Розділ «2. Геоекономічні сценарії динаміки ресурсів розвитку»

Монополізувавши контроль над інформацією і виробництвом передових технологій, держави світ-системного ядра забезпечили собі інформаційно-технологічне панування на планеті, зробивши залежними від себе інші країни. Внаслідок цього виникло глобальне протиріччя між ними і рештою держав в інформаційно-технологічному плані, що неможливо перебороти більшості держав, які відстають.

Зростання економічної нерівності між групою передових в інформаційно-технологічному плані країн і таких, що відстають та залежать від них, нині посилюється прискореними темпами. Завдяки нееквівалентному обміну спочатку між Європою і Новим світом, а потім між Західноєвропейсько-північноамериканським центром розвитку та іншими країнами західні країни акумулювали величезний капітал, який набуває характеру капіталу транснаціональних компаній. Він розміщений у країнах Заходу, насамперед у США, які одержують вигоду від функціонування цього капіталу, тоді як більшість інших держав залежні від не контрольованих жодними міжнародними організаціями потоків цього капіталу, що шкодить інтересам власних народів.

Держави з капіталом транснаціональних компаній, не зважаючи на інтереси інших держав, визначають темпи і спрямованість їхнього розвитку. Капітал визначає характер міжнародного поділу праці і забезпечує штучно завищені життєві стандарти в країнах свого панування, спричинюючи екстремальні умови існування решти держав. Залучені до глобальної економічної системи країни і народи за межами світ-системного ядра одержують здебільшого лише кошти для відтворення своєї робочої сили, а в деяких регіонах (наприклад, у багатьох країнах Тропічної Африки) не забезпечено навіть фізичне виживання певної частини населення.

Унаслідок зростаючої інформаційно-технологічної й економічної нерівності поглиблюється соціальна нерівність між багатими і бідними країнами. Утверджується глобальна, наддержавна (світова) соціальна структура, яку утворюють надклас багатих і надклас бідних.

Представники надкласу багатих є власниками і співвласниками світового капіталу, який функціонує через національні або транснаціональні фінансові структури і корпорації. Планетарний надклас багатих репрезентує більшість населення західних країн, частково Японії, Південної Кореї і Тайваню, а також ті прошарки населення за межами світ-системного ядра, які обслуговують інтереси цих структур (компрадорська буржуазія, корумповані уряди й інтелектуали, які здійснюють ідеологічне забезпечення їх інтересів).

Серед представників надкласу бідних - більшість людей, що мешкають в усіх країнах, які не належать до

Заходу, оскільки в країнах Заходу (завдяки його перерозподілу власниками світових ресурсів на свою користь) значна соціальна підтримка надається малозабезпеченим і працівникам, діють високі стандарти життя, не еквівалентні реальній участі цих країн у світовому виробництві товарів і послуг.

У сучасному світі основне соціальне протиріччя загострюється не стільки в окремих країнах, скільки на глобальному рівні. У розвинутих державах ефективно працює система соціального забезпечення, завдяки якій соціально-класові протиріччя нівелюються, сильніше проявляючись у планетарному масштабі.

Інформаційно-технологічна різниця, яка зростає, нееквівалентний обмін між провідними країнами та країнами, що відстають, соціально-майнова нерівність у світовому масштабі потребують охорони військово-політичними засобами та міжнародними інститутами. Щодо "непокірних" застосовують різноманітні санкції, навіть такі, які порушують угі принципи міжнародного права, військових операцій.

Водночас на міжнародній арені після розпаду СРСР залишились держави, що здійснюють самостійну політику (наприклад, Японія, Китай, Росія, Індія, Іран). Ці країни створюють політичну противагу пануванню Сполучених Штатів, які вдаються до різних заходів, щоб не допустити посилення в будь-якому регіоні анти західних і антиамериканських настроїв. Зовнішня політика президентів США лише знижує їх авторитет у багатьох країнах Азії і Африки, особливо серед мусульманських народів.

Через колоніальне і неоколоніальне втручання Заходу світ переживає стан неконтрольованих демографічних змін. Стрімке зростання народонаселення є характерним для бідних і найбідніших народів, які (на відміну від України і Росії, де спостерігається депопуляція) зберегли на побутовому рівні традиційні системи цінностей, що стимулюють збільшення народжуваності.

Швидке зростання населення за невисоких темпів економічного розвитку або за його негативних показників зумовлює поширення бідності у державах Тропічної Африки, багатьох регіонах Азії і Латинської Америки. Соціально активне населення масово емігрує до країн із високим рівнем життя, часто вдаючись до протизаконних шляхів. Велика кількість нелегальних емігрантів у країнах Заходу породжує додаткові антагонізми у їх власній системі. Наприклад, масові виступи "кольорової" молоді у Парижі та інших містах Західної Європи у 2006 р. Водночас Захід потребує надходження дешевої й безправної робочої сили, а слаборозвинуті перенаселені країни втрачають найенергійніших працездатних осіб, тобто людський капітал, що міг би сприяти розвитку відсталих регіонів планети. В умовах масового відтоку інтелекту багато країн, зокрема на пострадянському просторі, опиняються у скрутному становищі, а Захід отримує високоосвічених фахівців, не використавши коштів на їх підготовку й навчання. Робочу силу втрачають навіть ті країни, які активно розвиваються, наприклад Китай, але за якістю життя не відповідають західним стандартам.

Унаслідок утвердження індустріального виробництва виникли глобальні екологічні проблеми. Традиційно цивілізації орієнтувалися на відтворення і відповідно до природно-господарських умов окремих регіонів планети виробили оптимальні форми соціально-екологічного балансу. Його не може підтримувати кількісне відтворення, він є сутністю капіталістичної економіки у будь-якому її історичному різновиді.

Ґрунтуючись на індустріальній економічній системі розширеного виробництва, Захід глобально використовував ресурси планети у своїх інтересах, виснажуючи і забруднюючи довкілля. Згодом, турбуючись про якість власного життя, на Заході почали піклуватися про охорону навколишнього середовища, розташовувати шкідливі виробництва, відходи від них в інших державах. Унаслідок цього стали утворюватися два якісно різних типи штучних ландшафтів (природних на планеті вже майже не залишилося): перший створюють і підтримують з урахуванням наукових вимог, він презентує екологічну ситуацію в економічно та інформаційно високо розвинутих країнах; другий утворюється стихійно в бідних країнах, що спеціалізуються на шкідливих виробництвах, де не дотримуються екологічних вимог.

Нерівність між багатими країнами, що динамічно розвиваються, і бідними, залежними від них, зростає, водночас світова екологічна криза загрожує добробуту і самого Заходу. Нині загроза не настільки сильна, щоб впливати на якість життя громадян західних держав.

Новий світовий порядок, що стверджується, влаштовує західне суспільство: воно знаходить у ньому реалізацію ідейно-ціннісних, соціокультурних установок західної цивілізації Нового часу, найчіткіше відображених у протестантизмі, особливо в кальвінізмі.

За умов глобалізації та переходу найрозвинутіших країн на постіндустріально-інформаційний рівень розвитку проявляються глибокі культурні протиріччя, які за масштабністю поділяють на: а) протиріччя між західними формами масової культури і традиційними цінностями незахідних народів; б) протиріччя у межах соціокультурної системи Заходу.

Основне соціокультурне протиріччя сучасного західного суспільства розкрито Д. Беллом. Воно полягає в несумісності протестантських духовних цінностей, що, за М. Вебером2, забезпечили саму можливість утвердження капіталізму в європейському і планетарному масштабах, та цінностей масової культури споживання, що нав'язують у рекламах через засоби масової інформації. Споживацько-гедоністичне ставлення до життя суперечить аскетично-трудовому духу раннього і класичного капіталізму, блокує само відтворення його ідейно-ціннісних мотиваційних засад і західного соціокультурного типу, який на них ґрунтується.

Англосаксонський буржуазно-протестантський соціокультурний тип припинив домінувати, оскільки його обмежили афро-американські, латиноамериканські, індійські та далекосхідні, японські і китайські стереотипи.

У планетарному масштабі культурне протиріччя гостріше, ніж у межах самого Заходу. На цьому рівні зіштовхуються специфічні ідейно-ціннісні мотиваційні засади великих традиційних цивілізацій, насамперед мусульмансько-афро-азійської, індійсько-південноазійської та китайсько-далекосхідної, і квазіцінності комерціоналізованої культури "одномірного", за виразом Г. Маркузе, суспільства масового споживання1.