводить: ідеальність полягає в тому, що образи, які утворюють свідомість, не мають ні властивостей предметів, що відображаються в ній, ні властивостей нейрофізіологічних процесів, на основі яких вони виникли. Ідеальність свідомості — відображення дійсності у формі знань, емоцій, волі, логічних прийомів і способів теоретичної і практичної діяльності. Вона є результатом і, разом з тим, моментом відношення суб'єкта і об'єкта. Цим визначається одна з вихідних характеристик свідомості — інтенціональність, тобто предметна спрямованість. Ідеальне це сам факт даності об'єкта суб'єкту. В ідеальному об'єкт набуває другого існування у формі суб'єктивного образу, не втрачаючи жодного атома онтологічного (першого) статусу. Ідеальне, висловлюючись фігурально, — цс "предмет", "відчужений" від самого себе, що існує не у власній конкретно-чуттєвій формі, а па основі речовини і процесів мозку (твердість, колір, патріотизм тощо).