Розділ 2.СВІТОВИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ

• вексель передбачає особливу швидкість і суворість стягнення;

• властивостями векселя можна наділити будь-який документ, поставивши на ньому мітку "Вексель" тією ж мовою, що і текст документа.

Іншими словами, даний підхід зводився до того, що сила векселя — у його назві Ті однієї, виявляється, досить, щоб перетворити будь-який письмовий документ, що містить грошове зобов'язання, на вексель.

Найближчим наслідком подібного тлумачення стала поява у Німеччині простого ("сухого") векселя. Історія свідчить, що в Італії та Франції єдиним видом векселя була тратта, а простий вексель був поза законом, оскільки його використовували переважно для приховуваний лихварських позик. До того ж, він, як знаємо, переслідувався католицькою церквою.

Появу простого векселя в Німеччині слід пов'язувати з протестантизмом, який разом з іншими католицькими доктринами відкинув і заборону простого векселя. А оскільки поява самого векселя в Німеччині збігається в часі з перемогою протестантизму, то тут успішно стали розвиватися обидва види векселів: переказні й прості. Лейпцизький статут юридично закріпив це визнанням простого векселя рівнозначним переказному.

У Німеччині втратила своє значення така важлива складова векселя, як його валюта, тобто форма грошового платежу в тій чи іншій валюті. Власне кажучи, вексель і виник тому, що видавався для отримання платежу за валютним контрактом. Крім того, втратили значення ті відносини між індосантом та індосатом, коли перший трасує вексель на другого. Ці та інші відносини абсолютизуються у формі векселя, а творчим началом дієвості цієї форми стає вексельна мітка, тобто "Вексель" як назва документа.

Перелічені особливості німецького етапу розвитку вексельної справи збереглися й до наших часів. Отож вексель — це:

• по-перше, найзаформолізованіший документ, відірваний від безпосередніх матеріальних стосунків між учасниками складання і видачі векселів, їх індосування, акцепту та інших операцій;

• по-друге, не береться до уваги відстань між місцем видачі та місцем платежу, що відігравала важливу роль для обчислення терміну погашення векселя на італійському І французькому етапах;

• по-третє, безпосереднього зв'язку складання і видачі векселя з торгівлею та використанням векселя як різновиду цінних паперів не існує.

Таким чином, вексель став знаряддям творення боргів і цим він однаково доступний для всіх, хто здатний вступати у договірні відносини й робити позики. Ось чому векселездатність в усьому світі збігається з загальною правоздатністю громадянина. А якщо вона у якихось країнах чи в певні періоди і може звужуватися, то лише для деяких категорій чи осіб. Вексель перестав бути одним із інститутів торговельного права і лише у переказному вигляді фігурує в торговельних кодексах.

Найважливішим узагальнювальним документом німецького етапу став Загальнонімецький вексельний статут

1847 р. Він і послугував основою формування вексельних статутів в інших країнах світу. Спираючись на головні засади згаданого статуту, було складено вексельний статут Швеції (1851 р.), Фінляндії (1858 р.), Сербії (1890 р.), Бельгії (1878 р.), Норвегії (1880 р.), Італії (1882 р.). В Росії на його базі дуло розроблено декілька проектів на той час нового статуту, в тому числі проекти 1860, ШО,1884,1890 та 1895 років. Утім лише 27 травня і902 р. було затверджено новий статут про векселі, який набрав чинності 1 січня 1903 р.

Міжнародне співробітництво у справі уніфікації вексельного обігу

Фінансове забезпечення потреб національних економік поряд із розвитком акціонування, самофінансування і кредиту передбачає активізацію зовнішньоекономічної діяльності та широкомасштабне використання основоположних принципів вексельного обігу. Дієвий вексель допомагає підтримувати плідну атмосферу конкуренції, виводить підприємства з-під жорсткого диктату банків, робить більш сприятливими умови кредитування тощо. Але відмінності національних вексельних систем досить часто створювали перешкоди й непорозуміння.

Ми вже знаємо, що з метою розширення використання векселя як високоліквідного міжнародного платіжно-розрахункового засобу, починаючи з другої половини XIX ст., було проведено низку міжнародних конференцій. Найрезультативнішою з них стала Женевська конференція країн — членів Ліги Націй 1930 р., яка прийняла Уніфікований закон про переказний і простий векселі у вигляді вже згадуваної Конвенції №358, а також Конвенції №359, якою врегульовувалися деякі колізії законів окремих країн, і Конвенції №360 про гербовий збір. Правочинність цих конвенцій в Україні підтверджено законами України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року" від 6 липня 1999 р. та іншими нормативними актами.

Па сьогодні існують три основні напрями уніфікації міжнародного вексельного законодавства. Коротко нагадаємо про них.

• По-перше, це англійсько-американська система вексельного права, якою традиційно користуються Велика Британія, США, Канада, Австралія та інші країни.

• По-друге, це Женевська система, що спирається на традиції європейського еволюційного процесу вдосконалення вексельного права. Запроваджені майже повсюдно у світових економічних взаєморозрахунках принципи і положення Женевських вексельних конвенцій 1930 р. дістають свій розвиток у координаційній діяльності Комісії ООН із прав та інших міжнародних форумів.

• По-третє, свою особливість у розробці національного вексельного законодавства зберігають країни, що не приєдналися до названих систем, але зобов'язалися привести своє вексельне право у відповідність з міжнародно підтриманими правилами Женевської системи. Національні особливості відіграють тут важливу роль, але не є принципово відмінними від загальновизнаних.