Розділ 1. Філософія в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї

Історія філософії

(санскр. - особливе, відмінне) - даршана астіки заснована мудрецем Улукою, що мав прізвисько Канада ("той, хто поїдає зерна"). В першоджерело -"Вайшешика-сутра". Згідно вчення мислителів В. світ об'єктів слід передусім розглядати за допомогою таких падартх (категорій): драв'я (субстанція, первинна сировина), гуна (якість, складова), карма (дія, універсальний причинно-наслідковий закон, джерело відтворення сансари), саманья (загальність, спільність), віїпеша (особливість, відмінність), самавая (істотна невіддільна властивість) та абгава (небуття). Найбільшу увагу засновник цієї даршани приділяє категорії особливості, що мовою санскриту звучить як віїпеша, звідси і назва його вчення. Драв'я, згідно "Вайшешика-сутри", має такі складові (прояви): земля, вода, вогонь (світло), повітря, етер (акаша), час, простір, атман (самість), манас (орган завдяки якому атман присутній у речах зовнішнього світу). Перші чотири - предмети тілесного сприйняття та являють собою сукупності різноякісних вічних ану (атомів). Завдяки присутності атомів землі можливе чуття запаху, вода обумовлює чуття смаку, вогонь викликає бачення кольорів, а повітря уможливлює чуття дотику. Завдяки усюдисущій присутності етеру відбувається поширення звуків, а живі істоти мають слух. Час і простір є основою та предметами сприйняття "внутрішнього". Складовими (проявами) гуни, визнано: колір, смак, запах, дотик, число, розміри, роздільність, з'єднання та роз'єднання, дальність та близькість, інтелект, щастя, страждання, бажання, ненависть, зусилля. Складовими (проявами) карми у В. визначали: кидання вгору, кидання вниз, стиснення, розширення, пересування. Розрізнення між найменуваннями драв'ї, гуни та карми, згідно "Вайшешика-сутри", забезпечується: істинно сущим, невічністю, наявністю драв'ї, результатом, причиною, наявністю подібності та відмінності. Вчення В. цілком гармонійно поєднується з поглядами представників даршани ньяя. В ньому, так само як і в ньяї, визнано чотири прамани: сприйняття, умовивід, одкровення або авторитетне свідчення та порівняння або подібність.


ВЕДАНТА



ВЕДИ


(санскр. veda - знання, відання) - твори, зміст яких є складним синтезом духовних знань, що не можуть бути кваліфіковані як суто релігійні, міфічні чи філософські. їх запис відбувався в Індії приблизно від середини II тис. до н. е. до VI ст. до н. е. Ці тексти мали сакральний статус, а їх авторами вважали легендарних пророків-співців - ріши (відомими лишились такі імена: Ангірас, Атрі, Бгарадваджа, Васіїптха, Вішвамітра, Канва, Трасадасью, Навагва, Ангіра, Дашагва, Сатьядаса). Традиція структурування цих творів була сформована представниками даршани веданти. В. утворюють Самхіти, Брагмани, Араньяки, Упанішади. Мусимо зауважити, що досить часто В. ототожнюють виключно із Самхітами - найдавнішою їх частиною, на ґрунті якої виникла решта. її складові — це Рігведа (Веда гімнів), Самаведа (Веда наспівів), Яджурведа (Веда жертовних формул, яку поділяють на чорну та білу), Атхарваведа (Веда, записана родом Брагманів Ангірас, і названа на честь легендарного жерця Атхарвана, її гімни набули статус ведичних значно пізніше за час свого створення). Переважна більшість дослідників пов'язують спосіб структурування самхітів з традицією участі в жертвопринесенні чотирьох різновидів жерців: готарів - декламаторш ведичних гімнів з Рігведи; удгатарів - тих, наспівували гімни з Самаведи; адгваргв -виконувачів обрядових дій та жертовних формул з Яджурведи; брагманів - тих, що уважно спостерігали за жертвопринесенням продумуючи його смисл та призначення та за умови похибок у діях інших його учасників могли його "вилікувати" за допомогою особливих заклять-ангірас або атхарва-ангірас з Атхарваведи. Брагмани -коментарі до текстів Самхіт, що містять практичні настанови до запам'ятовування, пояснення та виконання припнеш, викладених у них. Араньяки (або лісові пісні) - тексти, призначені для лісових відлюдників, що прагнули просвітлення і звільнення від страждань.


ГУНИ САТТВА, РАДЖАС І ТАМАС



ДАО



ДАОСИЗМ


Дао цзя - школа тих, хто наслідує Дао — другий за впливовістю, після конфуціанства, філософсько-релігійним напрямом в історії Китаю. Його засновником вважають Лао-цзи (приблизно VI—V ст. до н. е.), а до числа найвидатніших мислителів відносять Чжуан-цзи (369-286 до н. е.). Головні першоджерела філософського вчення Д. у Стародавньому світі: "Дао-де цзін", "Чжуан-цзи", "Ле-цзи", "Тай пш цзш", "Баопу-цзи". Від початку свого формування Д. виявляв себе у двох формах - відкритій для широкого загалу раціоналізованій, яка й становить предмет історико-філософського дослідження, та у формі втаємниченій езотеричній. Головними категоріями та водночас найнагальнішою темою розмислів для мислителів Д. є Дао. та де. Лао-цзи пояснює де, благою силою зрощення та ладу Піднебесся Для того, аби зрозуміти сенс цієї категорії, слід пам'ятати, що у "Дао-де цзін", та у Д. в цілому, жодне виникнення не тлумачиться як механічний результат певного попереднього знищення. Останнє неодмінно має передувати постанню нового, але занепад та зникнення за визначенням не можуть його живити. Те, що одна визначеність (наприклад, краса), обумовлює протилежне собі (наприклад, потворність) - це закон Дао, а от те, що щось взагалі здатне до виникнення і розвитку, - це дійсність де, тобто благої сили творення Піднебесся. В Д., так само як і в більшості інших філософських напрямах Стародавнього Китаю, людина визнається істотою недосконалою, неспроможною за власним розсудом уникати помилкових дій. Згідно цілком оригінального постулату Д., суперечності обумовлюють одна одну, і лише Дао їх перевершує. Тому метою духовних пошуків в Д. є наслідування Дао, яке вимагає дотримання принципу недіяння (у вей). Адже, прагнення якоїсь із визначенностей обумовлює те, що їй протистоїть як суперечне, або протилежне. Подібно до конфуціанців представники Д. обрали взірцем ідеального суспільного ладу спосіб життя далеких пращури", головними чеснотами якого були гранична простота та природність. У цілому, запропонована засновником Д. модель суспільної організації нагадує "первісний комунізм", тобто лад, головними ознаками якого є спільність майна, відсутність товарообігу та грошей, найнижчий рівень розподілу праці. Головним у формуванні такого ідеального суспільного ладу має бути правитель-наймудріший, що неухильно дотримується принципу недіяння. Усе, що мають знати про нього підлеглі, — він існує. Правитель має діяти без наміру досягти певної мети, панувати без прагнення до лідерства, боронити справедливість без уявлення про неї та бажання її. Володарювання, що спирається на силу, примус та розрахунок, -приречене. Отже, правитель має уподібнитись воді, м'якість якої перемагає найміцніше. Коли наймудріший очолює державу, в ній пануватиме природна рівновага, означена ієрогліфом "тай пін" -Велика Рівновага, Велика Рівність та Велике Блаженство. Розвиток уявлення про спосіб досягнення та особливості означеного суспільного ладу був втілений у трактаті "Тай пін цзш". Як свідчить історія Д., його представників брали активну участь у боротьбі за владу. Зокрема, надзвичайно яскравим прикладом є роль даоської секти Тай пін дао у повстанні Жовтих пов'язок (184). Ця обставина викликає подив, адже дотримання принципу недіяння неодмінно мусило б обумовити нехтування даосами суспільної боротьби. Однак, по-перше, протягом своєї тривалої та складної історії Д. змінювався і виявляв себе у різний спосіб, тому вчення раннього Д. набувало нового осмислення і тлумачення. І, по-друге, ще у "Дао-де цзш" ми віднаходимо критику наявного суспільного ладу, але доцільність його реформування обґрунтовувалось у Д. не свавільним прагненням людей досягти кращого життя, а природною необхідністю відновлення Великої рівноваги. Тобто, інакше кажучи, на думку представників Д. їх втручання до суспільно-політичних процесів - результат наслідування Дао, що скеровує мудрих, які дотримуються принципу недіяння. А реформування суспільства - природний процес, від участі в якому наймудріший не має відмовлятися.


ДАРШАНА


(санскр. - бачення, зір) — ключова категорія інд. філософської спадщини. У ХІХ-ХХ ст. інд. мислителі стали вживати його як аналог поняттю філософія, з намаганням адекватно відобразити специфіку вітчизняного філософування. Властива санскриту полісемія виявляє себе зокрема й в тому, що в цій мові існує декілька термінів, які європейці також перекладають поняттям філософія, - тарка, анвісікі та санатана дгарма. Поняття Д. охоплює широке коло значень: погляд, інтуїція, прозріння, споглядання тощо, усі вони апелюють до уявлення про дійсність зорового сприйняття. Цим аргументується пояснення Д. як "внутрішнього", "духовного зору", промені якого висвітлюють дійсне, тобто істину. Також під Д. часто розуміється інтуїтивна позірність одкровення та інтелектуальна очевидність систем умоспоглядання. З метою уникнення плутанини і неточностей пропонується визначати Д. інд. філософською школою, специфіка якої полягає в необхідності феномену учнівства. Бути представником певної Д. означає бути учнем певного вчителя. Останній - це мудрець, який веде до осягнення Д. унікальним і неповторним шляхом, що обирається ним залежно від індивідуальності учня, і одночасно пропонує власний самобутній спосіб бачення істини. Принципова особливість філософування у Стародавній Індії — переконання в особистісній неповторності шляху до прозріння як відкриття істини та звільнення від сансари. Учень отримує від учителя не догматичні пояснення, а допомогу для відкриття безпосередньо присутньої, але прихованої істини. Філософські розмисли інд. - незбагненна для сучасного європейського раціоналізму єдність теоретизування та духовної практики. Традиційно розрізняють Д. астіки та настіки.


ДГАРМА



ДЖАЙНІЗМУ ФІЛОСОФІЯ



ДЖИВА


(санскр. букв. - жива істота) - ключова категорія філософії джайнізму, що висловлює живі таттви. Д. — сутності живого, або живі субстанції - души (духи), носії свідомості. Розподіляються на ті, що досягли звільнення, або довершенні (мукта), та на ті, що лишаються залежними від карми. У довершеному стані Д. має цілковиту свободу керувати власним буттям і досягає кевали-джняни та нірвани, або мокши. А в недовершеному, сенс якого полягає в кармінній залежності від адживи, Д. зазнає страждань. Залежні Д. також поділяються на ті, що спроможні до самостійного руху, та на пасивно-нерухомі. Останні мають найбільш недовершені тіла та лише відчуття дотику (наприклад, рослини). Наступними за рівнем є Д., що мають відчуття дотику та смаку (наприклад, молюски). Більш розвиненими є тіла тих Д., що мають відчуття дотику, смаку, нюху (наприклад, мурахи). Далі за рівнем розвитку розташовані Д., що мають почуття дотику, смаку, нюху і зору (наприклад, бджоли). Найбільш розвиненими серед залежних Д. є ті, що мають відчуття дотику, смаку, нюху, зору і слуху (зокрема і люди). Д. в людині усвідомлює подане у сприйнятті, пізнає речі, страждає та насолоджується, має світоставлення. Вона вічна і разом із тим здатна до змін. Існування душі можливо довести самоусвідомленням. Вона не має власної форми, але набуває форму тіл, у яких живе, неначе світло. Д. є протяжною таттвою, але ця протяжність є специфічною, адже душа здатна до присутності. Тобто координати її просторово-часової присутності можуть співпадати з розташуванням іншої Д. та адживи. Свідомість - істотна властивість Д., що відображає міру її залежності; відповідно, довершена Д, — носій абсолютної свідомості.


ЗАКОН ВЗАЄМОЗАЛЕЖНОГО ВИНИКНЕННЯ



ІНЬ—ЯН


Фундаментальні категорії філософської культури Китаю. Першоджерелом їх залучення до філософського дискурсу є "І цзін" ("Канон перемін") складова "У цзш". Символом Я. в лінія неперервна а І. розірвана, а різноманіття їх поєднання — 64 гексаграм (канонічна основа розвитку не лише китайської писемності, але й символічних значень у мистецтві, науці та філософії). Традиційно вважають, що Я. - активний, світлий, чоловічий початок, а І. -пасивний, темний, жіночий, але ці категорії охоплюють значно більший обсяг значень. Зокрема: сила і слабкість, напад і оборона, напад і відступ, справжнє і оманливе, явне і приховане, лють і витримка, парні і непарні числа та інш. Усі гексаграми супроводжувались стислими поясненнями, що з одного боку мали вигляд технічних інструкцій, а іншого вільних поетичних метафор. Таке поєднання мало на меті залишати напучуваному читачеві простір для проникнення в простір насправді невичерпних втаємничених значень. Категорії І. та Я. — фундамент розвитку кит. нумерології, що витіснила протологіку і зберігала панівне становище впродовж усієї історії наукової думки імператорського Китаю. До переліку філософських шкіл Стародавнього Китаю відносять також Інь-Ян цзя (Школу прибічників І. та Я.), але її представники не спромоглися запропонувати вчення котре б затьмарило вплив головних тогочасних течій: конфуціанства, даосизму, моїзму та легізму. Уявлення про І. та Я. стало основою формування втіленої, зокрема у даосизмі, настанови тлумачити протилежності як такі, що обумовлюють одна одну, суперечать одна одній, взаємо перетворюються одна в одну та насправді є виявом незбагненної тотальної єдності світу (Дао). Конфуціанці пропонували правителям наслідувати сили І. та Я., що втілюють ідеал плідної боротьби, розвитку та становлення.


ЙОГА ПАТАНДЖАЛІ



КАРМА



КЕВАЛА-ДЖНЯНА


Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. Філософія в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи