Розділ 5 БУТТЯ ТА ЙОГО СУБСТАНЦІЇ

Отже, ідеальне і матеріальне не розділені непереборним бар'єром. Між ними є і відмінності, і зв'язок, і єдність. Тому неможливо абсолютизувати протилежність свідомості і матерії. Ця протилежність абсолютна тільки в межах вирішення основного питання філософії, тобто, питання про тс, що первинне — матерія чи свідомість. За межами цього питання дана протилежність відносна. Її відносність виявляється двояко. По-перше, у тому, що свідомість виникає і розвивається під впливом матеріальних чинників. По-друге, виникнувши, свідомість набуває певної самостійності. Завдяки свідомості людина активно впливає на розвиток матеріального світу, на природне і соціальне середовище, перетворює їх па засадах набутих знань.

Питання про походження свідомості — це питання про те, як у процесі переходу від неживої матерії до живої і від неї до мислячої пасивне відображення перетворилося на активне, вибіркове, і як на засадах останнього розвинулася здатність мислити.

Природознавці давно довели, що жива природа виникла з неживої. За допомогою хімічного аналізу переконливо показано, що неживі матеріальні об'єкти і живі організми складаються з одних хімічних елементів. Виникнення перших найпростіших організмів стало суттєвим результатом ускладнення відображення: властиве неживій природі відображення дійсності перетворилося на якісно нове, біологічне відображення. Найпростішою формою біологічного відображення є подразливість. Boнa властива всім рослинним і тваринним організмам і полягає у здатності відповідати на короткочасні дії середовища.

У процесі еволюції структурної організації матерії ускладнювалися і самі організми, і зовнішні умови їх перебування. Це сприяло процесу перетворення подразливості на чутливість.

Чутливість — це вже психічна форма відображення, яка з'явилася разом з виникненням центральної нервової системи в живого організму і виявляється в здатності розрізняти властивості предметів, що діють па нього, і відповідно реагувати па них. Центральна нервова система — орган зв'язку організму з навколишнім середовищем, що функціонує на основі умовних і безумовних рефлексів. Рефлекс — відповідь організму на дію подразника на основі функціонування нервової системи. Безумовні рефлекси є вродженими стереотипними реакціями тварин на біологічно значущі дії зовнішнього світу і внутрішнього середовища їх організму. Вони забезпечують пристосування до відносно постійних умов і реалізацію основних життєвих процесів: обміну речовин, розмноження та самозбереження. Безумовні рефлекси, матеріальним носієм яких є слияний мозок, у сукупності є в основі інстинктивної поведінки тварин. Пристосування організму до зовнішнього світу завдяки безумовним рефлексам досягається лише у вузьких межах, тому що вони виникають у відповідь на деякі подразнення і мають, як правило, стандартний характер.

Умовні рефлекси — це тимчасові сигнальні реакції, які утворюються в процесі існування кожної тварини, на біологічно індиферентні подразники, але так чи інакше пов'язані з життєво важливими факторами, що викликають безумовні рефлекси. Умовні рефлекси, матеріальним носієм яких є кора великих півкуль головного мозку, утворюються на підставі безумовних і зумовлюють пристосування тваринного організму до мінливих умов зовнішнього середовища.

Нарівні чутливості відображення відбувається в образах (відчуття, сприйняття і уявлення), які відіграють сигнальну роль. У тваринних організмів у зв'язку з цим з'явилась можливість відображати різноманітні явища, причому не тільки за інтенсивністю їхньої дії, а й за якісною відмінністю (колір, форма, запах, смак). У сукупності безумовні й умовні рефлекси утворюють першу сигнальну систему, тобто спосіб регулювання поведінки живих істот у навколишньому світі, властивості якого сприймаються головним мозком у вигляді сигналів або відчуттів, на які безпосередньо реагують органи чуття.

Ускладнення психічної діяльності у вищих тварин зумовило виникнення, за словами видатного російського фізіолога І.П. Павлова (1849— 1936), "елементарного, конкретного мислення", яке стало природною передумовою зародження людської свідомості. Це — наочно-дійове мислення. Його особливість у тому, що труднощі, які виникають у процесі існування тварин, долаються не шляхом дії умовних і безумовних рефлексів, а через різні самостійні маніпуляції з предметами і фізичну зміну конкретної ситуації в процесі розгортання послідовної низки спроб та помилок. Причому все це відбувається на рівні сприйняття і уявлення і, звичайно, за умови повної відсутності свідомої постановки мети і планування дії.

Такого роду психічний процес може бути названий елементарним "мисленням", тому що в ньому виявляються найпростіші операції порівняння, узагальнення, аналізу і синтезу, які дають тваринам можливість виокремлювати суттєві і несуттєві для них ознаки предметів. Наочно-дійове "мислення" тварин безпосередньо зумовлюється необхідністю задоволення біологічних потреб і розгортається в їх психіці доти, доки вони оперують з предметами. Зупинивши дії" вони відразу перестають на них реагувати. Наочно-дійовим "мисленням" володіють не тільки мавпи, а й дельфіни, собаки, птахи, кішки тощо.

У вищих мавп зафіксований більш високий рівень предметно-конкретного "мислення" — початкова фаза наочно-образного "мислення", що виявляється в здатності до фіксації в пам'яті зовнішніх причинно-наслідкових зв'язків і їх використання в новій ситуації для вирішення певного завдання. В основі цього "мислення" — поя яткове оперування образами, а не предметами. Це можливо лите за умови виникнення у мавп зачатків такого психічного феномену, як уява. Наочно-дійове і наочно-образне "мислення" притаманне і людям. Однак у пас воно має незрівнянно досконаліший характер, ніж у вищих тварин.

Так у процесі еволюції живих організмів відбувається розвиток психіки. Але тільки на її вищих ступенях жива матерія набуває здатності мислити. Цією здатністю володіє лише людина.

Отже, відображення — загальна властивість усієї матерії. Свідомість виникла природним шляхом у процесі еволюції форм відображення. Вона — вища форма відображення дійсності, властивість високоорганізованої матерії, тобто головного мозку людини. Свідомість нерозривно пов'язана з матеріальним середовищем, що оточує людину, і без його впливу функціонувати не може.

Сутність свідомості багатоаспектна. її онтологічний аспект полягає в тому, що свідомість вторинна, похідна віл матерії як за джерелом, так і за способами і формами функціонування; гносеологічний аспект — у тому, що свідомість є вищою формою відображення, суб'єктивним образом об'єктивного світу; природничо-науковий аспект — у тому, що свідомість є властивістю особливо організованої матерії, тобто головного мозку людини (свідомість є там і тоді, де і коли функціонує головний мозок людини); соціально-історичний аспект — у тому, що свідомість є результатом соціалізації людини, прогресу людини і суспільства.

5.4. Роль праці, мови і суспільного характеру життя у формуванні та розвитку свідомості

Вирішальними чинниками у виникненні людини, становленні та розвитку її свідомості є праця, членороздільна мова і спілкування.

Розробка трудової теорії формування людини належить Ф. Енгельсу, її основні положення викладені в його творі "Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину".

Історія становлення людини та формування її свідомості нараховує сотні тисяч років. Вона розпочалася з виготовлення і використання первісною людиною найпростіших знарядь праці та постійно розвивалася в процесі ускладнення праці та спілкування людей. Людина взаємодіяла З предметами природи, пізнавала їх властивості, порівнювала, виокремлювала загальне, суттєве, необхідне. Це сприяло розвиткові мозку як органу свідомості. Він почав удосконалюватися слідом за розвитком руки як органу праці. Саме рука як "сприймальний" орган, що безпосередньо торкається речей, давала повчальні уроки не тільки мозку, а й іншим органам чуття, наприклад, зорові. Рука, що активно діяла, навчала голову думати, перш ніж стала знаряддям виконання волі голови, яка наперед планує практичні дії.

У процесі розвитку трудової діяльності, насамперед, удосконалення руки, збагачувались дотикові відчуття, формувався слух, здатний сприймати нюанси звуків людської мови. Логіка практичних дій фіксувалася в голові і перетворювалася на логіку мислення. Людина вчилася думати. І перш ніж розпочинати справу, вона вже могла уявити і її результат, і спосіб здійснення, і засоби досягнення цього результату.

Отже, ключ до розгадки походження свідомості полягає в праці. Спочатку була справа. Оббиваючи лезо своєї кам'яної сокири, людина водночас відточувала "лезо" своїх розумових здатностей.

Праця завжди була і залишається суспільною. Первісні люди мусили спільно добувати засоби існування, захищатися від ворогів, боротися зі стихійними силами природи. Ці обставини зумовили потребу в спілкуванні, її реалізація спричинила виникнення членороздільної мови.