Розділ «3.Сценарії розвитку головних центрів економічної сили»

Державні кошти передбачають зосередити в конкурентоспроможних галузях індустрії чи потенційно здатних стати провідними, у великих корпораціях і об'єднаннях, що мають високу конкурентоспроможність на світовому ринку, а також у провідних держпідприємствах країни.

Китай прагне за найближчі роки створити мережу високошвидкісних автомагістралей по всій країні. Наприкінці 2004 р. Держрада КНР затвердила план будівництва такої мережі, відповідно до якого в Китаї побудують 9 основних автомагістралей з півночі на південь, 18 магістралей із заходу на схід і магістралі, що з'єднують великі міста країни. Загальна довжина доріг зазначеної мережі становитиме 85 тис. км. Східні райони країни вже охоплені цією мережею. У майбутні ЗО років Китай планує вкласти 2 трлн юанів (250 млрд доларів США) з метою прискорення будівництва мережі швидкісного сполучення в країні. Загальна довжина швидкісних автострад у Китаї перевищує 41 тис. км. За цим показником країна посідає друге місце у світі.

У загальному обсязі інвестицій у народне господарство переважають державні асигнування. У КНР усвідомлюють негативні наслідки цього і тому намагаються стимулювати приватні інвестиції.

На жаль, в умовах глобалізації, що поглиблюється, жодна держава не застрахована від економічних криз. Навіть локальні труднощі здатні спровокувати катаклізми світового масштабу.

Чинники, які гальмують економічний розвиток Китаю

Наслідки інвестиційного буму початку XXI ст. Китай вперше відчув у 2005 p., коли в деяких галузях, зокрема металургійній, було зареєстровано надлишок виробничих потужностей. Незважаючи на зусилля уряду, зупинити ці інвестиційні "перегиби" не вдалося. Деякі китайські економісти вважають, що існуюча система, механізми і засоби забезпечення економічного зростання заважають це робити ефективно. Так, у багатьох районах місцева влада побудувала металургійні підприємства, а з'ясувалось, що на таку кількість продукції важко знайти покупця. Економісти впевнені, що з капіталовкладеннями пов'язана проблема кредитів. До речі, за даними журналу Far Eastern Economic Review, лише 27% кредитів надходять до приватних підприємств, решту поглинають державні підприємства, які не завжди є ефективними.

У сфері економіки гострими проблемами є нестача орних земель і енергетичних ресурсів, надлишок людей, навантаження на навколишнє середовище, збитковість половини державних підприємств, хронічна криза банківської системи. На економічні проблеми нашаровуються соціальні: безробіття, особливо в селі, різниця в доходах багатих і бідних, що постійно збільшується, примітивний стан системи соціального забезпечення й охорони здоров'я, відставання в розвитку внутрішніх районів країни від приморської зони, високий рівень корупції і злочинності.

За статистикою, у першому півріччі 2006 р. зростання енергетичних витрат було вищим за темпи розвитку економіки. Це суперечило плану соціально-економічного розвитку Китаю на 2006-2010 рр., де передбачено зниження енерговитрат на одиницю ВВП на 4% у 2006 р. і на 20% ще за 5 років. Фахівці вважають, що з урахуванням особливостей нинішнього періоду прискореної індустріалізації й урбанізації зупинити тенденцію збільшення енерговитрат буде складно, що призведе до подальшого загострення протиріч між розвитком економіки і обсягом постачання енергоресурсів. Від розв'язання цих проблем залежить перспектива збереження сприятливого розвитку китайської економіки.

Однією з основних соціально-економічних проблем Китаю є розшарування суспільства на багатих і бідних. Незважаючи на те що значна частина населення живе бідно, у країні нараховують сім мільярдерів, а середній капітал учасників рейтингу, що об'єднав 400 найбагатших китайців, становить приблизно 200 млн доларів США. Нині розрив між бідними і багатими в Китаї більший, ніж у 1949 р., коли внаслідок революції комуністи прийшли до влади.

Коефіцієнт Джині, що визначає нерівність доходів і варіюється від 0 до 1, у Китаї перевищує 0,45. Однак китайські фахівці радять не поспішати з висновками, тому що коефіцієнт Джині в Китаї, обрахований за купівельною спроможністю, є значно меншим ніж обчислений на основі номінальних витрат. Отже, реальний розрив у доходах населення менший, вважають китайські вчені. Так, директор Інституту народного господарства Фань Ган пропонує враховувати диференціацію у місцевих цінах, без чого не можна чітко визначити фактичну різницю у доходах, а це може негативно вплинути на процес реформ.

Із середини 80-х років XX ст., коли закінчилося реформування села і почалося реформування міста, безупинно збільшується розрив у рівні доходів міського і сільського населення, незважаючи на підвищення частки несільськогосподарських заробітків у доходах селян і спроби уряду збільшити їх доходи, зокрема зменшенням податків. При цьому чистий середньорічний дохід селянина в 2002 р. становив 2366 юанів (приблизно 300 доларів США), що, за оцінкою ООН, нижче рівня індексу бідності (1 долар на день). Більшість сільського населення (52%) має прибуток нижче 2000 юанів на рік, а сьома частина (14,6%) - менше 1000 юанів.

Періодичні макроекономічні коливання спричинені неефективністю реформ у системах макроскопічного керування і мікроскопічного функціонування. Екстенсивність економічного зростання безпосередньо пов'язана з невідповідною реаліям зміною функцій уряду і недосконалістю податково-фінансової системи. Марнотратство й неефективне використання ресурсів є наслідком невизначеності в системі власності на землю, воду й провідні енергетичні ресурси, нераціонального механізму ціноутворення.

До ключових економічних проблем можна зарахувати такі:

1. Зростання капіталізації виробництва, потреби в реальній амортизації основних фондів, нестача у підвищенні витрат на природоохоронні заходи. Це означає, що все більша частина капіталовкладень буде направлена не на розвиток основних фондів, а на інші цілі.

2. Падіння попиту і дефляція, спричинені надвиробництвом. У КНР намагаються стимулювати споживчий та інвестиційний попит. Для розширення споживчого попиту було підвищено заробітну плату низькооплачуваним працівникам, видано надбавки і дотації. Однак значну увагу приділено пожвавленню інвестиційного ринку. З цією метою прийнято програму інфраструктурного будівництва, зокрема у північно-західних районах країни.

3. Поглиблення майнової диференціації і розширення розриву в рівнях економічного розвитку між приморськими (східними) і західними районами країни. У КНР почали впроваджувати програму боротьби із бідністю. Перебороти економічні диспропорції передбачається з допомогою нарощування економічного потенціалу віддалених внутрішніх районів, які оголосили пріоритетними для залучення іноземних інвестицій і бюджетних асигнувань на капітальне будівництво.

Економічному зростанню Китаю загрожує чимало інших факторів. Воно може бути підірване слабкістю банківської системи і міграцією китайців із сільських районів у міста (12 млн осіб на рік). Однак найстрашнішою загрозою для Китаю є втрата стабільності.

Китай має й демографічні проблеми, найважливіша з яких полягає у зміщенні тендерних пірамід у бік хлопчиків. Це означає, що велика кількість китайців у перспективі не зможе знайти собі дружин і якщо при цьому вона не знайде роботи, то в суспільстві утвориться небезпечна ситуація. Крім того, до 2020 р. у Китаї буде найстаріше населення у світі, причому у його віковій структурі перевага буде належати особам похилого віку.

Незважаючи на негативні фактори, що можуть загальмувати розвиток КНР, за умови збереження грамотної економічної політики Китай має значні ресурси для подальшого зростання.

Отже, у майбутньому продовжиться загалом успішний поступальний розвиток Китаю, йому вдасться уникнути серйозних політичних і економічних потрясінь, а в другій половині XXI ст. Китай перетвориться на одну з провідних, а можливо, і домінуючу державу світу.