Розділ 1. Філософія в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї

Уявлення про сансару вплинуло також на засади темпоральної Ідентичності мислителів Стародавньої Індії. Дивовижно недбале з погляду європейської традиції, ставлення до хронології яскраво репрезентоване в епічних поемах "Рамаяна" і "Магабгарата". У максимально загальному значенні епос (у перекладі зі старогрец. — слово, повідомлення) - це розповідь про події, що нібито відбулися в минулому. Як засвідчив досвід, досить часто епічні твори мали колосальне позитивне значення для історичних досліджень стародавності, але фактично всі спроби використати зміст "Рамаяни" і "Магабгарата" для відтворення подій інд. історії зазнали поразки. Час як світоглядна категорія Стародавньої Індії позбавлений лінійності й телеологізму, адже він — властивість сансари, а звільнення від неї є одночасним звільненням і від часу.

Натомість культурі Стародавнього Китаю властиве шанобливе та уважне ставлення до відтворення і збереження відомостей про минуле. Хронологічна точність — невід'ємна складова тогочасних історичних записів. Поясненням означеної специфіки є властиве кит. культурі тлумачення подій з життя пращурів в якості джерела достовірного знання про те, як належить чинити в майбутньому. Зокрема, за Конфуцієм слід розрізняти знання вроджене, тобто відкрите лише святим мудрецям, та отримане під час вивчення канонічних книг. Останні містять опис вчинків мудрих пращурів, їх висловлювання, поради і повчальні історії. Але те, що в них бракує вичерпних, доконаних пояснень і обґрунтування викладених постулатів, — не випадковість. Конфуцій, як відомо, визначав своє вчення відродженням мудрості древніх, і лише останні визнавалися ним достовірним джерелом дійсного знання. Тому, якщо святі мудреці не вважали за потрібне давати відповіді на ті чи інші питання і залишили без розгляду деякі теми, то цзюнь-цзи (шляхетній людині) належить лише погодитись з їх настановою. Крім цього, філософській культурі Стародавнього Китаю було властиве "прагматичне" пізнавальне налаштування. Тобто, цінним визнавалося таке знання, дотримання якого на практиці забезпечувало найкращі для суспільного і світового ладу результати.

Історико-філософська реконструкція філософії Стародавньої Індії передбачає передусім звернення до ведичного, епічного та класичного періодів її розвитку. Першоджерелами для такої розвідки є Веди, "Магабгарата", сутри і піастри (коментарі) даршан санкх'я, йога Патанджалі, міманса та веданта, канонічна література буддизму, джайнізму, а також ("Зібрання всіх існуючих теорій"), автором якої вважають ведантиста Шанкару (VIII-IХ ст.); "Шаддаршана-самуччая" ("Зібрання шести філософій") джайніста Харібхадри (IХ-Х ст.); "Сарва-даршана-самграха" ведантиста Мадгавачар'ї (XIV ст.)

Дослідження філософської спадщини Стародавнього Китаю передусім полягає у зверненні до епохи Чжаньго ("Царств, що воюють одне з одним"), часів постання імперії Цинь та встановлення панування династії Хань. Першоджерелами для такої розвідки є канонічні тексти "У цзін", найзначніші твори конфуціанців — "Лунь юй", "Мен-цзи" та "Сюнь-цзи"; даосів - "Дао-де цзш", "Чжуан-цзи", "Ле-цзи", "Тай пш цзін", "Баопу-цзи"; моїстів - "Мо-цзи"; легістів — "Гуань-цзи", "Шень-цзи", "Шанцзюньшу", "Хань Фей-цзи".

Г. В. Бокал

АВІДЬЯ

(букв. - відсутність знання, невідання) - в інд. філософії поняття, яке означає незнання, котре складає причину, "корінь" (муку) недійсного сприйняття світу, вихідну "затуманеність" свідомості, що перешкоджає осягненню сутності буття. В Упанішадах А. протиставлена атману в опозиції "незнання - знання", "неповне, спотворене знання - абсолютне знання, яке розкривається у звільненні". При цьому передбачається, що А. являє собою знання множинне, тоді як високе знання (відья), тотожне атману, виступає єдиною і цілісною реальністю, в якій більше не розрізняються суб'єкт, об'єкт і сам акт осягнення. Роздрібнена А. немовби відображає розмаїття і відповідає йому; як тільки А. перестає існувати, весь емпіричний світ стає недійсним. А. може виступати як певна сфера існування світу психічних властивостей живих істот. Ця сфера підкоряється дії карми і включає всі об'єкти, які визначають діяльний і пізнавальний досвід людини.

В. В. Ільїн

АДЖИВА

АНУ

АСТІКА, НАСТІКА

(санскр. - він є, існує, та - заперечна частка) - поняття, що відображають традицію поділу даршан Стародавньої Індії за ознакою визнання або невизнання ними сакрального статусу Вед є сьогодні загальновизнаною. Згідно з означеною класифікацією, класичні даршани ньяя, вайшешикау санкх'я, йога Патанджапі, міманса і веданта належать до А. (із санскриту), тобто даршан, що визнають авторитет Вед як неспростовного одкровення, та стверджують дійсність трансцендентного. Даршанами

Н. визначають джайнізм, буддизм, чарваку і локаяту. Окрім невизнання авторитету Вед ці даршани об'єднує відмова вважати, що варновий розподіл є визначальним в оцінці можливостей людини досягти звільнення. Також важливим є те, що представники цих даршан ігнорували обрядовість індуїзму та радикально переглянули значення багатьох фундаментальних ведичних понять. Перш ніж викласти власне бачення, тобто даршану, мислителі Стародавньої Індії прагнули дослідити способи аргументації поглядів інших. Кожен умовивід ретельно аналізувався, кожне доведення вивірялося щодо можливої наявності у ньому суперечностей. Таким чином, була створена ситуація специфічного наукового дискурсу, призначенням якого була здатність зрозуміти інакший погляд й одночасно відстояти та аргументувати власний. У першу чергу мислитель мусив окреслити й визначити аргументацію опонентів й сформувати відправну основу для власних міркувань (пурвапакша). Далі він мав здійснити спростування з'ясованого (кхандана) й наново викласти вчення опонентів вже з урахуванням заперечень, створивши висновок. Лише після виконання цієї процедури мислитель здобував право відстоювати власну позицію.

АТМАН

"БҐАҐАВАТҐІТА"

БРАГМАН

(санскр., спочатку - молитва) - фундаментальна категорія даршан астіки. Має декілька ключових значень: ім'я одного з головних богів Стародавньої Індії, основа назви частини Вед, філософська категорія та назва найшановнішої з варн. Лише представники варни Б. мали право і вміння (що передавалося у спадок шляхом тривалого навчання) читати Самхіти, і тому перші коментарі до них отримали таку назву. Найскладнішим серед філософських питань актуалізованих в Упанішадах є стосунок між Б. та атманом. На грунті його розробки відбулося становлення і розвиток філософських вчень даршан міманса та веданта. Спроби відшукати еквівалент інд. філософської категорії Б. у європейських мовах є лише умовно успішними. Переважно, для пояснення ЇЇ значення вживають поняття: Бог, Абсолютна Особистість, достеменна реальність, найвища реальність, абсолютна єдність, Абсолютний Дух.

БУДДА ШАК'ЯМУНІ

БУДДИЗМУ ФІЛОСОФІЯ

ВАЙШЕШИКА