Розділ «2. Геоекономічні сценарії динаміки ресурсів розвитку»

Науково-технічне регулювання набуває форми різнопланового податково-фінансового, організаційно-інституційного сприяння, регіональної, інтеграційної політики, а ступінь його ефективності значною мірою визначає якість та динаміку сучасного розвитку. Воно є комплексом заходів та інструментів державної політики, яка має на меті прискорення науково-технічного розвитку на рівні країн, регіонів, угруповань держав. Деякі вчені, розглядаючи свідоме в регулятивній та інституційній практиці, застосовують термін "архітектоніка". При цьому його використання при характеристиці власне економічних та соціально відтворювальних систем стосується процесів як свідомо регульованих, так і не залежних від свідомої діяльності, що відображає два різні формувальні чинники розвитку: пов'язані із закономірностями свідомої побудови відтворювальної структури та закономірностями об'єктивного характеру1.

Подальший науково-технічний прогрес призводить до того, що у традиційній боротьбі "вільне підприємництво або втручання держави" часто перемагає державне втручання, адже саме на державному рівні можливе найчіткіше визначення пріоритетних напрямів розвитку відтворювальних механізмів макроекономічного рівня. Втручання держави спрямоване на розв'язання завдань адекватного централізованого визначення мікроекономічних орієнтирів, поліпшення національних показників конкурентоспроможності, продуктивності праці, ресурсозбереження, витрат, економії робочого часу. Більше того, деякі інструменти та заходи з переліку завдань управління урядового рівня є безальтернативними, тобто властивими лише йому в тих випадках, коли йдеться про неприбуткові або занадто масштабні для окремих господарських організацій дослідні, конструкторські або впроваджувальні проекти.

Чіткі та кваліфіковані дії державних органів сприяють адаптації виробничих відносин до швидкого, інколи й стрибкоподібного розвитку світових продуктивних сил, що є необхідною функцією управління за сучасних умов. Таке сприяння відбувається водночас у двох субстанційно різних, але взаємопов'язаних сферах - розвиток науково-технічних, конструкторсько-запроваджувальних розробок на національному ґрунті та забезпечення надходження та практичного втілення передових зарубіжних досягнень.

Засобами та формами такої політики є визначення на державному рівні пріоритетів НДДКР, експериментальних розробок та запровадження необхідних організаційно-економічних заходів, координація науково-технічних досліджень, мобілізація ресурсів, компенсація частини витрат у разі затяжних технологічних циклів, патентно-ліцензійне регулювання, забезпечення заходів у галузі співробітництва, сприяння іноземним інвестиціям тощо.

За сучасних умов лібералізації міжнародно-коопераційних відносин унаслідок звуження можливостей державного впливу в інших напрямах значення науково-технічної політики зростає. Складність цього засвідчує наявність широкого спектра застосовуваних у певній країні в певні часи підходів. Так, замість прийнятого в перші повоєнні десятиріччя в Японії курсу на переймання новітніх науково-технічних досягнень на організаційних засадах масової закупівлі патентів та ліцензій сьогодні вже більш вираженою є політика найактивнішого сприяння вітчизняним дослідженням та розробкам у галузях електротехніки, робототехніки, фундаментальній науці. По-різному вирішують питання щодо рівня централізованості науково-технічного регулювання: якщо у Великій Британії, що використовує відносно децентралізовані підходи, відсутнє жорстке державне планування науково-технічної політики, то в Японії воно відіграє значну роль і передбачає щорічне визначення пріоритетних напрямів його проведення.

Посилення державницьких принципів науково-технічного регулювання як у міжнародно-коопераційній сфері, так і в загальноекономічному плані спостерігається в США. Провідними відомствами, що беруть у ньому участь, є НАСА, міністерства оборони, енергетики, охорони здоров'я, Національний науковий фонд. До цього переліку слід додати й Конгрес із його комісіями та підкомісіями. Із кінця 70-х років XX ст. у цій країні діють Комітет з координації індустріальних нововведень, Управління з науково-технічної політики та інші структури, що координують, проводять аналітичну, експертно-консалтингову роботу у багатьох напрямах.

Цілеспрямована політика в галузі науки й техніки подолала національні кордони й відіграє важливу роль у тактиці та довгостроковій стратегії таких організацій, як ОЕСР, ЄС (особливе значення має Комісія ЄС), ЮНЕСКО та ін.

Національні зусилля доповнюють спільні дії держав у межах створюваних ними структур, інтеграційних угруповань. На думку експертів UEPLAC, у Західній Європі національні заходи доповнюють програми ЄС, такі як програма "Співробітництво та дослідження - для технологій" (Cooperation and Action for Technology), Європейська стратегічна програма дослідження інформаційних технологій (European Strategic Program for Research in Information Technology), програма "Еврика", започаткована у 1985 p. з метою фінансування "близьких до ринку" проектів. Згідно з правилами "Еврики", придатний проект повинен підтримувати розроблення високотехнологічних продуктів і технологій, а також залучати до партнерства принаймні два підприємства, які належать до однієї з 24 країн - учасниць програми (Європейський Союз та країни Східної Європи), причому основна перевага програми полягає у безкоштовному фінансуванні до 30% усіх запланованих витрат на дослідження.

Отже, найважливішими напрямами організаційного регулювання у науково-технічній сфері зовнішньоекономічної політики сучасної держави на макрорівні є такі:

- визначення місця й ролі важелів науково-технічної політики у загальнодержавній стратегії у процесі регулювання відкритої економіки;

- визначення пріоритетних і проміжних цілей, а також методів та інструментів впливу на науково-технічну сферу міжнародного співробітництва за участю українських кооперантів;

- всебічне підтримання науково-технічних розробок, підтримання суб'єктів господарської діяльності з метою технічного переозброєння експортного виробництва;

- активне залучення передового науково-технічного досвіду, продумана патентно-ліцензійна політика, сприяння суб'єктам основної господарської ланки у придбанні іноземних технологічних розробок і створенні таких спільних міжнародних структур, що можуть прискорювати НТП;

- сприяння раціоналізації імпорту з метою абсолютного й відносного збільшення в його масі машинно-технічної продукції;

- забезпечення ефективної та розвинутої науково-технічної інфраструктури;

- забезпечення необхідного рівня участі у міжнародних організаціях та структурах, що сприятимуть прискоренню НТП.

Визначення функцій макроекономічного балансування має відбуватися відповідно до вимог "мінімальної достатності" згідно з іманентними ознаками само регульованих ринкових механізмів. Ця "мінімальна достатність" охоплює використання властивих державі функцій забезпечення сприятливої кон'юнктури для розв'язання завдань експортної експансії та раціоналізації імпорту, іноземного інвестування. Важливими та притаманними винятково державі інструментами впливу на міжнародно-коопераційну сферу є нормативно-правові важелі та програмно-цільові засоби втручання згідно з чіткою галузево-об'єктною адресністю. Передусім активні управлінські дії, що передбачають фінансування, створення лімітованого переліку одержувачів пільг відповідно до чітко визначених критеріїв та форм їх надання з метою стимулювання розвитку НДДКР за ключовими напрямами НТП, експортного виробництва згідно зі стратегічними пріоритетами.

Динамічний розвиток науково-технічного потенціалу економіки можливий тільки за умов активної регулювальної та стимулювальної ролі держави, про що свідчить досвід усіх провідних ринкових держав і країн Південно-Східної Азії. Ідеться як про фінансове забезпечення науково-технічного розвитку, так і про організаційну підтримку, створення необхідної законодавчої бази.

Фінансова та організаційна підтримка науки інколи здійснюється як єдиний захід, наприклад створення спеціалізованих бюджетних та позабюджетних установ, які мають відати фінансуванням, кредитуванням та страхуванням дослідних та технологічних упроваджувальних проектів. Це стосується і комплексу податкових, інших фінансових стимулів інноваційної діяльності як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

Система науково-технічної підтримки експортного виробництва на Заході, як правило, не самостійна, а органічно включена до загальнонаціональних проектів та програм стимулювання НДДКР, практичного використання нововведень. їх особливістю є наскрізний характер циклічного процесу "наука - виробництво - споживання".