Розділ «Тема 11. ЕСТЕТИЧНЕ ПІЗНАННЯ. КАТЕГОРІЇ ЕСТЕТИЧНОГО ВІДНОШЕННЯ»

11.1. Специфіка категоріального знання в естетиці

Категорії естетики — найзагальніші поняття естетичної теорії, що відображають закономірності освоєння світу за законами краси, закріплюючи його самоцінність у мистецтві. Категорії фіксують особливості естетичного відношення до дійсності, естетичні якості дійсності, закономірності доцільної творчо-формуючої діяльності людини. Отже, категорії є синтезом духовного досвіду, що має якісно визначений зміст і закріплюється в історично вироблених поняттях: прекрасне, піднесене, трагічне, комічне. Вони конкретизують і поглиблюють зміст метакатегорїі "естетичне".

Естетична теорія вирізняє також інші типи категоріального знання. Це розглянуті раніше категорії естетичної свідомості, що відображають закономірності переживаючого ставлення людини до дійсності у формах естетичної оцінки, судження смаку, естетичного ідеалу та естетичної теорії. В іншому типі категоріального знання — у категоріях художньо-творчої діяльності — закріплюються закономірності духовно-формуючої здатності (їх аналіз буде предметом подальших тем курсу). Та все ж найширшими є категорії естетичного відношення: прекрасне, піднесене, трагічне, комічне. їх ще визначають як категорії естетичного пізнання (естетичної гносеології), що осягають усю сферу естетичного досвіду в діалектиці об'єктивного і суб'єктивного, особливого і загального, чуттєвого і логічного типів духовного досвіду. Інші типи категоріального знання постають більш специфічними.

Категорії естетичного відношення закріплюють закономірне в історичному досвіді формування, сприймання, переживання та осмислення чуттєво даного багатства дійсності як джерела життєвості людського духу. Вони відображають свобідну взаємодію з предметом небайдужості, де останній постає метою і водночас — засобом, адже поза ним втрачається визначеність почуттів, їх дійсне буття.

Наголосимо, що поняття "категорія" сполучає в естетичному два значення. По-перше, реальні якості явищ у їх даності почуттям, по-друге, даність їх свідомості у формі судження щодо цих якостей. Тобто, категорії закріплюють два аспекти ціннісних виявлень дійсності: об'єктивну виразність чуттєво даних якостей та здатність суб'єкта вкладати ці якості в ідеальні форми (творення образу предмета переживання та його оцінка). Єдність двох шарів змісту естетичного досвіду означає, що висловлювання набуде значення поняття (тобто об'єктивності змісту) за умови, що не є випадковим судженням, а ґрунтується на відповідності (адекватності) якостям предмета судження. В естетичному судженні відображається діалектичний зв'язок ціннісних уявлень суб'єкта та риси всезагальності досвіду людства у ставленні до предмета небайдужості.

Естетична якість оцінно-переживаючого досвіду визначається відповідністю судження виразній, доцільній у собі життєвості об'єкта, тобто тій внутрішній доцільності, що дається почуттям, постаючи предметом безкорисливого милування. Останнє спонукає духовні структури суб'єкта на самоорганізацію: узагальнення і теоретичний аналіз найбільш суттєвих ознак явища, а саме тих, без яких воно втрачає свою визначеність. Водночас відбувається осмислення підстав якісної визначеності почуттів, що їх викликав предмет, тобто рефлексія над власними почуттями з приводу якостей об'єкта.

Зазначимо, що духовні структури особи організуються виразними виявленнями дійсності, здобуваючи у взаємодії з ними власну визначеність: естетичну якість відношення. У категоріях закріплена естетична міра ставлення людини до світу. Основою її є ідея краси, чуттєвим уособленням якої постає прекрасне. Категорії характеризують як "духовні моделі естетичної практики, естетичного освоєння світу" [9, с. 68]. Отже, категорії естетики — це поняття, що закріплюють досвід естетичного переживання предметів небайдужості та судження про їх якості в діалектиці всезагального та індивідуально-неповторного.

Категорії естетики є змістовно визначеною системою цінностей, позаяк відображають досвід духовних та духовно-практичних взаємодій людства зі світом. Водночас у процесі історії, у міру розширення знань про якості й властивості дійсності та поглиблення здатності формуючого відношення, розширюється та поглиблюється досвід естетичного переживання доцільної життєвості форм у їх невичерпності. При цьому зберігається певна сталість відношення до явищ, що у досвіді сприймання визначилися виразністю своїх ознак.

Категоріальне знання закріплює не лише досвід естетичного відношення історичних епох, національних та регіональних культур, але й досвід кожної особистості, в якому відображено закономірне у ставленні до об'єктів відповідно до ціннісних виявлень їх життєвості. Найпродуктивнішою формою об'єктивації досвіду переживаючого ставлення до світу невідчужено від предмета переживання є мистецтво. Воно — джерело творення досвіду адекватних взаємодій з явищами, що відкриваються своїми якостями і закріплюються у вигляді вільного розгортання ідеальної життєвості в художньо-образному способі буття засобами художньої мови. Відтак мистецтво є найважливішим джерелом формування досвіду естетичного відношення.

Категорії — це всезагальні поняття, що закріплюють оцінно-переживаючі та ціннісно-рефлексивні судження про світ як істину людського духовного досвіду. В ньому почуття і судження про явища збігаються, організуючись якостями предмета небайдужості. Це підстава й умова об'єктивності, а отже, і джерело естетичної цінності досвіду. Тобто, категорії закріплюють сутнісну визначеність якостей світу в ідеї доцільної життєвості його форм. Індивідуалізація їх чуттєвого багатства в образах — самоцінне джерело життя людського духу. Удосконалений культурою безпосередній досвід здатний реалізувати себе в оцінно-переживаючих та образно-формуючих феноменах, що утверджують цінність духовного світу суб'єкта у його неповторності.

У категоріях відображене нашарування змісту духовного досвіду при тому, що його витоки (як щодо народу, так і окремої особи) пов'язані з ментальним досвідом стосунків. Згідно зі 3. Фройдом, він закріпився у глибинних шарах психіки у вигляді сталості реагувань. Однак лише усвідомлене ставлення до явищ та усвідомлення причин переживаючого відношення до них є естетичним. Як таке, воно має творчий характер.

Постаючи у виявленнях як гармонійний, піднесений або низький, об'єкт відповідно свідчить про себе як гідний захоплення, пошанування або осуду і зневаги. Адекватне реагування на його якості формує естетичну міру досвіду особистості, соціальних груп тощо. Ціннісне відношення індивідуалізує зв'язки людини зі світом. Виявляється, що особа, налаштована на гармонійність відносин, віднаходить їх у речах та явищах і утверджує як закон у власній діяльності, стосунках тощо. І навпаки, людина, налаштована на деструкцію, схильна вбачати негативне навіть у позитивному, захищаючи власну життєву позицію. Особа, що насміхається над високим, гідним поваги, свідчить, що не лише сама не здатна на гідний вчинок, а й загалом не здатна зрозуміти мотиви, що рухають іншими людьми, та осягнути сенс їхніх вчинків. Характеризуючи такий тип людей, Г. Гегель зазначає: "Ту злорадну втіху, що життя історичних осіб не можна назвати щасливим... — цю втіху можуть знаходити в історії ті, хто цього потребує. А потребують цього заздрісні люди, котрих дратує велике, видатне, котрі прагнуть принизити його і виставити на показ його слабкі сторони" [5, т. 8, с. 30]. Завдяки тому, що поняття "прекрасне", "піднесене", "трагічне", "комічне", "потворне", "низьке" відображають досвід творення закономірного у відношеннях до світу конкретних історичних епох, народів, особистості, зрештою людства, вони озброюють нас критеріями естетичних суджень про дійсність.

Діалектичний розвиток індивідуального досвіду відношення до рівня всезагального (закономірного) відбувається на основі опанування багатств культури в досвіді переживання та осмислення її суб'єктом. Це також зимова глибини та індивідуальної неповторності людської особистості. Відомий психолог С. Рубінштейн вбачає сходження до осягнення закономірного у відношенні як процес. Взаємодія духовних структур особистості має власні сходинки. Чуттєві сприймання співвіднесені з певним предметом. Однак, щоб вони набули предметного значення, необхідна взаємодія в образі предмета (перцептивний образ) трьох основних компонентів: чуттєвої тканини, значення (приведення до відповідності, що фіксується у мові) та особистісного сенсу [17, с 243]. Щодо розгортання процесу, то він має такі етапи. Початкова його форма — вирішення предмета з-поміж інших, оскільки він привернув до себе увагу та збудив почуття. Наступна фаза — моделювання ідеального образу на основі даних досвіду почуттів, тобто творення узгодженості між даними почуттів та інтелекту. Остання фаза — судження про предмет або художнє моделювання його образу як надання почуттям, розсудку та формуючим умінням реального буття у неповторності форми, що зумовлена саме такими взаємодіями. Така неповторність характерна для художньо-образної мови мистецтва. Щоразу весь процес має неповторний характер, позаяк зумовлений багатством явищ або станів уже знаних і пережитих явищ, з одного боку, та здатністю суб'єкта переживання розгортатися почуттями навколо предмета, щоразу розширюючи і поглиблюючи їхній досвід. Логічний аналіз якостей об'єкта прояснює почуттям їхній стан, сприяє об'єктивності суджень. Наші почуття за умови взаємодії з інтелектом здатні вирізняти безліч відтінків виявлення якостей об'єкта та розгортатися безліччю нюансів переживання.

Отже, естетичні категорії відображають і закріплюють багатство досвіду розгортання відносин суб'єкта (суспільство, людство, особистість) з виразними якостями дійсності та зумовлену цим процесом здатність формування образу предмета, адекватного його ціннісній у собі життєвості. Дух свідчить про себе як реальний у формуючій діяльності, що тим самим постає як формування власного образу. Закономірний характер процесу при цьому зберігається, оскільки предмети небайдужості та спосіб ставлення до них закріплюється в історичному досвіді народу. В світі конкретного суб'єкта досвід індивідуалізується багатством нюансів реагування на об'єкт, збагачуючи загальнолюдський досвід. Світ пережитих особистістю виразних форм, закріплений у формуючій діяльності, стає джерелом творення духовного досвіду інших людей, сприяє обміну духовними світами. Як набувається така здатність і в який спосіб вона робить обов'язковою нашу присутність у бутті можна докладно пояснити на прикладі філософської казки "Маленький принц" Антуана де Сент-Екзюпері (1900—1944).

Категоріальне знання в естетичному має ту специфічну особливість, що у ньому інтелектуальна й емоційно переживаючи складові гармонійно взаємодіють, взаємно підсилюючи враження про предмет і відкриваючи повноту та виразність його життєвості. Повнота буття явищ світу, відкрита суб'єктами небайдужості, є основним джерелом творення цілісності й естетичної виразності світу людської життєвості. Не менш важливою особливістю є закріплення цінності предмета небайдужості у формі оцінного ставлення до нього як прекрасного чи потворного, трагічного чи комічного, високого чи низького.

Наголосимо, що явище руйнації цілісності та естетичної визначеності духовного досвіду небезпечне втратою людяності реагування на світ. Воно несе у собі руйнівні, деструктивні наслідки: дух реалізує себе як агресивний, анти людяний.

Категорії естетичного відношення не рядоположні поняття, це — система. їх внутрішні зв'язки відображають діалектичне розгортання якостей в об'єктах та адекватність ставлення суб'єкта (людства) до них. Початковою ланкою постає прекрасне (чуттєве уособлення ідеї краси). Ця категорія є основною, вихідною в естетичних судженнях, оскільки відображає гармонію якостей в об'єкті, що як такі "здатні подобатись без поняття" (І. Кант), та зумовлюють гармонізацію духовних структур особистості.

Вихід за межі гармонійної врівноваженості якостей у бік нагромадження кількісних ознак в об'єкті властивий для піднесеного. Воно створює підстави для розширення духовного досвіду в напрямі схиляння і шанування об'єктів, що концентрують у собі якості, які перевершують міру, властиву прекрасному. Явищем концентрації та виявлення "кількісних ознак" у суб'єкті людської життєвості є героїчний характер. Розгортання відносин для творення нової естетичної міри моральності зумовлює конфлікт героя з обставинами, перебіг якого набуває естетичної якості трагічного. Трагічне як категорія естетики уособлює духовність зв'язків особистості зі соціальним світом у формі творення нової якості досвіду. Оскільки творчі можливості трагічної особистості в її стосунках зі світом значно перевершують міру відносин, характерних для прекрасного, саме тому вони реалізуються у конфлікті. Останній створює новий духовний простір відносин і утверджує новий їх вимір. У ньому не обставини постають активним чинником становлення нової якості, а особистість — суб'єкт активності. Відтак, трагічне — це, згідно з І. Кантом, категорія, що відображає судження відношення. У трагедії В. Шекспіра "Король Лір" герой твору — піднесена особистість не лише за саном. Внутрішня спроможність визначає його як піднесену особистість, адже король прагне з'ясувати для себе: люблять його дочки за його статус (король) і маєтності (держава) чи за його людські чесноти. Звиклий до лицемірства, він не в змозі розпізнати справді щире виявлення любові до батька молодшої доньки Корделії. Натомість, сприймаючи улесливі слова двох старших дочок, він позбавляється і корони, і держави та змушений, як останній злидар, без даху над головою, блукати без надії на кращу долю. Отже, Лір трагічна постать не тому, що опинився у несприятливих обставинах, а тому, що прагнув заглибитися в істину стосунків і не спромігся розрізнити в них правду й брехню.

Наступним у діалектичному ряду категорій є комічне, що відображає судження модальності. У ньому необхідність і випадковість характеризуються взаємопереходом. Зрештою, втрата якісних ознак естетичного відображена у категоріях потворного та низького.