Розділ «Тема 8. Антиінфляційна політика та державне регулювання цін»

Особливістю політики доходів є можливість її проведення не тільки щодо економіки країни в цілому, а й у межах окремих секторів економіки, зокрема в державному. Регулювання цін і заробітної плати в державному секторі справляє подвійний вплив на інфляційні процеси, стримуючи підвищення загального рівня цін і стабілізуючи державний бюджет. Для проведення політики доходів держава може створювати спеціальні тимчасові органи або використовувати традиційні структури, наприклад міністерство фінансів. Найбільш результативною політика доходів стає тоді, коли в регулюючих органах беруть участь представники трьох зацікавлених сторін: держави, підприємств і профспілок.

Серед заходів антиінфляційної політики помітне місце належить заходам, спрямованим не стільки на боротьбу з інфляцією, скільки на пристосування до неї. Це стосується передусім адаптаційної політики, яка реалізується за рахунок індексації доходів населення. Спричинене інфляцією підвищення цін неминуче призводить до зниження доходів населення, особливо тих його верств, які не можуть захиститися від знецінення грошей. У зв'язку з цим виникає необхідність у повній або частковій індексації доходів через підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій, грошових виплаті заощаджень населення з урахуванням зростання цін. Така індексація може бути як одноразовою під час одномоментного підвищення регульованих І фіксованих цін на споживчі товари та послуги, так і періодичною - за безперервного їх зростання. Періодичність індексації грошових доходів населення залежить від інфляційного порогу, який у розвинутих країнах визначає уряд, погодивши з профспілками. Така індексація не усуває інфляції, а лише пом'якшує її негативний вплив, хоча вона й сама може перетворитися на потужний інфляційний чинник, якщо здійснюється за умовами бюджетного дефіциту, котрий фінансується за рахунок грошової емісії.

Адаптаційну політику спрямовано також на припинення інфляційних очікувань, тобто на подолання побоювань суб'єктів економічної системи щодо безперервного подорожчання товарів і знецінення заощаджень. Намагаючись зберегти свій життєвий рівень під час постійного зростання цін, населення перестає заощаджувати та збільшує поточний попит. Підвищення останнього спричиняє чергове зростання цін, яке знову посилює адаптивні інфляційні очікування. У такий спосіб утворюється надзвичайно небезпечний для економіки самочинний механізм інфляції, який важко зупинити. За таких умов населення чекає від держави не стільки компенсації знецінених доходів, скільки приборкання самої інфляції. Світовий досвід свідчить про те, що проблему припинення адаптаційних сподівань простіше подолати за умов постійного розвитку та зміцнення механізму ринкової системи.

Отже, проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та ступеня їхньої активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією та засобів, спрямованих на зростання довіри населення країни до уряду.