Розділ «Тема 10. ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ТА УТРИМАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ»

По-перше, Кабінет Міністрів України повинен створити комітет на високому рівні, який би складався з представників як економічного, так і соціального блоків уряду для контролю за запровадженням другого рівня.

По-друге, ринки капіталів повинні виробити відповідні фінансові інструменти, ураховуючи довгострокову перспективу інвестування пенсійних коштів.

По-третє, необхідно мати відповідну кількість спеціалістів та інших ресурсів, аби виконувати свою роль, пов' язану з захистом активів учасників другого рівня.

Рада Накопичувального пенсійного фонду повинна забезпечувати інвестування внесків у такий спосіб, щоб отримати максимальний інвестиційний дохід для учасників. Одночасно слід вживати відповідних заходів, аби мінімізувати ризик отримання від'ємного інвестиційного доходу. Для цього насамперед необхідно забезпечити диверсифікацію інвестиційного портфеля між різними класами активів інвестиційної декларації фонду.

Очікується, що запровадження другого рівня пенсійної системи стане стимулом подальшого розвитку недержавного пенсійного забезпечення. Як роботодавці, так і окремі працівники досить повільно наважуються на участь у третьому рівні, оскільки результати діяльності недержавних пенсійних фондів за останні роки є неоднозначними. Створення другого рівня підвищить ефективність діяльності недержавних пенсійних фондів і водночас знизить недовіру населення щодо участі в пенсійній системі третього рівня.

Більшість країн світу розробили національні пенсійні системи, спираючись на принцип солідарності в пенсійному забезпеченні. Кожна країна пішла власним шляхом побудови пенсійної системи, ураховуючи демографічні та соціально-економічні особливості розвитку. На початку 90-х років ХХ ст. практично в усіх країнах Європи спостерігалися скорочення надходжень фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення та зростання чисельності пенсіонерів. У багатьох країнах посилювалася проблема несплати внесків, що дуже загострило фіскальні та політичні проблеми. Країнам довелось вносити зміни до діючої солідарної пенсійної системи, причому тягар перекладався на плечі пенсіонерів та працюючого населення.

Уряди змушені були вдаватися до політики поетапного підвищення пенсійного віку та збільшення страхового стажу. Сьогодні в більшості країн пенсійний вік вищий, ніж в Україні (табл. 10.8).

Таблиця 10.8

ПЕНСІЙНИЙ ВІК У ДЕЯКИХ КРАЇНАХ ЄС*

Підвищення пенсійного віку на один рік скорочує пенсійні витрати на 5-10 %, деякі держави (Японія, Італія, Швеція) для скорочення чисельності пенсіонерів законодавчо підвищили пенсійний вік, розтягнувши це підвищення на десятиліття. Наприклад, пенсійний вік для чоловіків і жінок підвищується у Франції до 62 років, у Японії - до 65 років. У Швеції нова пенсійна система не встановлює загального віку виходу на пенсію. Він буде гнучким - від 61 до 67 років, на вибір пенсіонера.

Політика більшості розвинутих країн спрямована на закріплення фінансового навантаження за працюючим населенням та роботодавцями. Особлива увага приділяється введенню накопичувальних пенсійних систем, створенню умов для розвитку приватних пенсійних фондів.

Використовуючи досвід розвинутих країн, Уряд в Україні має здійснити ряд заходів, які сприятимуть подальшому розвитку пенсійної системи та забезпеченню належного соціального захисту громадян при досягненні пенсійного віку, а саме:

- підвищити рівень сплати страхових внесків до Пенсійного

фонду;

- для легалізації зарплати населення Міністерству соціальної політики України підготувати законопроект щодо легалізації зарплати і робочих місць;

- підвищити в країні народжуваність створенням умов для молодих родин: доступне житло, наявність робочих місць, ефективна система охорони здоров' я;

- ввести в дію накопичувальну систему загальнообов' язко-вого державного пенсійного страхування, створивши ефективну систему фінансового контролю, та забезпечити ліквідне і дохідне розміщення інвестиційних ресурсів.

10.3. Видатки на освіту

Освіта - це суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим чинником досягнення високих темпів економічного зростання й підвищення добробуту суспільства.

Саме завдяки постійному зростанню видатків на освіту розвинуті країни зберігають провідні позиції у світовій економіці. Зауважимо, що в більшості з них у структурі вкладень в освіту переважає державна частка. Це зрозуміло, адже освіта - той чинник, який громадянин може використовувати для підвищення свого життєвого рівня. При цьому вигоду від високого рівня освіти отримує не лише окремий громадянин, а й суспільство в цілому, оскільки підвищення рівня загальноосвітньої та професійної підготовки кожного працівника, його кваліфікації є важливими чинниками зростання продуктивності праці та економічного поступу держави.