Розділ «3. Офіційно-діловий стиль юридичних документів»

6. Синтаксичні норми - регулюють правила творення й функціонування словосполучень і речень. Поєднання речень у складному синтаксичному цілому (статті законів, кодексів тощо) також здійснюється за законами синтаксичної побудови цієї одиниці: смислового зв'язку і синтаксичної організації (порядку слідування частин статті, засобів їх зв'язку, інтонаційного оформлення тощо).

Отже, правильність мови нормативного акта - це:

1) відповідність мови законів законам мови;

2) недопущення стильового дисонансу;

3) доречність і обгрунтованість застосування норм з іншого стилю;

4) використання семанхизсо-стилістичних можливостей варіантів норми з метою увиразнення, уточнення контексту для надання вичерпної інформації;

5) дотримання корекції побудови одиниць складного синтаксичного цілого.

3.2.2. Логічність мови

Будь-яка юридична робота вимагає складної мислетворчої, інтелектуальної діяльності. Необхідною, навіть обов'язковою, складовою цієї роботи є логіка - наука, яка досліджує найбільш загальні закони і форми мислення, внутрішні закономірності розвитку подій. Мовні закони з їх багатим та різноплановим арсеналом засобів відображення дійсності, що відтворюють характер комунікативної спрямованості висловлень, вказуючи на стосунок змісту цих висловлень до дійсності, з яким пов'язується витлумачення повідомлюваного як реального або як можливого, бажаного, необхідного і под., - разом із законами і правилами формальної логіки створюють важливу основу нормативного тексту.

Так, відповідно до закону логіки, предмет обговорення в межах однієї теорії повинен залишатися незмінним. Це не означає, що сам предмет обговорення чи наші знання про цей предмет залишаються незмінними. Але закон логіки вимагає, щоб у процесі дослідження одні знання про предмет не підмінювались іншими. Найбільш небезпечно, коли в одному документі припускається розуміння терміна в кількох взаємовиключних значеннях, оскільки це призводить до дезорієнтації тих, кому адресовано юридичний документ. Іноді неточність формулювання, нечіткість оцінок і висновків стають причиною виникнення колізійних моментів. Наприклад: Досвід багатьох країн показав, що доступ до державної підтримки є найважливішою умовою ефективної системи, оскільки, якщо гарантування депозитів не підкріплено ефективним банківським наглядом і адекватним фінансуванням, яка дає можливість системі гарантування вижити в разі великої банківської кризи, то така система веде до банкрутства. У реченні об'єднано два судження: 1) про ефективність системи гарантування вкладів за державної підтримки; 2) про можливість банкрутства цієї системи в разі відсутності такої підтримки. Але порушено закон логіки, тому інформація "скаче". Не завершивши викладу першого судження, автор вводить у текст друге, його не закінчує, повертається до першого, а потім - знову ж до другого. Слід спочатку подати одну інформацію, а потім переходити до іншої. Дотримання закону логіки дозволяє запобігти невизначеності, неконкретності оцінок, неточності формулювань і висновків.

Відповідно до закону логіки, не можуть бути одночасно істинними два висловлювання, одне з яких що-небудь стверджує про предмет, а інше заперечує те ж саме, про той самий предмет, у той самий час. Наприклад: Тілоохоронці зобов'язані використовувати лише ті охоронні технічні засоби, що мають відповідний сертифікат на право їх застосування в Україні, а також інші технічні засоби, що не завдають шкоди життю і здоров'ю громадян. У реченні дві тези: 1) тілоохоронці використовують лише ті охоронні засоби, які мають відповідний сертифікат на право їх застосування в Україні; 2) тілоохоронці мають право використовувати інші засоби, які не завдають шкоди життю і здоров'ю громадян. Ці тези суперечать одна одній: з одного боку, вводиться певне обмеження * надається право використовувати сертифіковані засоби. Причому це обмеження підсилюється модальною часткою лише. З іншого - дозволяється використовувати інші (несертифіковані) засоби. Наступна теза повністю заперечує попередню. У цілому ж припис дозволяє використовувати і сертифіковані, і несертифіковані засоби. Такі алогічні твердження призводять до різнотлумачення документа, двоїстості його характеру. Нормативний акт повинен мати внутрішню узгодженість - один припис випливає з іншого, уточнюючи і конкретизуючи перший.

Закон логіки передбачає ситуацію, за якої із двох протилежних суджень про предмет одне обов'язково істинне, інше - хибне, третього не дано. Між ними немає і не може бути нічого середнього: не може бути третього істинного судження. Наприклад: Усі охоронні агенції передбачають однакові умови надання послуг тілоохоронцем. Охоронна агенція "Браслет", крім цього, забезпечує взаємодію із правоохоронними органами. Судження суперечать одне одному: якщо перше істинне, то друге хибне, і навпаки. У нашому прикладі друге судження не доповнює перше, а суперечить йому.

Логічність - ознака кожного функціонального стилю літературної мови. Наприклад, в офіційно-діловому стилі логічність "дозволяє" простежити хід пізнавальної діяльності юриста від початкового етапу, процесу пошуку, до кінцевого результату цієї діяльності. Юрист повинен досконало володіти законами логіки, вправно матеріалізовувати їх мовними елементами. Особливо потрібно пам'ятати: для того, щоб визнати судження про предмет істинним, потрібно мати для цього важливі аргументи. Істинність тверджень потрібно доводити. Не можна приймати на віру недоказові твердження, особливо в судових рішеннях. Причому обґрунтовувати, доводити твердження повинен той, хто бере на себе ініціативу щось стверджувати чи заперечувати. Коли юрист заперечує аргументи опонента, він тим самим бере на себе обов'язок доводити їхню хибність. Юрист повинен віднайти достатньо підстав вважати аргументи опонента неправильними.

Як бачимо, логічність - поняття не лише загальномовне (стосується усіх мов світу), але й індивідуально-мовленнєве. Усе залежить від способу мислення, рівня лінгвістичних та професійних знань, життєвого досвіду мовця. Логічність як ознака культури мовлення юриста залежить, першою чергою, від ступеня володіння прийомами мислительної діяльності, а також від знання законів логіки, базується на досконалому володінні нормами правових актів та вдалому оперуванні інформацією об'єктивно-реальної дійсності.

Юрист повинен не лише вміти точно дібрати слово, але й доречно, правильно ввести його в речення, повинен оперувати технікою смислового зв'язку, за якої не виникає суперечностей у межах усього правового тексту. А цього може досягти, знаючи закони не тільки логіки, а й семасіології, лексикології, синтаксису (насамперед, синтаксису: на рівні однієї фрази - частини статті нормативного акта; у межах одною періоду-статті; сполучення періодів - низки статей у межах глави або/і розділу; зрештою, закінченого цілого - глави або розділу нормативного акта).

Юрист повинен мати навички не лише логічного мислення, спрямованого на нагромадження знань, але й уміти ці знання передати адресату.

Юрист повинен володіти арсеналом екстралінгвістичних засобів (міміка, жести).

Юрист повинен уміти оперувати інтонацією, логічним наголосом, уміти добирати виражально-експресивні засоби, якими передається зв'язок несуперечливих суджень.

На лінгвістичному ґрунті причиною помилок у логіці викладу нормативного акта є:

1. На орфографічному рівні - неправильне написання слів: Мі-нюст (правильно Мін 'юст), у статі (правильно у статті);