Розділ «1.3. Базельські угоди про капітал»

По-перше, з урахуванням Поправки 1996 р. угодою передбачалося, що капіталом повинні перекриватися лише дві широкі категорії банківських ризиків — кредитний і ринковий.

Перший із них — кредитний — є традиційним ризиком, без якого неможливо уявити жодний банк. Згідно з угодою окремо розглядався кредитний ризик за балансовими та позабалансовими операціями банку.

Другий — ринковий — доволі новий для банківського бізнесу, а його врахування при розрахунку адекватності капіталу свідчить про істотну загрозу, яку спричиняють для банків сучасні ринки з їх швидкими темпами зміни кон'юнктури. Крім того, категорія ринкового ризику виявилася досить широкою і включала чотири окремі компоненти: процентний, пайовий, валютний і товарний ризики.

Водночас слід зазначити, що в дійсності банківських ризиків набагато більше і охоплюють вони не лише сферу кредитних чи ринкових відносин. Тому жоден банк, який дотримувався вимог щодо адекватності капіталу під дві категорії ризиків, не міг гарантувати свого повного захисту від інших категорій ризиків. Свідченням тому стали гучні скандали з банкрутством кількох значних світових банків, зокрема Barings Bank у 1995 p. та Allied Irish Bank у 2002 p. Отже, першим недоліком Угоди про капітал був вузький діапазон ризиків, які бралися до уваги при оцінці достатності капіталу.

По-друге, доволі проста й універсальна методика визначення еквівалента зважених за ризиком активів має істотний недолік — фактичне нехтування специфікою роботи окремих банків, передусім у сфері управління ризиками. В Угоді про капітал намагалися оцінити кількість ризику, не звертаючи уваги на якість систем і процесів управління ним. Тому банки втрачали стимул до поліпшення своїх практик ризик-менеджменту, адже якою б ідеальною не була практика управління ризиком, проста формула зважування на ризик однаково видасть один і той же результат щодо його кількості, а відтак — і щодо необхідної величини капіталу.

По-третє, в Угоді про капітал фактично зосереджувалися лише на розрахунку регулятивного капіталу та еквівалента зважених за ризиком активів, не приділяючи уваги тому, як цю важливу інформацію повідомити органам нагляду та іншим зацікавленим особам, зокрема клієнтам банку. Відтак ще одним недоліком стала ілюзія, що дотримання адекватності капіталу на рівні 8 % є гарантією стабільної роботи банку. Крім того, у Базелі І дещо ідеалізувалася практика банківського нагляду: зовсім не розглядалися ситуації, коли банки свідомо та довгий час не дотримуються необхідного мінімального значення адекватності капіталу (відтак поза увагою залишалися виправні заходи) або наближаються до його порушення (нехтувалися попереджувальні заходи).

Необхідність усунення цих недоліків спонукала Базельський комітет з банківського нагляду розпочати роботу над новою редакцією Угоди про капітал.

У 2004 р. Базельський комітет прийняв нову концептуальну редакцію Угоди про капітал — Базельську угоду про капітал II ("Базель II").

Основною метою "Базеля II" є сприяння адекватній капіталізації банків і вдосконаленню систем управління ризиками, і, таким чином, посиленню стабільності банківської системи в цілому. Для цього регулятивний капітал банку має відповідати його реальним ризикам, покривати всі основні ризики та визначати обсяг операцій, який може здійснювати банк відповідно до рівня свого капіталу.

"Базель II" не замінює попередні редакції Угоди про капітал, а лише доповнює їх. З формального погляду він є черговою поправкою до Угоди, ніж новим документом. Тому він не містить ні порядку розрахунку регулятивного капіталу, ні вказівок щодо мінімально необхідного значення адекватності капіталу — ці вимоги лишаються незмінними з попередніх версій документа.

Водночас у "Базелі П" визначено новий концептуальний підхід до нагляду взагалі та до поняття адекватності капіталу зокрема. Цей підхід отримав у світі назву "нагляд на основі оцінки ризиків".

"Базель II" містить три "компоненти-опори": "Мінімальні вимоги до капіталу"; "Контроль з боку нагляду"; "Ринкова дисципліна" (рис. 1.3).

Три "компоненти-опори" доповнюють одна одну і жодну з них не можна розглядати чи використовувати окремо від інших.

Перша компонента — "Мінімальні вимоги до капіталу" — містить методологію розрахунку мінімально необхідної величини капіталу для трьох ризиків: кредитного, ринкового та операційного. При цьому у першій компоненті є кілька альтернативних варіантів кількісної оцінки кожного з ризиків.

Головною відмінністю від попередніх версій угоди є намагання укладачів документа відійти при розробці методології від підходу універсалізації та замінити його підходом індивідуалізації. Тому перша компонента містить велику кількість додаткових умов та винятків. Причина їх наявності — бажання зробити методику оцінки

Рис. 1.3. Три "компоненти-опори" Базельської угоди про капітал II, прийнятої у 2004 р.

капіталу якомога точнішою для кожного окремого випадку, кожної окремої ситуації, кожного окремого банку.

Слід зазначити, що методика розрахунку самого регулятивного капіталу залишається практично незмінною з першої Угоди про капітал. Незмінним залишилося і числове значення адекватності капіталу банку — 8 %.

У другій компоненті — "Контроль з боку нагляду" — наголошується на необхідності ретельного та всебічного контролю з боку органу банківського нагляду за порядком та результатами розрахунку адекватності капіталу кожного окремого банку.

Друга компонента базується на чотирьох принципах, які регламентують обов'язки і повноваження банків та органів регулювання щодо оцінки адекватності капіталу.