Розділ «Тема 12. ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ НА ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА ПОГАШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО Й МІСЦЕВОГО БОРГУ»

Таблиця 12.7

ПОКАЗНИКИ ЧИСТОГО ЗАЛУЧЕННЯ КОШТІВ ВІД РОЗМІЩЕННЯ ОВДП У 2005-2010 рр., млрд грн*

Стимулюючи зростання попиту на ОВДП у 2009 р., уряд збільшував їх дохідність до 27-30 %, а в 2010 р. намітилася тенденція до скорочення їх дохідності до 13-6,5 %.

У 2010 р. уряд активізував свою діяльність на ринку ОВДП як у контексті збільшення обсягів запозичення коштів (збільшення становило 2,1 раза порівняно з попереднім роком), так і зменшення вартості обслуговування даних боргів через скорочення середньозваженої ставки дохідності (на 14,8 процентного пункту).

Оцінюючи ефективність запозичень від ОВДП в 2010 р., доцільно зауважити, що значна частина коштів була отримана від розміщення ОВДП з терміном обігу до одного року, з яких понад третину становили боргові папери з погашенням до кінця 2010 р.1

Це свідчить про зростання частки короткострокового боргового портфеля держави, що, як правило, пов'язане з "латанням дірок" у бюджеті й не передбачає інвестиційної спрямованості використання коштів. Позитивним моментом запозичення коштів за рахунок ОВДП у 2010 р. є наявність боргових паперів із термінами обігу два, три, чотири і до п' яти років.

Ефективне функціонування первинного ринку державних боргових паперів позитивно впливає не лише на реалізацію державних програм соціально-економічного розвитку, а й на кредитний рейтинг держави, закріплює за нею імідж надійного позичальника та формує позитивні тенденції щодо подальшого залучення позик на вигідніших умовах.

Низька активність населення на ринку ОВДП та значні розміри депозитів населення в банках свідчать про значний потенціал даного інвестора й необхідність використання його ресурсів у забезпеченні фінансування державних програм.

Залучення ресурсів під гарантію Уряду сприяє формуванню гарантованого державою боргу та визначає необхідність щорічного резервування коштів задля виконання державою обов' язків гаранта. Для забезпечення своєчасності й повноти виплат за державними гарантіями Уряд країни закладає всі затрати (100 %) з обслуговування гарантованого боргу у видатки на обслуговування державного боргу з державного бюджету. Якщо виникають несприятливі обставини і суб'єкт господарювання не може забезпечити своєчасність та/або повноту виплат за власними зобов' язаннями, то держава фінансує всі гарантовані зобов' язання, а в позичальника формується відповідна заборгованість перед державним бюджетом. Однак якщо суб' єкт господарювання самостійно виконує взяті на себе зобов' язання за гарантованим проектом і держава не використовує бюджетних коштів, то це розцінюється як економія бюджетних коштів.

Станом на 1 січня 2011 р. загальний розмір простроченої заборгованості позичальників перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, становив 1937,553 млн дол. США. У 2009 р. за даною заборгованістю відшкодовано державному бюджету коштів на суму 346,552 млн дол., а в 2010 р. - 616,883 млн дол. США. Сума оформлених кредитів даних позичальників починаючи з 1996 р. становить 3069,031 млн дол. США. Таким чином, лише 36,67 % запозичених коштів було погашено, а решта формує прострочену заборгованість позичальників перед державним бюджетом1.

Оцінку ефективності за даним сегментом необхідно визначати, використовуючи комплексний підхід, і враховувати як прямий ефект (позитивний, пов'язаний із залученням кредитних (інвестиційних) ресурсів для стимулювання розвитку національної економіки, підприємницької активності, підтримки банківського та інших секторів економіки, та негативний, пов' язаний із резервуванням у бюджеті коштів для забезпечення своєчасного виконання обов' язків гаранта, існуванням простроченої заборгованості суб' єктів господарювання - позичальників гарантованих позик перед державним бюджетом), так і опосередковані ефекти (позитивні, пов' язані зі створенням нових робочих місць, підвищенням життєвого рівня працюючих, формуванням додаткових податкових надходжень тощо, та негативні - формування корумпованих схем перерозподілу фінансових ресурсів тощо).

При оцінюванні ефективності управління гарантованим боргом важливим є також оцінювання ефективності управління простроченою заборгованістю перед державним бюджетом позичальників таких кредитів. За даними Міністерства фінансів 63 підприємства, що отримали іноземні експортні кредити, залучені державою або під державні гарантії, і мають прострочену заборгованість перед державним бюджетом більше трьох років (01.03.2005 - 01.03.2008), сформували заборгованість у таких валютах: 2898,27 тис. грн; 537 961,24 тис. дол. США; 794 787,75 тис. євро; 137 933,65 тис. єни2.

Зазначене свідчить про недостатню ефективність діючого механізму залучення коштів, через надання державних гарантій, оскільки він не забезпечує вигід державному бюджету від надходження коштів у вигляді плати за надання державних гарантій. При цьому формуються додаткові статті видатків з державного бюджету на виконання гарантованих зобов' язань. Дані видатки не забезпечують вирішення суспільних інтересів, хоча фінансуються і за рахунок податкових надходжень державного бюджету тощо.

Фінансова криза справила свій негативний вплив на обслуговування позичальниками гарантованих державою позик. За окремими позичальниками, за якими на початок 2010 р. обліковувалася прострочена заборгованість перед державним бюджетом у сумі 1201,1 млн грн, або 8,1 % загального обсягу такої заборгованості, проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті їх ліквідації1. Це унеможливлює відшкодування державному бюджету коштів за їхніми простроченими зобов' язаннями.

Таким чином, низький рівень виконання кредитних зобов'язань позичальниками гарантованих позик свідчить про необхідність удосконалення механізму обслуговування гарантованого боргу та розрахунків із бюджетом за простроченою заборгованістю. Одночасно гарантовані державою позики мають оцінюватись і як самоокупні проекти. При цьому держава Україна, як і будь-яка інша держава, відповідно до світової практики має отримувати зиск від надання гарантій. В Україні розмір плати за надання державних гарантій дорівнює 1 % від суми наданих гарантій, а в Німеччині, наприклад, - 20 %. Низька плата за надання державних гарантій не дає можливості сформувати спеціальний резервний фонд, кошти якого можна використовувати для обслуговування проблемних позик, гарантованих урядом.

Стрімке нарощування державної заборгованості викликає зростання виплат з обслуговування та погашення державного боргу, що закладає великі ризики стосовно своєчасного й повного виконання. Якщо у 2009 р. на боргові виплати спрямовувалася кожна п' ята гривня доходів бюджету, то сьогодні - кожна четверта2.

У світовій практиці ймовірність виникнення ситуації, коли є загроза, або реальна ситуація і коли уряд країни (орган місцевого самоврядування) не може своєчасно та повністю розрахуватися за борговими зобов'язаннями, розглядається як дефолт. У світовій практиці існують різні підходи до тлумачення "дефолту": відмова від виконання зобов' язань; неможливість виконання зобов' язань; загроза невиконання боргових зобов' язань.

Дефолт буває повний і технічний. Повний дефолт характеризує неможливість і небажання суверенного позичальника виконувати фінансові зобов'язання. Технічний дефолт означає неможливість позичальника через різні обставини своєчасно і в повному обсязі виконати зобов' язання, але держава-позичальник здійснює всі заходи для врегулювання даної проблеми.

Наслідками повного дефолту є: світова ізоляція країни, арешт іноземних активів країни, неможливість здійснення нових запозичень на світовому ринку та ринках інших країн, вимивання іноземних інвестицій із держави, відплив національного капіталу, погіршення економічного стану суверенного позичальника.

Наслідки технічного дефолту: падіння кредитного рейтингу, необхідність сплати підвищених процентних виплат та комісійних і штрафних санкцій, необхідність фінансування додаткових витрат для проведення переговорів із кредиторами, поява судових позик до суверенного боржника, ускладнення отримання нових позик, погіршення соціально-економічного стану позичальника.