2) операції на відкритому ринку необхідні для підвищення ефективності облікової (дисконтної) політики і проводяться між НБУ та кредитними установами не за ринковими відсотковими ставками, а за заздалегідь встановленим курсом. Таким чином, змінюючи відсоткові ставки на відкритому ринку, НБУ створює вигідні умови кредитним інститутам з закупівлі або продажу державних цінних паперів для підвищення ліквідності їх активів. Це найбільш гнучкий метод регулювання кредитних можливостей банків, який активно використовується НБУ в період зростання дефіциту державного бюджету;
3) політика обов'язкових резервів полягає у встановленні НБУ норм обов'язкових мінімальних резервів кредитним інститутам у вигляді певного відсотка від суми їх депозитів (при
Рис. 13.1. Система показників грошово-кредитної та валютної сфер, що використовується в державному регулюванні
Рис. 13.2. Класифікація кредитів, які надаються населенню
Таблиця 13.4. Наявна грошова маса в обігу України та її розміщення, на кінець року, млн грн
цьому обов'язкові мінімальні резерви зберігаються на безвідсотковому рахунку в НБУ).
Ставки за обов'язковими резервами в різних країнах можуть бути різними. Наприклад, ставки за обов'язковими резервами кредитних інститутів у промислово розвинутих країнах такі: Великій Британії - 0,45%; США - 3-12; Франції - 3-6,5; Німеччині - 4,15-12,1; Швейцарії - 2,5; Японії - 0,125-2,5 %.
З метою запобігання припливу внесків на євроринок НБУ повинен знижувати ставки за строковими і ощадними внесками, а також за внесками до запитання нерезидентів. Грошово-кредитна та валютна політика державних органів управління реалізується через інститути грошово-кредитних відносин, до яких в системі державного регулювання економіки належать:
- Національний банк України - економічно самостійна установа, незалежна від розподільних і виконавчих органів влади, яка здійснює свої витрати за рахунок власних доходів та займається регулюванням і контролем фінансових ринків, інститутів. Основними завданнями НБУ, які необхідно вирішувати в процесі регулювання грошово-кредитних і валютних відносин, є: регулювання грошового обігу; забезпечення стійкості гривні за допомогою купівлі-продажу іноземної валюти; проведення єдиної грошово-кредитної та валютної політики (встановлення норм обов'язкового резервування комерційними банками залучених ресурсів, рівня облікових ставок за кредитами комерційним банкам, проводячи операції з цінними паперами, рефінансування комерційних банків за допомогою надання короткострокових кредитів (погашення старої державної заборгованості за цінними паперами), встановлення курсу національної валюти щодо інших валют); організація розрахунків і касового обслуговування; захист інтересів вкладників, банків; організація та здійснення нагляду за діяльністю комерційних банків та інших комерційних установ; проведення операцій зовнішньоекономічної діяльності;
- Мережа комерційних банків, які здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування суб'єктів господарської діяльності;
- Мережа спеціальних банків, які кредитують під заставу нерухомість: земельні, інвестиційні банки та ін. У стадії формування перебувають муніципальні банки, що служать для забезпечення виконання місцевих бюджетів, перерозподілу за допомогою кредиту вільних фінансових ресурсів у рамках муніципалітету.
13.3. Встановлення валютного курсу
Основними напрямами валютного регулювання є встановлення курсу національної до вільно конвертованої валюти та інших валют, обіг іноземної валюти у межах країни, міжнародні розрахунки та система обов'язкових платежів у валюті. Валютний курс - це грошова вартість національної валюти в одиницях іншої валюти, який залежить від попиту та пропозиції валюти, та політичних, економічних і соціальних чинників. На нього впливають інфляція, стан державного бюджету, дії органів державного управління, операції з валютою та ін., внаслідок чого валютний курс може бути завищений або занижений. Темп інфляції служить основою формування валютного курсу. Чим вищий темп інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти (за інших однакових умов). Стан платіжного балансу країни впливає на валютний курс, оскільки активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти за рахунок збільшення на неї попиту з боку іноземних торговельних партнерів-боржників. Підвищення відсоткових ставок стимулює приплив іноземних капіталів. Банки мають намір отримувати більш дешеві кредити на іноземному ринку позикового капіталу (де ставки нижчі), а розміщувати валюту на національному кредитному ринку (де ставки вищі).
У різних країнах одні і ті ж товари та послуги продаються за різними цінами, вираженими у національній валюті, тому спроможність окремих валют купувати одні й ті ж товари різна. Співвідношення між купівельною спроможністю окремих валют називають паритетом купівельної спроможності. Щоб його розрахувати, вибирається група товарів і послуг, як правило споживчий кошик, і розраховується його вартість за діючими в окремих країнах цінами у їх валютах. Потім зіставляється вартість цього кошика товарів і послуг у доларах США і у національних валютах - виходить ціна національних валют у доларах за паритетом їх купівельної спроможності. При цьому вартість валюти за купівельною спроможністю часто помітно відрізняється від поточного валютного курсу. Тому перерахунок національного продукту тієї або іншої країни в долари США за паритетом купівельної спроможності та за валютним курсом дає різні результати.
Існує ринкове та державне валютне регулювання, які доповнюють один одного. Ринкове - засноване на конкуренції, яке породжує стимули розвитку. Державне - на усуненні негативних сторін ринкового регулювання валютних відносин. До основних методів проведення валютної політики належать:
1) дисконтна політика - зміна облікової ставки НБУ, спрямована на регулювання валютного курсу та платіжного балансу країни шляхом впливу на міжнародний рух капіталу, динаміку внутрішніх кредитів, грошову масу, ціни та сукупний попит;
2) дивізна політика - вплив на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу державними органами управління іноземної валюти (НБУ продає іноземну валюту, при цьому курс гривні зростає, а при купівлі іноземної валюти - курс гривні падає);
3) диверсифікація валютних резервів - включення до валютних резервів різних видів валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків (як правило, продаж нестабільних валют і купівля стійких, а також необхідних валют);
4) девальвацію та ревальвацію. Девальвація - зниження курсу однієї валюти щодо інших. Ревальвація - підвищення курсу національної валюти шляхом збільшення золотого утримання грошових одиниць. Здійснюється державними органами влади в офіційному порядку.
Загальне управління валютною політикою здійснюють законодавчі та виконавчі органи влади шляхом прийняття законодавчих актів, що регламентують валютні відносини, та їх виконанням. Головним виконавцем валютного регулювання є
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне регулювання економіки» автора Гриньова В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 13. Грошово-кредитне та валютне регулювання економіки“ на сторінці 4. Приємного читання.