Розділ 1. Філософія в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї

Головна категорія філософи джайнізму, що висловлює мету духовних пошуків її представників, які подібно до більшості мислителів Стародавньої Індії прагнули віднайти шлях звільнення від сансари. К. — абсолютне сприйняття і розуміння усього, що відбулося, відбувається та відбудеться. Це тотальна присутність звільненої дживи, протяжність якої дорівнює безмежній протяжності Всесвіту. Збагнути сенс найвищого рівня безпосереднього осягнення дійсності Всесвіту без того, аби не звільнитися від ув'язнення кармою, можливо лише умовно. Кожен предмет, з погляду джайністів, має незліченну кількість ознак: позитивних та негативних. Позитивні - ті, що властиві предметові протягом часу його існування. Негативні - ті, що йому не притаманні й відрізняють його від інших. Кількість негативних ознак одного предмету дорівнює незліченній кількості позитивних ознак усіх інших предметів об'єктивної реальності Тому, джайни стверджували, що той, хто цілковито пізнає щось одне, насправді пізнає увесь Всесвіт. Але лише кеваліни спроможні до такого досконалого осягнення, тобто до справжнього абсолютно безпосереднього пізнання.

КОНФУЦІАНСТВО

КОНФУЦІЙ

(Кун Фу-цзи) (552/551-479 до н. е.) - засновник конфуціанства. Головним класичним джерелом для реконструкції поглядів К є створений учнями запис його висловлювань — "Лунь юй" ("Бесіди та промови"). Головною темою філософських розмислів К була проблема суспільної злагоди та образ цзюнь цзи (шляхетної людини). К. стверджував, що управляти народом за допомогою примусу та насилля не результативно, натомість, він наполягав на необхідності культивувати моральнісність та виховувати прагнення до самовдосконалення в усіх людях незалежно від соціального стану. Цзюнь цзи, за визначенням К., у першу чергу має володіти такими чеснотами: жень (людинолюбством), лі (дотримування ритуалу), чжи (знанням), почуттям обов'язку, а також відданістю, синівською шанобливістю, правдивістю, обережністю, скромністю та безкорисливістю. Термін жень зазвичай перекладають як "людинолюбство", "людяність", "гуманність", "доброзичливість", а ієрогліф, яким його записують, складається з двох знаків: один має значення людина, інший — два. Означуване ним поняття охоплює такі значення: співчутливість, милосердя, доброта, чемність, стриманість, альтруїзм. За визначенням К. Дао - тотальна етична норма, що розгортається у часі і здійснюється людьми. Його віднаходження, полягало для К., у набутті такої стійкості у виконанні Веління Неба, аби уподібнитись святим мудрецям давнини, які осягнули чжи. "Золоте етичне правило Конфуція" традиційно формулюють так: "Те, чого я не хотів би для себе, я не стану завдавати іншим". Цзюнь - цзи мусить бути обережним у своїх діях, адже "обережна людина рідко помиляється".

ЛАО-ЦЗИ

ЛЕГІЗМ

Фа цзя - школа законників - один з найпотужніших філософських напрямів Стародавнього Китаю. Автентична назва школи, походить від ієрогліфу "фа" - закон, а латинська назва- від родового відмінку "lex" ("legis"), що має таке ж саме значення. Вчення легістів не має канонізованого уявлення про визнаного засновника-учителя. Ключові положення філософські доктрини цієї школи було сформовано в IV ст. до н. е. В "Історії ранньої династії Хань", яка містить першу кит. бібліографію, вказано лише, що цей напрям філософії було створено невдоволеними чиновниками, які прагнули удосконалити спосіб організації бюрократичного апарату. Першим з відомих і видатних лепетів (або як іноді визначають -протолегістів) називають Гуань Чжуна (помер у 645 до н. е.). Більшість дослідників схильні вважати найвпливовішим із засновників цього напряму Шан Яна (390-338 до н. е.), а найбільш знаним представником Хань Фей-цзи (бл. 280-233 до н. е.). Головним аргументом на користь цієї тези є те, що твори інших, зокрема Шень Бу-хая (385-337 до н. е.), збереглися лише фрагментарно, і їх зміст не містить потужного ідейного потенціалу, що був би репрезентований у подальшій історії Л.. Крім того, саме Шан Ян спромігся максимально успішно втілити власні ідеї у реформуванні апарату державного управління в царстві Цинь. І саме це царство стало в подальшому основою імперії Цинь Ши-хуанди (259-210 до н. е.) та традицій державництва в Китаї протягом тисячоліть. Головним предметом критики з боку Л. стали популярне в ті часи конфуціанське уявлення про першочергове значення лі (ритуалу) та гуманістичні ідеали Конфуція. Л. сповідував, що суспільна злагода має спиратися на фа — закон, тобто на страх народу перед неминучістю покарання. Вони категорично відкидали дієвість апеляції до совісті та порядності людей і звинувачували конфуціанців у злочинному поширенні оманливих ідей. Єдиним ефективним способом управляти державою ідеологи Л. вважали систему покарань та винагород, причому останні, на їх думку, завжди мусили бути в меншості. Одним з важливих факторів його становлення були інтелектуальні диспути, що точилися у так званому "Палаці наук", або академії в царстві Ци, фінансованої правителем. У цьому осередку були зібрані представники різних філософських напрямів. Протягом історії Л. тривала його затята й відкрита боротьба з конфуціанством та моїзмом. Більшість лепетів обіймали високі посади у різних кит. царствах епох Чуньцю і Чжаньго, та за імперії Цинь. Найбільш радикальним лепетом називають Гуань Чжуна, який на початку формування цієї школи визначав закон як те, чому має підкорятися навіть правитель, але у подальшому ця думка підтримки не отримала, й усі інші представники цього напряму визнавали імператора єдиною "вільною від закону" людиною. За іменем цього мислителя було названо один з най-відоміших філософських трактатів Стародавнього Китаю "Гуань Цзи" (переважно IV—ІІІ ст., до н. е.). Головна особливість цього тексту -синтез вчень усіх наявних у той час філософських шкіл та різноманітних соціально-політичних, історичних, природничих знань, цілісність якого забезпечена домінуванням легістської спрямованості аргументації усіх постулатів. Проявом зазначеної специфіки стало постулювання того, що закон є похідним від об'єктивних етико-ритуальних наративів (влив конфуціанства), які залежать від нескінченного Дао (вплив даосизму). Ідеальний правитель має, у першу чергу, через дотримання законів слідувати Дао, а не власним забаганкам та прагненням. Значну увагу в "Гуань Цзи" приділено вченню про Дао, що містить уявлення про його конкретизацію, універсальну субстанцію та процес утворення розуму і найвищого духовного стану всевідання. Тому не дивно, що цей твір іноді визначали як переважно лаоський. Проте теоретичний вплив даосизму на Л. мав досить специфічний характер. Шень Дао запропонував тлумачити справедливий юридичний закон, втіленням природного закону Дао. Такий закон, на його думку, бездоганно регламентуватиме обов'язки та права людей, визначатиме їх стосунки з державою. Але Чжуан-цзи визначав погляди Шень Дао негативним прикладом цілком хибного тлумачення Дао та природи людського знання. Шень Бухай, автор фрагментарно збереженого "Шень-цзи" (іноді припускають, що автором цього трактату є Шень Дао), стверджував, що тільки мудра влада правителя може забезпечити суспільну гармонію та злагоду. На відміну від конфуціанців, цей мислитель наголошував, що правитель має орієнтуватися не на догму традиції або етичні ідеали, а на користь для держави та на цілісну й продуману стратегію її розвитку. Продуманість адміністрування країни повинна підсилюватись неухильною реалізацією підлеглими приписів закону, байдуже чи через примус чи завдяки добровільній згоді. Правитель мусить культивувати в собі незворушність і витримку, аби викликати у своїх підданих корисне для держави почуття шанобливого страху. Також йому належить дотримуватись принципу недіяння, що, вперше сформульований даосами, був витлумачений Шень Бухаєм досить самобутньо. По-перше, він наголосив на необхідності його зовнішньої реалізації, тобто, на тому, що правитель має справляти враження людини, яка нічого не прагне. По-друге, він вказав, що дотримання цього принципу дозволить правителеві знати все й усе контролювати. Головним обов'язком чиновника є сповивання свого кершника про усі відомі йому події, а також завжди узгоджувати з приписами законів усі свої дії. Відповідно правитель має стати єдиним центром інформаційних потоків у країні та єдиною особою, яка володіє правом вносити зміни до її законів. Отже, без його згоди та відання ніщо у царстві не відбуватиметься. Для того, аби уникнути спотворення інформації в процесі її передачі, Шень Бухай пропонує дотримуватись визнаного конфуціанцями принципу чжен-мін ("виправлення імен"). Деякі дослідники припускають, що параграф "Лунь юй", де наведено цей принцип, було привнесено у цей твір значно пізніше за його створення, й тому не виключено, що не Шень Бухай запозичив його у конфуціанців, а навпаки. Легіст визначив імена "нитками" з яких утворено "сітку-лад" Піднебесної. Тому реалізація прагнення виправити щось у способі організації суспільства має розпочинатися з "виправлення імен". Ім'я - основа ідентичності індивіда, що визначає коло його обов'язків, та гарантія здійснення закону. Адже для того, аби був вірно витлумачений припис закону у кожній конкретній ситуації, її учасники мають мати імена, тобто бути адекватними юридичному понятійному апарату. Вочевидь тому, буквальний переклад назви створеної Шень Бухаєм доктрини "сін мін" - "покарання і їх назви". Крім того, ім'я фіксує коло компетенції людини, і є основою розподілу праці у країні. Кожен має виконувати виключно власну функцію, гарантуючи, що суспільство не порине в сум'яття і не буде дезорганізовано через випадкову сваволю та ініціативу індивідів, які вирішать змінити сферу діяльності.

ЛІ

Одна з найважливіших категорій філософії Стародавнього Китаю, яка означує дію, що має сакральне значення, форму складної символічної поведінки. Зазвичай, цей термін перекладають як "пристойність", "стриманість", "культурність", "етикет", "церемонія", "обряд", "ритуал". Мета дотримання Л., згідно конфуціанства, — це збереження і відновлення світової гармонії шляхом неухильного дотримання всіх канонів, що для предків відкривалося Небом. Здійснення Л. вважалося необхідним обов'язком кожного суб'єкта державного управління, і в першу чергу - імператора. Світоглядне значення Л. можна тлумачити як сенс ладу Піднебесся, що має підтримуватись людиною. Небо передбачає, але не детермінує абсолютно, тобто потрібна участь людини в реалізації його задуму. Через переконання, що кожна дія резонує на рівні всезагальності, на думку конфуціанців, люди мають обмежену здатність передбачення наслідків своєї активності та мусять довіритись авторитету пращурів, яким було відкрито Л., і які власним досвідом довели його незаперечну правильність та виклали в канонічному "Лі-цзи". Якщо людина не вчинить так, як звеліло Небо, і не виконає Л., то матиме місце порушення світової гармонії, що призведе до природних та соціальних катаклізмів, але ці біди не слід розуміти як покарання. Лише завдяки мудрості Неба людина може сподіватися не вчинити помилок та не спричинити зло. У міркуваннях мислителів Стародавнього Китаю не присутнє виразне суб'єкт-об'єктне розрізнення. Самосвідомість інтегрована до цілісного "ми" Піднебесся. Л., таким чином, постає джерелом гармонії у піднебессі, а його невиконання спрямовує усі людські дії в занурення у безлад і хаос. Виконання Л., на думку Конфуція — не лише засіб конструктивної участі у всіх взаємопов'язаних подіях Піднебесся та їх впорядкування, але й процес поступового якісного покращення рівня моральності індивіда та досягнення рівня цзюнь цзи.

МАНАС

МЕН-ЦЗИ

МІМАНСА

(санскр. - міркування, дослідження) - даршана астіки, засновником якої визнано мудреця Джайміні автори "Міманси-сутри" або "Джайміні-сутри" (ІІ ст. до н. е.) Ключовою темою розмислів представників М. є розуміння Вед (у першу чергу Упанішади). Мислителі М. зосередили увагу на дослідженні питання про одвічний первинний звук (шабда), що на їх думку є основою істинної дійсності Вед. Виконання жерцем ведичних гімнів визнається знаряддям унаочнення їх вічного звучання, подібно сонячному промінню, що висвітлює речі але не творить їх. Метою людського життя представники М. визнавали виконання дгарми, що є джерелом подолання негативної карми та звільнення від сансари. В ранній М., на противагу її більш пізньому періоду та решті даршан астіки, присутнє уявлення про ідеальний світ безсмертних богів (аналог раю), до якого потрапляє людина, що виконала дгарму і очистила карму. Для М., жертвопринесення - це дія, що поєднує та відтворює внутрішній динамізм Всесвіту, відновлює баланс суперечних сил. Тобто, замість поширеного у сучасності, тлумачення жертви дарунком богам, що приноситься з метою отримання їх допомоги, у культурі Стародавньої Індії, воно постає як необхідна складова світової гармонії. Найбільш яскравим аргументом на користь такого розуміння є ріґведичний "Гімн Пуруші", де процес постання світу і людей у ньому, пояснюється як результат принесення у жертву пуруші. Останній, у даному контексті (не варто плутати з тлумаченням у санкхі), постає як прапращур колосальність якого вимірюється всесвітнім масштабом, всезагальний дух, всезагальний життєвий принцип. Його жертва необхідна і життєдайна. Світ тлумачиться подібно до годинникового механізму, він потребує обрядової дії — жертвоприношення, який не є природно необхідним, але без нього відбуватиметься порушення світової гармонії. Подібно до більшості даршан Стародавньої Індії, в М. розрізняється два різновиди пізнання - безпосереднє та опосередковане. В безпосередньому пізнанні виокремлюють дві стадії: невизначене (усвідомлення того, що предмет пізнання існує) та визначене (визначення предмета через родове поняття). Згідно М. світ складається з ану (атомів), що, на противагу даршанам вайшешика і ньяя, мали досить суперечливе визначення. Зокрема, мислителі М. мали сумніви у їх вічності. У вченні М. було визнано максимальну для тогочасного інтелектуального дискурсу кількість праман, тобто джерел пізнання істини: сприйняття, умовивід, авторитетне свідчення (одкровення), порівняння, постулювання та не сприйняття (додана у пізній М.). Вчення М. цілком гармонійно поєднується з поглядами представників даршани.

МОЇЗМ

МОКША

(санскр. moksa, від кореня "тис" - залишати, покидати, звільнятися, через "мокш" - бажати звільнення) поняття філософської культури Стародавньої Індії, що дає пояснення і визначення уявлення про остаточне звільнення від сансари. М., як одна з чотирьох цілей людського життя, перевершує три інші (артху, або матеріальний добробут; каму, тобто чуттєві радощі; дгарму, або морально-релігійний закон). Це поняття переважно використовували мислителі даршан астіки.

МО-ЦЗИ

НАСТІКА

НІРВАНА

НЬЯЯ