Розділ «3. Офіційно-діловий стиль юридичних документів»

5) логічна стрункість, послідовність викладу. Неприпустимі алогізми, плеонастичні слово твори, недоречна тавтологія, суперечливі твердження. Мові властива раціональність слововживання, мотивація висновків;

6) нейтральність тону нормативного тексту, позбавленого суб'єктивно-емоційної оцінності. Художні засоби вираження (тропи, риторичні фігури, ідіоматичні звороти) не властиві мові права. Спілкуючись з громадськістю, влада втілює свої приписи в чітко встановлених формах і зворотах з офіційним і беззаперечним значенням, висловлюючи таким чином волю колективу і всього суспільства, ілюструючи владність державних структур. Неупередженість як основний інтонаційний принцип викладу, рівний, "холодний" тон визначають емоційну нейтральність стилю законодавства. Прагнення передати багатогранність юридичної думки, відтворити всю систему правових понять і логічні зв'язки між ними спричиняє використання простої, частіше складної синтаксичної конструкції, що зумовлює прагнення законодавця передати думку одним синтаксичним цілим. З огляду на імперативний характер правових приписів у текстах кодексів не використовується умовний спосіб дієслова, відсутні питальні та спонукальні речення, не реалізується діалогічна форма викладу;

7) динамічність мови закону. У тексті кодексу, спрямованому на регулювання поведінки членів суспільства, важливо не лише пояснити чи ствердити певне явище, але й показати його в процесуальному розвитку. Необхідність визначення поняття динамічного характеру спонукає до введення в текст віддієслівних іменників. Хоча спостерігається деяка синтаксична громіздкість та стильова сухість викладу, проте все виправдовується компактною мобільністю висловлення;

8) безособовий, узагальнений характер стилю текстів кодексів. Нормативний акт - результат колективної роботи спеціалістів, учених, працівників державного апарату, їх автор узагальнено-без-особовий - держава, суспільство, тому в тексті не відображається індивідуальна авторська манера. Безособовість викладу зумовлює специфічну композиційну стрункість - традиційне членування тексту на розділи, статті, пункти. У граматичному плані безособовість зумовлена упередженим використанням особових займенників та особових форм дієслів;

9) формалізація мови законодавчих актів. Для передачі однієї і тієї ж думки вживається той самий ряд слів чи прийомів у сталій послідовності.

Крім того, стандартність та уніфікованість у текстах нормативних актів досягається численними зовнішніми виявами формалізації: використанням цифр, дужок, лапок, великої літери. Текст має чітку графічну писемну форму. Усі пункти, на які членується документ, починаються з абзацу, виділяються із суцільного тексту.

Така специфіка нормативного акта з характерним монологічним способом викладу, інформативністю, цілісністю структурно-смислових параметрів, логічною стрункістю і повнотою змісту зумовила підбір та використання відповідних лінгвістичних засобів.

3.2. Комунікативні ознаки культури мови нормативного акта

3.2.1. Правильність мови

Правильність - одна з визначальних ознак культури мови юридичного документа. Словник української мови (Т. VII. - С. 503) тлумачить слово правильний як такий, що: 1) відповідає дійсності; 2) відповідає встановленим правилам, нормам; 3) безпомилковий.

Мовні норми - сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства.

Беручи до уваги такі визначення, з'ясовуємо, що критерієм правильності є мовна дійсність конкретної епохи, а її еталоном -відповідність правилам, за допомогою яких формуються сучасні норми. Мовна норма відбиває історію розвитку української мови" закономірності ЇЇ стильової диференціації, тенденції нормалізації й кодифікації літературної мови. Мовна норма - явище суспільне. На неї можуть впливати як зміни в суспільному розвитку (першою чергою, лексичні норми) і пов'язані з ними зміни в психології народу - носія мови, так і фактори суб'єктивні: якість критеріїв норми літературної мови (мова якого майстра слова є авторитетним зразком? що сьогодні найбільше впливає на формування норм? хто сьогодні є нормотворцем?).

Визначальна риса літературної норми - стабільність, дотримання усталених, загальноприйнятних правил щодо слововживання, написання, наголошування, граматичного оформлення висловлювання. Правильність, досконалість, зразковість - характеристики, що ви** значають нормативну літературну мову.

Щоб нормативний акт мав правильне мовне оформлення, треба першою чергою добре знати структуру мови, бо саме нею зумовлюються чинні норми. Але правильне - ще не означає досконале. Досконалий законотворець повинен уміти відібрати у відповідній комунікативній ситуації (для кожного конкретного нормативного акта) найбільш точний, стилістично доречний, експресивно виправданий, естетично виразний варіант літературної мови. Таке уміння і становить мовну майстерність. Фундаментом мовної майстерності законотворця є знання норм літературної мови, у якій синтезуються культурні надбання народу, здобутки юридичної практики минулого, традиції та нові явища функціональних стилів. Розрізняємо такі типи норм:

1. Орфоепічні норми - сукупність вимовних норм літературної мови, що охоплюють правила: а) вимови звуків: напр., хабара (неправ, хабаря), соціальна допомога (неправ, соціальна допомога); б) наголошування слів: напр., у першому читанні (неправ, чьтаннї), черговьй пленум (неправ, чергувий пленум).

2. Лексичні норми - регулюють вибір слова відповідно до змісту і мети висловлення. Добираючи слово, враховуємо: а) відповідність слова нормам літературної мови; б) умотивованість слова відповідно до комунікативного завдання; в) місце слова у словниковому запасі мови: активний словник - лексика, що активно вживається в мові протягом значного історичного періоду; пасивний словник - лексика, що відходить з активного вживання (застарілі слова), що входить в мову (неологізми); г) емоційно-експресивне значення слова (піднесене: грядущий, керманич, офіційне: дати пояснення, доводити до відома, урочисте: глибокоповажний, вельмишановний, презирливо-знижене: політикан, чинодрал, ласкаве: соколик, любонька, жартівливе: розумник, фамільярне: дружище і под.); ґ) належність слова до певної групи лексики поза літературною мовою (діалектизми: тута, в цему документі), професіоналіз-мн: юрики (юридичні особи), фізики (фізичні особи), жаргонізми: кумекати, шурупати).

3. Стилістичні норми - регулюють вибір слова відповідно до мети висловлювання. Залежно від того, яка мовна функція реалізується, розрізняємо офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовно-побутовий, конфесійний стилі. У всіх стилях використовуємо насамперед загальновживану лексику. У науковому та діловому стилях з емоційного погляду ця лексика нейтральна. Науково-термінологічна, виробничо-професійна, адміністративно-ділова лексика також нейтральна. Слід розмежовувати таку лексику за сферами спілкування, напр., у зв 'язку з тим, що в законі... - офіційно-діловий стиль; бо в законі... - розмовно-побутовий стиль.

4. Словотвірні норми - регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова. Наприклад, словотвірні норми із значенням виконавців дії, що ЇЇ назва є твірною основою, об'єднують типи із суфіксами - ач-, - ик-: завідувач (кого?

чого?) кафедри (неправ. завідуючий кафедрою, завідувач кафедрою), завідувач клубу, відділу, сектора, бібліотеки, дитячого садка, виконувач (неправ. виконуючий) обов 'язків, керівник (неправ. керуючий) тресту.

5. Морфологічні норми - регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами. Наприклад, родовий відмінок множини передбачає форму статей (неправ. статтів) у давальному відмінку однини передбачено обидві форми: директору/директорові, ректору/ректорові, керівнику/керівникові - усе залежить від дотримання норм милозвучності мови.