Розділ 5 БУТТЯ ТА ЙОГО СУБСТАНЦІЇ

Перший отримав назву етапу наочно-чуттєвого уявлення про матерію. Він охоплював безліч філософських шкіл і течій стародавнього світу, особливо античної Греції. Основою речей і космосу вважались ті чи інші першооснови (стихії) природи, які мали життєве значення, були поширеними і сприймалися наочно-чуттэво. Наприклад, Фалес доводив, що такою першоосновою є вода.

Другий етап називається фізикалістським, оскільки він базувався на фізичних уявленнях про зміст і структуру матерії. Зародився цей етап ще в античності, а розквіту досяг в епоху Нового часу. Його видатними представниками були: Ф. Бекон, Р. Декарт, Дж. Локк, П. Гассенді, І. Ньютон, М. Ломоносов, Д. Дальтон, К. Гельвецій, П. Гольбах та ін. Вони доводили, що матерія — це атоми або сукупність загальних властивостей речей. Так, за Ф. Беконом, кожна річ складається з певної кількості неподільних і простих властивостей — твердості, тяжіння, проникності, легкості. Згідно з Р. Декартом, природа матерії полягає в одній лише протяжності. Дж. Локк вважав, що сутність матерії утворюють дві вічні та незмінні властивості предметів — протяжність і щільність.

У межах механістичних поглядів Г. Галілея та І. Ньютона визначальною ознакою матерії була маса як особлива властивість макротіл. Оскільки маса виявляється у вигляді ваги, остільки головною ознакою матеріальності тіл вважалась на той час (аж до кінця XIX ст.) саме вага. Зрештою, матерія ототожнювалася з масою, носіїв якої розглядали як неподільні атоми.

Можна навести й інші цікаві погляди на матерію відомих філософів тієї епохи. Усіх їх поєднувало одне — їхні міркування стосовно сутності та змісту матерії були певним кроком уперед порівняно з розумінням її античними мислителями. Однак і ці погляди не були позбавлені недоліків. Головний з них — підміна матерії як субстанції речей їх загальною якістю, тоді як субстанція і якість — це різні характеристики буття.

Цей недолік у трактуванні матерії чітко виявився наприкінці XIX — початку XX ст., у період революції у фізиці, коли стала відомою мінливість атомів та їх здатність спонтанно розпадатися, виділяючи при цьому тепло і випромінюючи електрони, альфа-частинки та електромагнітні хвилі. Стало зрозуміло, що маса електронів змінюється залежно від швидкості їх руху. Оскільки матерія ототожнювалася з неподільністю атомів, з їх незмінною масою, остільки експериментальне підтвердження подільності атомів і мінливості їх маси спричинили розгубленість фізиків. Багато хто з них став твердити, що "атом дематеріалізується, матерія зникає". У результаті виникла необхідність поглибленої та всебічної інтерпретації поняття "матерії"". Настав третій, філософсько-гносеологічний, етап у формуванні і розвитку цього поняття. Застосувавши діалектику до його вивчення, філософія дійшла висновку, який В. Ленін сформулював так: "Матерія є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що дана людині в її відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них"1. До позитивних моментів цього визначення можна віднести те, що воно оголошує поняття матерії філософською категорією, а об'єктивну реальність — її головною властивістю, стверджує пізнаванність матерії та показує шляхи її вивчення.

Четвертий етап — субстанційно-аксіологічний (ціннісний). Він сформувався в середині XX ст. у результаті розвитку філософської думки та синтезу різноманітних стратегій дослідження матерії. Всі досягнення в цих дослідженнях, всі відомі науці та практиці форми і види матерії сьогодні розглядаються як загальнолюдські цінності, а за їх подальшого вивчення пріоритетною стала методологія діалектико-аксіологічного підходу.

Із сучасного уявлення про сутність і зміст матерії випливають її основні властивості: об'єктивність, вічність, нестворенність, багатоякісність, системність, структурність, самоорганізація, взаємодія, відображення та ін.

Якісна нескінченність матеріального світу полягає в невичерпності форм і видів предметної реалізації матерії. Наука відкрила і ще відкриє багато нового, дивовижного в структурі матерії, але вже сьогодні достовірно відомо, що матерія дискретна.

На засадах генетичного принципу у філософії виокремлюють неживу (неорганічну), живу (органічну) та соціально організовану (соціум) матерію. Кожен з рівнів має підрівні. У неживій матерії — це субмікроелементарний, мікроелементарний, ядерний, атомарний, молекулярний, макроскопічний, планетарний, галактичний, метагалактичний.

Відповідно до сучасних наукових поглядів, глибинні структурні підрівні неживої матерії представлені об'єктами мікроелементарного характеру. Це насамперед елементарні частинки. Вони мають одночасно і корпускулярні, і хвильові властивості, а закономірності їхнього руху, які вивчаються квантовою фізикою, відрізняються від закономірностей руху макротіл, що описуються в класичній фізиці. Наприклад, електрон має масу, заряд, магнітний момент, спін, здатність разом з античастинкою перетворюватися на фотон.

Має певні підрівні організації матерії і Земля як планетарний об'єкт: кристали, мінерали, гірські породи — геологічні тіла геосфери (ядро, мантія, літосфера, гідросфера, атмосфера) та проміжні структурні утворення.

Мегасвіт містить у собі міжзоряне поле і речовину, які концентруються в такі згустки, як зірки з планетами (пульсари, "чорні дірки"), зіркові скупчення — галактики, квазари. Розповсюдженими в космосі є міжзоряний газ, пилові галактичні і міжгалактичні туманності тощо.

В основі матеріальних систем і структурних рівнів матерії лежать фізичні види реальності: речовина і поле. Речовина — це вид матерії, який складається з частинок, що мають певну масу спокою. Це фактично всі матеріальні системи — від елементарних частинок до метагалактичних утворень. Наявність речовини є одним з виявів дискретності матерії.

Поле — це матеріальне формування, якому не притаманна маса спокою, а властива лише маса руху, що залежить від енергії квантів. Тому матерія не тільки дискретна, а й неперервна. Наукою відкриті різні види полів — гравітаційне, електромагнітне, ядерне і т. ін. Вони пов'язують частинки матерії, дозволяють їм взаємодіяти й існувати. Так, без полів тяжіння ніщо не об'єднувало б зірки в галактики, а саму речовину — в зірки. Взагалі всі тіла перестали б існувати: без електричних та магнітних полів ніщо не пов'язувало б атоми в молекули, а електрони і ядра — в атоми.

Квантова фізика виявила відносність розмежування між полем і речовиною. Наприклад, електромагнітне поле уявляється як система фотонів, а гравітаційне — як система гравітонів — гіпотетичних частинок, існування яких передбачається квантовою теорією. Водночас і частинки речовини — електрони і позитрони, мезони та ін. фізика розглядає як кванти відповідних полів (електронно-позитронного, мезонного тощо).

Окрім речовини і поля, є інші фізичні види матерії. Особливими видами матерії є плазма і фізичний вакуум. Останній визнається сьогодні найфундаментальнішим видом фізичної реальності. Нещодавно фізики відкрили частинки, які за масою дорівнюють масі протона, але заряд у них не позитивний, а негативний. їх назвали антипротонами. Незабаром були відкриті й інші античастинки. Серед них виявлено антинейтрони. На цій підставі висунуто припущення про існування у фізичному світі поряд з речовиною також і антиречовини. Це теж матерія, тільки іншої структурної природи. Ядра атомів антиречовини гіпотетично складаються з антипротонів і антинейтронів, оболонка атома — з позитронів.

Сучасна фізика безпосередньо підійшла до встановлення існування антиполя, про що свідчить відкриття існування антинейтрино, які можна кваліфікувати як частинки антиполя. Питання про існування антиполів поки що залишається дискусійним, але висновки, що випливають з цієї гіпотези, вже мають не окреме, а всезагальне значення, оскільки стосуються загальної картини світу.

У сучасній літературі багато пишуть про так званий антисвіт. Припускають, що поруч зі світом, котрий існує на основі речовини і поля, є світ, який складається з антиречовини та антиполя. Чи існує антисвіт, покаже розвиток науки. Але не можна замінювати поняття "антисвіт" поняттям "антиматерія", як іноді трапляється. Які б види фізичної реальності не відкрила наука — все це буде матерія. Тому правильним терміном для позначення такого гіпотетичного феномена буде — "антисвіт", а не "антиматерія".

Отже, нежива природа невичерпна, різноманітність її об'єктів нескінченна. Але ця різноманітність не хаотична, а впорядкована. Результатом її еволюції є виникнення на планеті Земля живої природи. Сталося це, як доводять вчені, приблизно 3,5 млрд років тому.

Жива природа представлена такими рівнями матерії: доклітинний (ДНК, РНК, білки), клітини, багатоклітинні організми, види і популяції, біоценози, біосфера.