Розділ «Тема 8. СИСТЕМА ВИДАТКІВ БЮДЖЕТУ»

- Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи - на 25,0 млн грн;

- Центральна виборча комісія - на 21,6 млн грн;

- Міністерство регіонального розвитку та будівництва України - на 17,3 млн грн.

Дебіторська заборгованість бюджетних установ, що фінансуються із загального фонду місцевих бюджетів, зменшилася за 2010 р. на 41,2 млн грн, або на 25,1 %, і на 1 січня 2011 р. становила 123,0 млн грн.

Водночас зауважимо, що реальна фінансова забезпеченість соціального захисту і соціально-культурних установ та закладів в останні роки суттєво знизилась. Причина відома - неефективне управління економікою і державним фінансовим господарством призвело до низького обсягу ВВП і тотального дефіциту фінансових ресурсів держави.

При фінансуванні соціального захисту важливо встановити правильне співвідношення між видатками бюджету на соціальні цілі та на економічну діяльність. Спрямування коштів в економіку створює передумови для зростання ВВП, а отже, з одного боку, збільшує можливості бюджету у фінансуванні соціальних заходів, а з другого - знижує напруження в розподілі бюджетних коштів, оскільки зменшує потребу в самому соціальному захисті. Головну роль у такій політиці відіграють продуктивні затрати - інвестиції в основний капітал і науку. Проте вони мають тенденцію до зниження. Такий підхід у бюджетній політиці досить негативно впливав на стан економіки.

Отже, система видатків бюджету повинна забезпечувати надійне функціонування держави і сприяти економічному зростанню, що досягається за рахунок раціональної структури видатків і їх оптимізації. Крім того, Бюджетним кодексом визначені підстави для запровадження середньострокового бюджетного планування на місцевому рівні і програмно-цільового методу складання та виконання місцевих бюджетів, застосування яких забезпечить формування бюджетної політики на нових засадах.

8.3. Планування видатків бюджету

Значні зміни в ідеології планування видатків бюджету в Україні внесено запровадженням програмно-цільового методу складання бюджету1, що принципово відрізняється від постатейного підходу, який традиційно застосовувався в Україні. До причин, що зумовили перехід від постатейного планування видатків бюджету до бюджетування за програмами, можна віднести такі:

- розвиток держави, державних фінансів та номінальне зростання бюджету;

- розширення переліку державних функцій і сфер державного впливу, які потребують функціонування бюджету;

- "людський фактор" у витрачанні бюджетних коштів, коли при плануванні кожного наступного бюджету уряди й парламенти країн прагнуть до збільшення бюджетних видатків виходячи із власних політичних інтересів;

- необхідність посилення громадського контролю за витрачанням бюджетних коштів як способу зворотного зв'язку, поява теорій надання послуг державою, їх стандартів та еквівалентності.

Відмінності програмно-цільового методу формування показників бюджету від постатейного підходу полягають у такому:

- по-перше, усі видатки бюджету формуються за програмами - систематизованим переліком заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує і здійснює розпорядник коштів відповідно до покладених на нього функцій;

- по-друге, принцип формування бюджету - "зосередженість на результатах", тобто якісно новий підхід до обґрунтування бюджету, його аналізу та прийняття відповідних рішень;

- по-третє, посилення відповідальності під час виконання програм та прозорості витрачання бюджетних коштів;

- по-четверте, стратегічний підхід у плануванні, бо він дає можливість учасникам бюджетного процесу узгодити свої стратегічні плани діяльності з наявними бюджетними коштами у рамках підготовки проекту бюджету як на плановий рік, так і на наступні періоди.

Відповідно до цього у вітчизняній практиці видатки бюджету формуються в розрізі програм. Згідно з Концепцією1 програма має містити завдання, напрями діяльності та показники виконання, але оскільки ця інформація не підлягає опублікуванню (бюджетні запити головних розпорядників бюджетних коштів та паспорти бюджетних програм), фактично в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік відображається лише назва програми і обсяг видатків за нею. Так, наприклад, планування видатків на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави здійснюється за програмно-цільовим методом. До найважливіших програм належать: "Забезпечення захисту прав і свобод громадян, суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку", "Охорона та оборона особливо важливих державних об' єктів і супроводження перевезення ядерних матеріалів по території України", "Участь внутрішніх військ в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, конвоювання арештованих і засуджених та охорона підсудних під час судових процесів", "Розвиток фізичної культури і спорту серед працівників і військовослужбовців правоохоронних органів" та ін. За кожною з програм відображаються видатки за загальним та спеціальним фондом із поділом на видатки споживання (у тому числі, заробітна плата та нарахування на неї, комунальні послуги) та на видатки розвитку, які сформовані з різних статей економічної класифікації.

Світова практика виокремлює три підходи до формування бюджетних програм: