Розділ «3.Сценарії розвитку головних центрів економічної сили»

Посилена політична і воєнно-політична активність США на міжнародній арені пов'язана з намірами нової адміністрації Білого дому зберегти позицію глобального гегемона. Однак такий підхід явно обмежується значною заборгованістю американської держави, що з розгортанням фінансової кризи почала наростати швидкими темпами. Сукупний національний борг Сполучених Штатів на 1 жовтня 2008 року становив 10 трлн доларів США.

За вісім років перебування при владі адміністрації Дж. Буша-молодшого сукупний державний борг США і темпи зростання дефіциту платіжного балансу збільшилися майже вдвічі. В останній рік президентства Б. Клінтона дефіцит платіжного балансу становив 236,2 млрд доларів США. І якщо на початку поточної кризи, тобто за жовтень 2008 року, він збільшився на 56 млрд, то у листопаді досяг 171 млрд доларів США. Бюджетом на 2009 р. дефіцит платіжного балансу передбачався у сумі 482 млрд. Однак насправді стратегія Б. Обами в умовах кризи знизила цей показник за результатами II кварталу 2009 р. до 98,79 млрд доларів США, що є найнижчим показником з IV кварталу 2001 р. УІ кварталі від'ємне сальдо становило 104,45 млрд доларів США. Таке зниження стало результатом спроб влади стабілізувати небезпечну ситуацію з дефіцитом державного бюджету, яка склалася через застосування масштабного стимулювального пакета та здійснення значних витрат на війни в Афганістані й Іраку. Загальний бюджетний дефіцит за 2009 фінансовий рік збільшився на 962 млрд і становить нині 1 трлн 417 млрд доларів США.

Серйозно вплинуло на ситуацію падіння протягом 2009 фінансового року курсу американської валюти стосовно інших національних розрахункових одиниць більше ніж на 10%. 19 жовтня 2009 року голова Федеральної резервної системи (ФРС) Бен Бернанке заявив, що для Сполучених Штатів критичними стають дві проблеми - довіра до економіки і довіра до долара. Старший науковий співробітник Ради зовнішніх відносин США Б. Стейл вважає, що падіння долара, яке триває, надто дорого обійдеться американській економіці, оскільки Сполучені Штати будуть змушені більше платити за критичний імпорт, зокрема енергоресурсів. Однак, за визнанням фахівців, адміністрація США нічого не робить для підтримки долара, подальше падіння якого стосовно інших валют вже невдовзі спричинить підвищення відсоткових ставок і зростання інфляції.

Падіння курсу долара пов'язане не тільки з поточною економічною кризою, через яку інвестори шукають об'єкти капіталовкладень і збереження коштів в інших державах. Причиною також є те, що нульова відсоткова ставка ФРС зумовила прагнення інвесторів брати гроші в борг для їх переведення в інші валюти, які кладуть у банки під вищі відсотки. Ця ризикована операція свідчить, що брак доларів у світі переріс у перенасиченість ними.

Ризики від подальшого падіння курсу долара чи краху доларової системи наразі мають лише американське походження. Це змушує нервувати утримувачів великих сум і акцій в американській валюті, адже їхня ринкова вартість скоро впаде, а в доларах зберігається понад дві третини глобальних резервів і здійснюється міжнародна торгівля. Окрім інфляції і підвищення відсоткових ставок в США це також означатиме неможливість подальшого стимулювання національної економіки США. Отже, світ вже не відчуватиме потреби в доларах.

Керівник центробанку КНР Жу Ксяо Чуань у березні 2009 року заявив, що можливість однієї держави здійснювати емісію глобальної валюти завжди створюватиме дві проблеми для світу: надто велика чи надто мала ліквідність. З погляду головних кредиторів Америки в Азії і на Близькому Сході, випускаючи надлишок доларової маси, ФРС підриває вартість акцій на світових фондових біржах. Це може спонукати Китай та інші держави до пошуку альтернативи долару.

Ініціативу Китаю вести торгівлю з Бразилією і Росією без доларових розрахунків у США розглядають як загрозу глобалізації і світовій торгівлі. Перехід від долара до євро як глобального резерву і торговельної валюти призведе до катастрофічного знецінення євро і підвищення платіжного дефіциту в євро зоні. Це спричинить протекціоністські заходи в Європі та ще одну загрозу катастрофи світової торгівлі. Єдиною альтернативою чимало фахівців вважають гроші, забезпечені активами в золоті.

Питання зміни фінансово-економічної стратегії нині або в майбутньому адміністрація Обами вирішила на користь накопичення боргів. За перші 8-9 місяців свого президентства Обама продемонстрував жорсткий курс на порятунок банків за рахунок державного фінансування, часом тільки спостерігаючи за тим, як компанії вдаються до "драконівських" методів для проведення назрілих реформ або ж зазнають поразки.

За статистичними даними, державне фінансування реального сектору економіки виглядає ефективним. Однак у такий спосіб створюється враження, що США відмовляються від неоліберальної домінанти і стають на шлях націоналізації галузей економіки, що суперечить ідеям Конституції США і батьків-засновників, а тому не може бути основою антикризових заходів. Вибір на користь такої стратегії ускладнюється для Б. Обами і його адміністрації також оцінками провідних економістів, які прогнозують економічний спад у зв'язку з неможливістю адаптування американської промисловості до змін на споживчому ринку та неминучою втратою конкурентоспроможності. Уже на 2015 р. за такого курсу передбачають безпрецедентні за обсягами дефіцити, конфіскаційні податки та депресивний стан економіки загалом.

Першочерговим в оцінюванні американської геополітики 2009 р. є фінансово-економічний аспект, тобто здатність нової адміністрації розв'язати проблеми у цій сфері. Проблеми дефіциту платіжного балансу держави і наростання сукупного державного боргу загалом загострилися через глобальне лідерство США у боротьбі з міжнародним тероризмом після подій 11 вересня 2001 року. Фіскальні видатки на війну стали руйнівними для американської економіки з початком війни з режимом Хусейна. Якщо додати до цього труднощі у веденні війни з режимом талібів в Афганістані, то ситуація у фінансово-економічному секторі виявиться ще загрозливішою. За приблизними даними, протягом 2008 р. тільки війна на цих двох фронтах обходилася американським платникам податків в 1 млрд доларів США щоденно. Як наслідок, на пікові кризи у листопаді 2008 року видатки американського бюджету на потреби Пентагону становили 107 млрд із загальної суми бюджетних видатків цього місяця у 484 млрд доларів США. Через витрати на зарубіжну допомогу, утримання міжнародних організацій та фінансування програм демократизації брак фінансування позначився на соціальних програмах, охороні здоров'я, освіті тощо.

У листопаді 2009 року профспілковий діяч Ш. Коук навів додаткові підтвердження серйозності ситуації у контексті зв'язку між геополітикою і станом фінансової системи. Зокрема, він зазначив, що Сполучені Штати рухаються на узбіччя. Державний бюджет негативно впливає на соціальну сферу і охорону здоров'я; знищується державна освіта; мережа соціальної безпеки порушена. Погіршує ситуацію той факт, що все це відбувається на тлі найвищого за 26 років безробіття, кінця якому не видно. Посилаючись на слова міністра фінансів Т. Гайтнера, Ш. Коук попереджає про подальше зростання дефіциту та появу нових проблем. Сенатор-демократ Дж. Мурта вважає, що військові витрати 2010 р. реально становитимуть 700 млрд доларів США.

За такого перебігу подій унеможливлена орієнтація антикризових зусиль на фінансове стимулювання створення робочих місць як засобу відновлення попиту і повернення до економічного зростання. Принциповий підхід Б. Обами ґрунтується на сумнівних досягненнях боротьби з великою депресією 30-х років XX ст. Йдеться про спробу реставрувати кейнсіанську модель у приблизно такій актуалізації: за будь-яких умов існує певний коридор для сприяння інвестиціям і зростання споживання.

Кейнсіанство як науковий концепт подолання великої економічної депресії насправді дало змогу врятувати населення від тотального голоду, тобто сприяло виживанню, але не відтворенню розвитку. Розвиток розпочався тільки в умовах мобілізаційної економічної політики з початком підготовки до участі у Другій світовій війні.

Прихильники чиказької школи у своїй аргументації пропозицій новій адміністрації США посилаються на тезу ЇЇ засновника М. Фрідмана про виняткову здатність вільного ринку взяти на себе функцію "організування ресурсів" та неефективність урядових втручань в економіку. Вони наводять статистику, яка показує, що насправді антикризові заходи кейнсіанського зразка у 30-ті роки XX ст. не зупинили наступу великої депресії і не подолали її: на травень 1939 року рівень безробіття в США становив приблизно 20%, а обсяг ВВП все ще був на 10% меншим від показників середини 1929 р. Із початком Другої світової війни майже зникло безробіття, а ВВП у наступне десятиліття збільшувався у середньому на 5,01%, що е досі не побитим рекордом.

Лауреат Нобелівської премії 2001 р. Дж. Стігліц пов'язує кризу 2008-2009 рр. із застосуванням після Другої світової війни моделі Фрідмана та його послідовників. Абсурдною на тлі нинішньої системної кризи він називає ідею неолібералів про здатність ринків до саморегулювання.

Економіст із Техаського університету Дж. Гелбрейт стверджує, що чиказька модель просто завершила свою місію і має поступитися новим міцним ідеям. Вона, за його словами, була ефективною під час системного протистояння з Радянським Союзом, а в умовах етапу "завершеної" глобалізації стає недієспроможною. Гелбрейт закликає зайнятися вдосконаленням моделей свого покійного батька, професора Гарвардського університету Дж.-К. Гелбрейта (мобілізація урядових зусиль на боротьбу із безробіттям і вільним ринком), та професора Кембриджа Дж.-М. Кейнса.

Під час передвиборної кампанії Б. Обама обіцяв фінансувати роботи зі спорудження інфраструктурних об'єктів, що дало б змогу створити 3 млн робочих місць. Однак на посаді президента він майже повністю зосередився на порятунку банківського капіталу.

Випускник школи бізнесу Чиказького університету О. Гулсбі розробив програму, метою якої є недопущення переростання нинішньої кризи в тривалу депресію. Базова концептуальна ідея Гулсбі доволі оригінальна, оскільки ґрунтується на критичній оцінці існуючої економічної системи. Гулсбі пропонує консолідувати можливості вільного ринку і державних інститутів, аби запобігти повторенню помилок попереднього економічного режиму. Однак Гулсбі активно обстоює гігантські фінансові вливання у банківську систему та інші інститути шляхом використання можливостей Федеральної резервної системи. Водночас він виступає за добре організований і постійний моніторинг ф'ючерсних угод, діяльності хеджингових фондів та рейтингових компаній. Деривативи мають продавати на засадах клірингу і конкуренції. Проринковою Гулсбі називає свою ключову ідею максимального поліпшення інвестиційного клімату та привабливості американської економіки для зарубіжних інвесторів.

Представляючи антикризовий план Обами, Гулсбі виокремлював і такі його складові: полегшення податкового тиску на робітників промислових підприємств, активізація інвестицій у високі технології та інфраструктуру, посилення контролю за фінансовими ринками. Однак антикризова практика перших 8-9 місяців президентства Обами засвідчила, що йому важко поєднувати інтелектуальні напрацювання чиказької економічної школи з безперервним державним втручанням з метою порятунку фінансової системи.

Популярну серед американських економістів ідею поділу комерційних та інвестиційних банків відстоює, зокрема, Нобелівський лауреат 1995 р. Р. Лукас. Він пояснює свою позицію тим, що штучне об'єднання цих банків призвело до повного краху інвестиційних проектів. Налагодження постійного і жорсткого державного контролю має, за Лукасом, виправити недоліки банківської системи.