Розділ «Тема 11. ЕСТЕТИЧНЕ ПІЗНАННЯ. КАТЕГОРІЇ ЕСТЕТИЧНОГО ВІДНОШЕННЯ»

Естетична міра сміху визначає також рівень спроможності явища до самовдосконалення: свідомого усунення рис, що дискредитують його, спричинюючи негативну реакцію на виявлену обмеженість. Відтак моральну та естетичну максиму сміхової культури можна сформулювати так: сміятися над негативним потрібно і навіть необхідно, однак, міра сміху не повинна перевищувати негативні риси явищ, щоб не набути деструктивного, руйнівного характеру.

Руйнуючи високе і духовно вартісне, сміх набуває цинічного, деструктивного характеру. Безпідставне глузування — велике зло, тому що руйнує духовні структури особистості, дезорієнтує її в житті, намагаючись підмінити високе і шляхетне низьким та потворним. Естетична міра сміху надзвичайно важлива у педагогічному процесі. Йдеться не лише про те, що жарт — чи не найбільш доречна та естетично оформлена реакція на можливу невідповідність поведінки учня ситуації шкільного життя. Він має значно вагоміший педагогічний ефект, адже відсутня повчальність, що створює дистанцію між вчителем та учнем. Окрім того, дотепний жарт — це об'ємна і одночасно оформлена в образ реакція, що, не принижуючи гідності учня, допомагає подивитися на свій учинок збоку і усвідомити його недоречності. Тобто, сміхова реакція у формі жарту діє більш переконливо і впливає значно ефективніше, задіюючи емоційну сферу винуватця створеної ситуації.

Зрозуміло, сміхова реакція виправдана, коли йдеться про недоречності поведінки, спричинені незнанням ситуації чи неповним володінням інформацією щодо неї. Однак вона недоречна і шкідлива, якщо має місце аморальність вчинку, цинізм суджень підлітка тощо. Сміх безсилий, коли до вчинку спонукає жорстокість, підступність, загроза честі чи життю інших. Наголосимо, що виховний вплив комічного справді ефективний лише у випадку, коли віднайдена естетично виважена форма застосування сміху. Він не повинен містити жодних зазіхань на честь і людську гідність особистості.

Доброзичливий сміх широко використовується як ефективний засіб перевірки міри цінності явища. Особистість, що рефлектує над собою, іноді сама у формі жарту зауважує перед собою та іншими свої слабкі місця і, жартуючи щодо цього, обеззброює своїх можливих опонентів, самостійно доходячи висновку про необхідність усунення зауважених негативних моментів.

Отже, комічне виявляє себе у системі естетичних категорій як відношення, що ефективно власними засобами реалізує ідею вдосконалення дійсності чи запереченням негативного у ній, чи акцентуванням на окремих її вадах, у такий спосіб сприяючи усуненню рис, що гальмують повноту естетичних виявів явищ. Сміхова реакція здатна також утверджувати естетичну цінність явищ, підкреслюючи схвальне ставлення до перемоги у них духовного, вічного над плинним, другорядним, несуттєвим.

Список літератури

1. Аристотель. Поетика. — К.: Мистецтво, 1967.

2. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Возрождения. — М.: Худ. лит., 1990.

3. Берн Э. Философские исследования о происхождении наших идей возвышенного и прекрасного. — М.: Искусство, 1979.

4. Вольтер. Эстетика. — М.: Искусство, 1974.

5. Гегель Г. В. Ф. Философия истории // Соч.: В 14 т. — М.; Л.: Соцакгиз, 1935.

6. Гегель Г. В. Ф. Эстетика: В 4 т. — М.: Искусство, 1969—1971.

7. Гоголь Н. В. Поли. собр. соч.: В 14 т. — М.: Искусство, 1961. —

Т. 4.

8. Долгий В., Левинсон А. Архаическая культура и город // Вопр. философии. — 1971. — № 7.

9. Естетика / За ред. Л. Т. Левчук. — К.: Вища шк., 2006.

10. История эстетической мысли: В 5 т. — М.: Искусство, 1967. — Т. 3.

11. Каган М. Лекции по марксистско-ленинской эстетике. — Л.: ЛГУ, 1971.

12. Кант И. Критика способности суждения // Основы метафизики нравственности. — М.: Мысль, 1999.

13. Лосев А. История античной эстетики. Ранняя классика. — М.: Высш. шк., 1963.